ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Кам’яний Мігель

Іспанські народні казки

Затоваришував якось королівський син з убогим сином шевця. Разом з’являлися вони на вулицях та майданах, разом гуляли в королівському саду, й принц пишався своїм другом, бо Мігель – так звали бідного юнака – був добрий, чесний і хоробрий парубок, а до того ж стрункий та гарний.

Проте ця дружба дуже не подобалася королю. Покликав він одного разу до себе Мігеля і звелів йому забиратися з королівства. Завдав хлопець торбину на плечі та й подався геть. Дізнавшись про це, юний принц теж став збиратися в дорогу. Хоч якими карами погрожував йому старий король, та він сів на коня і помчав доганяти свого друга.

Звісно ж, невдовзі він наздогнав Мігеля. Друзі обнялися і вдвох подалися в мандри. От їхали вони, їхали та й потрапили в дрімучий ліс. Вікові дерева оточили їх з усіх боків – спокійні, величні й мовчазні. Раптом юнаки почули далекий крик. Хтось благав про допомогу. Пришпорили вони коней і на лісовій галявині побачили прекрасну дівчину, прив’язану до дерева.

– Що з тобою, красуне? – одночасно запитали принц і Мігель.

Дівчина й каже:

– На мене напали розбійники. Вони забрали всі мої коштовності й перебили всіх моїх слуг.

– Бідолашна! – вигукнув принц,, який вже здогадався, що ця дівчина, яка йому дуже сподобалась, була принцесою, і вирішив одружитися з нею. – Мігелю, візьми кинджал і розріж скоріш мотузки, щоб звільнити полонянку!

Коли друг виконав його прохання, принц подав принцесі руку і посадив її на свого коня.

Було їх двоє, а стало троє. Весело розмовляючи, вони їхали далі, аж настала ніч. Подорожні розташувалися на нічліг. Принцеса і принц невдовзі міцно заснули, але вірний Мігель не спав. Ліс був такий густий і темний, що будь-якої хвилі знову могли з’явитися розбійники! Тож юнак охороняв сон принца та його нареченої. Він терпляче ходив поміж деревами, наче той вартовий перед королівським палацом. Потроху забрів він у хащі й нарешті опинився перед великою печерою. «Чи не розбійники ховаються тут?» – подумав юнак і, діставши шпагу, увійшов під темне склепіння. Але в печері нікого було, лише три чорні блискучі камені лежали посередині. Хлопець хотів було йти вже, аж тут до печери залетіли три білі голуби. Кожен голуб сів на камінь і вони голосно завуркотіли.

Перший голуб сказав:

– Бідолашний принц! Він спокійно спить і не знає, що на нього чекає нещастя в гаю золотих помаранчів. Якщо принцеса скуштує бодай одну помаранчу, то загине!

Другий голуб сказав:

– Як мені шкода принцесу! Лихо чигає на неї біля кришталевого джерела. Якщо принц зачерпне прозорої води, то він помре!

– Та це ще не лихо! – вступив у розмову третій голуб. – От я вам про лихо повідаю! Якщо принц і принцеса не загинуть дорогою, то їх чекає загибель у власному ліжку, бо шлюбної ночі приповзе до палацу страшний семиголовий змій і з’їсть їх обох!

Мігель у розпачі кинувся з печери, щоб попередити своїх друзів про небезпеку, але голуби залопотіли крилами і перепинили його. Юнак мимоволі зупинився, а птахи заспівали хором:

Ти таємницю вивідав у нас,

Але як тільки проговоришся,

В холодний мармур перетворишся

І скам’янієш у той же час!

Нещасний Мігель! Він так любив принцесу і принца – й от, виявляється, неможливо попередити їх про небезпеку. Однісіньке слово – і він стане камінною статуєю! Та все ж юнак не втрачав надії. «Хтозна, – думав він, – може, ми й оминемо чарівний гай зі смертельними помаранчами і кришталеве джерело з отруйною водою!»

Він розбудив принца і сказав йому:

– Хутчій додому! Якщо ти повернешся з такою гарною нареченою, то король так зрадіє, що вибачить твій непослух, а мені дозволить жити в місті поруч з тобою.

Принц завжди довіряв розсудливості друга, тож незабаром вирушили вони в дорогу Чого тільки не робив Мігель, щоб оминути гай золотих помаранч! Він намагався йти полем, за десятки кроків оминав кожне дерево, та все ж на світанку як з-під землі виріс перед ними зачарований гай. Він весь ряхтів у променях ранкового сонця, а таких соковитих, таких великих, таких золотавих плодів ні принц, ні Мігель не бачили навіть у королівському саду!

«Ну от, – подумав Мігель, – зараз принцеса захоче поласувати помаранчами…» – і в ту ж мить почув дзвінкий голос красуні:

– О мій принце! Зірвіть мені один із цих прекрасних плодів!

– Принцесо, – каже їй Мігель, – ці помаранчі не продаються!

– Якщо я з’їм одну помаранчу із тисячі, то не розсердиться ж господар! – розсміялася красуня і звелася в сідлі, щоб дотягтися до гілки, де звисали золотаві плоди. Але тієї ж миті Мігель хльоснув її коня, принцеса скрикнула, і кінь, рвонувши вперед, виніс їх із зачарованого гаю.

– Що ти робиш! – скипів принц.

Мігель спокійно відповів:

– Так треба! – і принц погамував свій гнів, бо завжди вірив своєму другові.

Надвечір приїхали вони до квітучої долини, де на них чекав новий іспит. Нуртуючи в камінні, серед квіток струменіло прозоре і чисте як сльоза джерело. То був зачарований кришталевий струмок!

Не встиг Мігель отямитися, як принц уже підбіг до криниці й зачерпнув повну пригорщу прозорої води. Ще мить – і він зробить ковток і загине! Але й цього разу зумів Мігель відвернути лихо. Не кажучи й слова, він штовхнув друга під лікоть. Вода розхлюпалася, а принц, якому дуже кортіло пити, вигукнув розгнівано:

Сторінки: 1 2 3

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 6

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: