<

Камінь та Черв’як

Байка Леоніда Глібова

— Дивись ти, як хвинтить зачав!
Неначе й справді пишна птиця! —
Так Камінь, лежачи в пшениці,
На дощик верещав.—
А глянь, іще й радіють люде;
Запевно, всі вони дурні,—
Аж чудно далебі мені!
Ну що їм від того прибуде,
Як дощ поналива води?
Хоч опісля вже й не ходи:
І росяно, і кально; скрізь калюжі,—
Погано, та ще й дуже.
Та що вже будемо робить,
Самому всіх не перевчить.
Я тутечки лежу відколи?
Звичайно, мов мене й нема;
Де не покинуть — все дарма,
А й слова доброго не чув собі ніколи,—
Бодай їм дихать так!
— Мовчи лиш, дурню, не базікай,—
Тут став казать йому Черв’як.—
Сей дощик — радість всім велика.
Земля посхла була — от він її змочив;
Травицю трохи підживив;
Пашня зовсім була пов’яла,
Мов тая в’яла риба стала,—
Він їй головоньку підняв,
А добрим людям щастя дав…
А з тебе що? Лежиш, ледащо!
Такії лежні людям нащо?..
Лежи ж, коли лежати звик,
Та не базікай, дурню, дуже.

Буває, інший чоловік
Все приндиться, що довго служе;
А що в йому?
Те, що й у Камені тому.

1853

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар