<

Канікули Боніфація

Казки Мілоша Мацоурека

Був у світі один цирк, повний тирси та музикантів, і жив у тому цирку лев Боніфацій. Це був дуже добрий лев, такий добрий, розумний і роботящий, що йому двічі не доводилося нічого повторювати. Він жодного разу не зірвав жодної вистави, і тому директор цирку завжди говорив іншим левам:

— Ви всі повинні брати приклад з Боніфація, це зразковий лев!

Діти його дуже любили та писали йому листи: «Милий Боніфацій! Я не можу тебе забути. Я всі долоні собі відбив, плескаючи тобі, коли ти ходив на передніх лапах, крутився колесом на турніку і робив сальто-мортале. Ти молодчина! Таке не кожен може.

– Біс! Біс! Повторити! — кричали маленькі глядачі, і Боніфацій, цей добряк, знову й знову ходив на передніх лапах, крутився на турніку й робив сальто-мортале, та ще й при цьому посміхався.

Директор цирку товаришував із Боніфацієм. Разом вони ходили на прогулянки і купували в овочевому магазині банани, які Боніфацій також дуже любив.

Якось ось так разом йшли вони містом, був прекрасний літній день, скрізь було повно дітей, і Боніфацій запитав:

– Що таке? Чому на вулиці так багато дітей? Чому вони не в школі?

— А чому вони мають бути в школі? – відповів директор цирку. — Вони мають літні канікули.

— Канікули… — зітхнув Боніфацій. – У мене ніколи не було канікул.

Директор трохи помовчав, а потім і каже:

– Ну добре. Ти зразковий лев. Скажи, якби я тобі влаштував канікули, куди б ти поїхав?

– Куди ж і ще? Звісно, ​​до бабусі! — відповів Боніфацій.

“І справді, – подумав директор, – я зовсім забув, що й у левів є бабусі”.

— Добре, — сказав він, — їдь, але з умовою: першого вересня ти маєш бути на роботі!

Від радості Боніфацій закрутився дзиґою: ні про що таке він і мріяти не смів!

– Ура! Канікули! Що може бути прекраснішим! – вигукнув він. – Дякую тобі, ти мене зробив самим щасливим левом на світі!

І Боніфацій помчав пакувати валізи, купувати квиток до Африки та вибирати подарунок для бабусі.

В універмазі юрмилося багато людей, але коли біля прилавка з’явився лев, всі розступилися і пропустили його.

– Що бажаєте? — спитав продавець. — Щітку для гриви чи пасту для ваших чудових зубів?

— Ні щітка, ні паста мені не потрібні, — відповів Боніфацій. — Я їду на канікули до бабусі і хочу купити їй подарунок.

— Розумію, розумію, — кивнув продавець і замислився, що ж вам запропонувати: вовняну шаль, капці чи окуляри від сонця?

— Навіщо бабусі шаль та капці? — здивувався Боніфацій. — Адже в Африці спекотно. Ви що, не вчили географії? А ось окуляри від сонця — це, мабуть, те, що потрібно, чи не так?

— Звісно, ​​— погодився продавець. — Втім, я ще маю дещо цікаве.

І він витяг з-під прилавка гарний розмальований халат, прикрашений і кущами троянд, і листям конюшини, і квітами ромашок. Оце халат так халат! Прекрасний подарунок для справжньої старої левиці. Боніфацій не роздумуючи, купив халат та окуляри від сонця і пішов на вокзал.

Спочатку він довго їхав поїздом, милуючись краєвидами з вікна, що пропливали повз, махав лапою дітям, а діти дивилися і дивувалися: «Треба ж! Цирк переїжджає! Вони й подумати не могли, що це зовсім не цирк, а лише щасливий лев, який мандрує зовсім один.

Потім Боніфацій плив на човні, кидав булочки акулам, засмагав на сонці і мріяв про те, як чудово цілими днями нічого не робити, а тільки купатися, спати скільки захоче, їсти банани і розмовляти з бабусею. І жодних вистав — ні денних, ні вечірніх!

А поки він так мріяв, хтось гукнув:

– Африка! Виходьте!

Ось Боніфацій і вдома.

«Як усе змінилося з того часу, як я бігав тут з друзями! – подумав він. — Там поставили кіоск, а тут з’явилася доріжка між деревами в густих джунглях… Яка важка валіза! — зітхнув Боніфацій. — Швидше б дістатися до бабусиного будинку».

Нарешті він побачив садок, а в ньому стару левицю, що сиділа у кріслі-гойдалці.

Тихенько, навшпиньках, як уміють ходити тільки леви, він підкрався до бабусі і як гаркне: «Гав!» Але гаркнув він тихо, майже пошепки, щоб не налякати бабусю. Та обернулася, сплеснула лапами і вигукнула:

— Чи це ти, Боніфацій? Тебе просто не впізнати! Звідки ти взявся?

І обидвоє були такі щасливі! Боніфацій вручив подарунки, бабуся одягла окуляри, а потім приміряла халат. У ньому вона виглядала просто чудово, просто як справжня левиця, що виглядає з кущів троянд і квітів ромашок.

– Ось так! – захоплювалася вона. — Я неодмінно маю похвалитися твоїми подарунками. — І вона загарчала так голосно, як уміє тільки стара левиця: — Ідіть усі сюди! Подивіться, приїхав Боніфацій та привіз мені в подарунок халат та окуляри від сонця!

І швидше, ніж можна сказати «Гоп!», з усіх сторін збіглося щонайменше двісті левів, усі родичі Боніфація: дядьки та тітки, а також племінники — маленькі смішні левенята. Усі вітали Боніфація, обіймали його, цілували та розглядали окуляри та халат.

– А це що? А як це називається? — питали вони і показували на різнокольорове листя та квіти, що прикрашали халат.

І Боніфацій пояснював, де листя конюшини, а де квіти ромашок та кущі троянд, бо всього цього в Африці немає.

— Цей халат я привіз з-за кордону. Там є універмаги та цирки, — сказав Боніфацій.

— А чим ти займаєшся? — перебиваючи один одного, питали леви, їх це дуже цікавило.

Боніфацій їм розповів, що він працює в цирку, де крутиться на турніку і робить сальто-мортале, а так як леви здивовано дивилися на нього і не розуміли, про що йдеться, довелося Боніфацію показати їм, що таке сальто-мортале.

Леви дуже здивувалися.

— Нічого такого ми в житті не бачили! — вигукнули вони. — Адже це не так просто зробити! Таке не кожному леву під силу.

А маленькі племінники-левенята просили:

– Біс! Біс! Повторити! Браво! Ми хочемо ще!

Вони готові були, плескаючи, відбити собі всі лапи, і Боніфацій, дивлячись на своїх маленьких смішних племінників і бачачи, як вони бавляться, як сміються і які задоволені, повторював свої номери знову і знову. Він ходив на передніх лапах, крутився на турніку і робив сальто-мортале. Увечері левенят неможливо було вкласти в ліжечка, а ні світ ні зоря вони вже знову були тут як тут, і Боніфацій, знову давав виставу за виставою і так з ранку до вечора.

Все було б добре, але в нього не залишалося часу ні на купання, ні на банани, ні на розмови з бабусею. “Ну що ж, – думав він, – канікули не канікули, а я як-не-як зразковий цирковий лев, повинен тримати марку”. І він привітно посміхався, а його маленькі племінники радісно плескали лапками і говорили йому:

— Дядьку Боніфацій, як тільки ми навчимося писати, одразу надішлемо тобі листа, в якому розповімо, як нам сподобалася твоя вистава.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Оцінили: 10

Поки немає оцінок...

Джерело
“О бегемоте, который боялся прививок”
Сказки

Мацоурек Милош

Видавництво: “Махаон”

Москва, 2016.

Залишити коментар