ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Кам’яне серце

Німецькі народні казки

Жив колись давно лицар і головним у світі для себе вважав багатство та владу. Але серце його було добрим, душею він був співчутливим до тих, хто залежав від нього. І його усі любили. Одного разу прийшла до нього дівчина, дочка бідного вугляра, і від неї він дізнався, що її батько не зміг цього року заплатити всі податки, і управлючий маєтками лицаря хоче без зайвої тяганини прогнати їх з дому, а все його майно, забрати в рахунок боргу. Дівчина, а звали її Марія, благала лицаря пожаліти їх і відтермінувати борг. Лицар вислухав її і наказав не чіпати вугляра та його сім’ю. До того ж він дав їй грошей, щоб вони могли хоч якось вибратися зі злиднів .
Якось лицар поїхав на полювання до лісу. Довгий час переслідував він там гарного оленя і заблукав, та ще й потрапив у болото і мало не втопився у трясовині. Насилу вдалося йому знову вибратися на тверду поверхню, і раптом помітив він блукаючи вогники, що стрибають перед ним то взад, то вперед. Раптом хтось засміявся поряд і закричав:
– Лицарю, ти нерозважливий. Ледве не пропав ти у нас на трясовині. Але ми не хочемо твоєї смерті. Хочеш стати могутнім і дуже багатим? Але за це ти маєш віддати своє серце. Це справедливий, чесний обмін. Нащо воно тобі? Лише зайві тривоги завдає. Буде замість серця в тебе гарний гладкий камінь, і ні турбот, ні тривог не знатимеш з ним. Вогники танцювали перед лицарем, переливались, і ціла веселка золотих монет виникала в повітрі, іскрилася і знову пропадала. Як заворожений, дивився лицар на чудовий міраж, що з’явився перед ним. І чим більше дивився, тим привабливіше йому здавався. Як уві сні сказав він, що згоден, і одразу ж вогники закружляли навколо нього, і лицар впав непритомний. Прийшовши до тями, він побачив, що все довкола стало іншим. Сірий ліс оточував його, птахи цвірінькали на гілках щось різкими голосами, ніщо більше не тішило його. На своїх підданих, які вітали його по дорозі, дивився він похмурим сердитим поглядом і нічого не відповідав. І відтепер так стало завжди. Ніщо більше не турбувало лицаря: ні краса природи, ні краса жінки, ні плач дитини, ні жалість до жебрака. Сміятися і радіти життю він теж розівчився: кам’яне серце билося у його грудях. Став лицар дуже багатим і дуже могутнім. Усі в окрузі боялися його, боялися та ненавиділи. Але лицарю було байдуже, що думають про нього. Кам’яному серцю було все байдуже.

Він нікого не любив, його серце стало жорстоким. Люди стали цуратися та уникати його. Тільки бідна дочка вугляра пам’ятаючи про добру справу, яку колись зробив лицар для її сім’ї, засмучувалася і молилася за нього, просячи у своїх молитвах зробити лицаря таким, яким він був. Якось сталося так, що зустрілися вони у лісі. Побачивши в руках дівчини кошик, лицар спитав, що в ньому. Марія відповіла, що там гриби та ягоди, які вона збирала у лісі. Почувши це, лицар розлютився:
– Як посміла ти збирати те, що росте в моєму лісі! За це ти будеш покарана. І з цими словами він направив коня на дівчину, збивши її з ніг, а потім ударив її своїм мечем, поранивши її. Дівчина без свідомості впала на землю. Коли вона прийшла до тями, то насилу змогла піднятися. Рана боліла, і Марія підійшла до струмка, що був на сусідній галявині. Вода допомогла їй полегшити біль, але йти далі дівчина не могла і лягла, щоб трохи перепочити, і заснула. Коли вона прокинулася, було вже темно. Поруч було болото, і там мерехтіло дивне світло.

Незабаром дівчина помітила блукаючі вогники, які робилися то дуже великими, то зовсім крихітними. Вони підскакували, танцювали і їхнє шепотіння і тріск були схожі на глузливий регіт.
Марія сиділа нерухомо і слухала. Ось пролунали важкі кроки, здавалося, йшла озброєна людина. За мить пролунав голос, що нагадав їй голос лицаря.
Він сказав блукаючим вогням:
Ви обдурили мене. Я такий нещасливий, що й жити більше не можу. Усі цураються мене з того часу, як у моїх грудях лежить кам’яне серце, і я нічого не відчуваю.
Блукаючі вогні зареготали, засичали, засвистіли.
— Ми ж дали тобі владу, могутність і багатство, — сказали вони, —ти цього хотів. Ми дотримали свого слова.
– Багатство і влада не дають мені щастя, – відповів лицар, – поверніть мені колишнє серце.
– Цього ніколи не буде, – зареготали блукаючи вогні. – Ти віддав його з власної волі. Ти не можеш отримати його назад. Тільки якщо інше чисте серце буде віддано нам, твоє повернеться до тебе в груди. Але той, хто захоче віддати нам серце, помре. А хто ж заради тебе наважиться пожертвувати собою? Адже ти став ненависний усім.

Лицар зітхнув і вже хотів піти, коли до нього підійшла Марія. Те, що вона почула, і втішило, і схвилювало її. Значить, лицар не був таким, як це здавалося. У нещасну хвилину він уклав з вогнями договір і став злим лише тому, що йому замість живого серця вони дали кам’яне. Тепер він хотів звільнитися від страшних чар, і дівчина вирішила допомогти і померти за нього.
Вона вже не відчувала себе слабкою, рішення надало їй силу та мужність. Вона сказала:
– Я готова віддати моє серце за серце цього шляхетного пана.
– Але це буде вартувати тобі життя, – сказали вогні.
– Я пожертвую життям, якщо ви обіцяєте мені повернути лицарю його колишнє серце.
Вогні пообіцяли їй це і додали:
– Ми даємо тобі час на роздуми. Якщо ти не зміниш свого рішення, прийди в наступний повний місяць сюди ж, і тоді ми зробимо те, що ти просиш.

Марія погодилася. Лицар слухав мовчки. Він навіть не здивувався, що дівчина, з якою він повівся так жорстоко, хотіла пожертвувати життям заради його порятунку.
Час йшов. Рана Марії загоїлася завдяки лікувальним травам та мазям. Її рішення не змінилося. Щоб не засмучувати батьків, вона нічого не сказала їм, і коли настав час повного місяця, пішла лісовою дорогою. Біля болота вона побачила блукаючі вогні та лицаря. Вогні запитали її, чого вона хоче, і, почувши від неї стару тверду відповідь, наказали їй приготуватися до смерті.
Досі лицар стояв мовчки й нерухомо. Коли Марія так спокійно і твердо сказала так, у душі в нього щось змінилося. Невже після такого довгого часу його серце прокинулося? Воно знову почало боязко битися. Коли ж дівчина остаточно приготувалася віддати своє серце, у його грудях почулися такі страшні удари, що здавалося, воно ось-ось розірветься. Серце лицаря жило.
Він кинувся і закричав:
– Марія не повинна страждати. Робіть зі мною що хочете, але її я не віддам!

Цієї миті згасли блукаючи вогні. Навколо стемніло. Марія тремтіла, як осиковий лист, і тихенько плакала. Лицар заспокоїв її і вивів з лісу, дбайливо вибираючи для неї дорогу. Її бентежило, що її жертва не була потрібна, але лицар сказав, що одне її бажання вже врятувало його, тому що тепер у його грудях билося живе, вразливе серце. Він знову став таким же добрим і лагідним, яким був раніше. Лицар намагався загладити свою провину, і всі знову полюбили його. Він був глибоко вдячний Марії, подарував їй золоту каблучку і ввів її у свій будинок як дружину. І вони довго жили у мирі, злагоді та любові.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.4 / 5. Оцінили: 10

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: