TOU

Йоріс та чарівні чоботи

Казки Анні Шмідт

Був колись у світі швець, і звали його Йоріс. Жив він у маленькому підвалі, сидів там, не розгинаючи спини, і цілими днями стукав своїм молоточком. Клієнтів у нього було достатньо! І роботи – повно! Йому несли і маленькі дитячі черевички, і лаковані вихідні черевички на високих підборах, і високі болотяні чоботи, і шкільні черевики з товстими підошвами. Йоріс любив свою роботу, йому дуже подобалося повертати людям їхні черевики відремонтованими та начищеними.

І ось одного разу у підвальчик до Йоріса спустився новий клієнт. Це був дуже дивний літній пан. На ньому була хутряна шапка, довге чорне пальто, по животу спускалася довга сіра борода, а в руках він тримав найдивовижнішу пару взуття, яку Йоріс тільки бачив у житті.
— Можеш полагодити мої чоботи? — спитав незнайомець. — До понеділка мають бути готовими.
Йоріс став розглядати чоботи. До чого ж вони були гарні, високі, вишуканої форми, з сірими хутряними відворотами, срібними пряжками і зроблені з найтоншої шкіри.
— Зможу, — відповів Йоріс. — Сьогодні субота, ще рано, я зараз же візьмуся за них, а ви приходьте в понеділок.

Незнайомець пішов, а Йоріс одразу взявся за справу і почав прибивати до чудових чоботів нові підошви. І чим довше він працював, тим більше подобалися йому ці чоботи. «Були б у мене такі, — думав Йоріс, — яка ж краса!» А потім подумав: «Може, мені взяти їх завтра, і трошки походити. Завтра неділя, піду прогуляюся в них, а старий нічого не дізнається. Ну що, спробую?

Погода наступного ранку виявилася просто прекрасною, світило сонце, Йоріс не став довго роздумувати, взяв і взув чудові чоботи. Сиділи вони як влиті, і Йоріс одразу задер носа, як павич. Він одягнув пальто, зачинив свій підвальчик і вирушив гуляти тихими міськими вуличками. До чого ж щасливим почував себе Йоріс у цих розкішних чоботях з хутряними відворотами. «От що, — подумав він. — Піду я до церкви, і нехай всі побачать, які в мене гарні чоботи. Чудова ідея!”
Але коли Йоріс підійшов до церкви і хотів до неї зайти, трапилося щось дуже дивне. Чоботи раптом не захотіли йти туди, куди йшов Йоріс. Начебто вони йшли самі собою. Тож Йоріс, замість того щоб іти до церкви, пройшов повз. Він так здивувався, що вирішив розвернутися і піти додому. Але й це йому не вийшло, бо чоботам зовсім не хотілося додому, вони йшли тільки вперед, і як Йоріс не намагався піти в другий бік, все було марно. Ось тут він по-справжньому злякався. Він покликав якогось перехожого і злякано попросив його:
— Ви не допоможете зняти чоботи?

Був колись у світі швець, і звали його Йоріс. Жив він у маленькому підвалі, сидів там, не розгинаючи спини, і цілими днями стукав своїм молоточком. Клієнтів у нього було достатньо! І роботи – повно! Йому несли і маленькі дитячі черевички, і лаковані вихідні черевички на високих підборах, і високі болотяні чоботи, і шкільні черевики з товстими підошвами. Йоріс любив свою роботу, йому дуже подобалося повертати людям їхні черевики відремонтованими та начищеними.

І ось одного разу у підвальчик до Йоріса спустився новий клієнт. Це був дуже дивний літній пан. На ньому була хутряна шапка, довге чорне пальто, по животу спускалася довга сіра борода, а в руках він тримав найдивовижнішу пару взуття, яку Йоріс тільки бачив у житті.
— Можеш полагодити мої чоботи? — спитав незнайомець. — До понеділка мають бути готовими.

Йоріс став розглядати чоботи. До чого ж вони були гарні, високі, вишуканої форми, з сірими хутряними відворотами, срібними пряжками і зроблені з найтоншої шкіри.
— Зможу, — відповів Йоріс. — Сьогодні субота, ще рано, я зараз же візьмуся за них, а ви приходьте в понеділок.

Незнайомець пішов, а Йоріс одразу взявся за справу і почав прибивати до чудових чоботів нові підошви. І чим довше він працював, тим більше подобалися йому ці чоботи. «Були б у мене такі, — думав Йоріс, — яка ж краса!» А потім подумав: «Може, мені взяти їх завтра, і трошки походити. Завтра неділя, піду прогуляюся в них, а старий нічого не дізнається. Ну що, спробую?

Погода наступного ранку виявилася просто прекрасною, світило сонце, Йоріс не став довго роздумувати, взяв і взув чудові чоботи. Сиділи вони як влиті, і Йоріс одразу задер носа, як павич. Він одягнув пальто, зачинив свій підвальчик і вирушив гуляти тихими міськими вуличками. До чого ж щасливим почував себе Йоріс у цих розкішних чоботях з хутряними відворотами. «От що, — подумав він. — Піду я до церкви, і нехай всі побачать, які в мене гарні чоботи. Чудова ідея!”

Але коли Йоріс підійшов до церкви і хотів до неї зайти, трапилося щось дуже дивне. Чоботи раптом не захотіли йти туди, куди йшов Йоріс. Начебто вони йшли самі собою. Тож Йоріс, замість того щоб іти до церкви, пройшов повз. Він так здивувався, що вирішив розвернутися і піти додому. Але й це йому не вийшло, бо чоботам зовсім не хотілося додому, вони йшли тільки вперед, і як Йоріс не намагався піти в другий бік, все було марно. Ось тут він по-справжньому злякався. Він покликав якогось перехожого і злякано попросив його:
— Ви не допоможете зняти чоботи?
– Звичайно, – погодився перехожий. — Стійте спокійно.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Оцінили: 8

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Сказки только сказки”
Анни Шмидт
Видавництво: “Захаров”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: