TOU

Канікули Остапа і Даринки ( 1 частина)

Андрій Бачинський

Частина 1.

Мушля, син володаря морського

Остап, Дарина і Оленка дуже любили їздити потягом. Тільки-но вони сідали у вагон, одразу замикалися в купе й уявляли себе машиністами електровоза або моряками підводного човна, а найчастіше – астронавтами із «Зоряних воєн».

Остап завжди був Дартом Бейдером, Дарина – принцесою Леєю, а Оленка – Люком Скайвокером. Щодо розподілу ролей не сперечалися ніколи, зате постійно сварилися з приводу того, хто займе верхні полиці, адже дітей було троє, а полиці тільки дві.

Оленка сама, без сторонньої допомоги, ще не могла вибратися нагору, тому, як правило, вередувала й заходилася плачем. Урешті тато не витримував і примусово «підселяв» малу до когось із старших.

Цього разу Оленка не їхала на море, тому про верхні полиці ніхто не сперечався. Без шуму й Олениного плачу було навіть якось сумно їхати.

Остап із Дариною лежали собі, заколисані стуком вагонних коліс, і уявляли, як вони купаються в теплому морі й ніжаться на піску під сонцем.

Діти були впевнені, що де-де, а в Криму вже точно жодні відьми, чаклуни й привиди не зможуть перетворити їх спокійний відпочинок на безкінечний коловорот неймовірних пригод…

У Сімферополь потяг приїхав о 9-й ранку, а ще за дві з половиною години тролейбус Сімферополь- Ялта висадив Даринку, Остапа та їхніх батьків на станції курортного міста Алушта.

Тато домовився про оренду житла заздалегідь, тож хазяї будинку вже з самого ранку чекали гостей. Батьки пропонували дітям відпочити з дороги, але малим не терпілося скоріше скупатися й повалятися на піску.

Вони наперебій доводили, що не потомлені, й узагалі, якщо приїхали на море, то нема чого розсиджуватися – треба негайно йти на пляж. До пляжу було недалеко, і вже за двадцять хвилин діти, мов спраглі звірята після тижневого блукання в пустелі, з розгону «влетіли» у море й з несамовитим вереском почали хлюпалися у воді.

Але вже за годину мама погнала дітей додому – щоб не «згоріли» на сонці. Остап із Дариною опиралися й вимагали продовження сонячно-водних процедур, та мама була невблаганною.

Вдома близнята набундючилися й ображено мовчали до вечора. «Розтопити» невдоволених дітей вдалося лише татові, який приволік із базару величезний кавун – кілограмів, мабуть, із десять.

Той виявився таким солодким і соковитим, що брата й сестру довелося мало не за вуха відтягати, коли вони за кілька хвилин «змололи» половину кавуна.

Ситі й замучені розвагами у воді, заколисані шумом моря, що доносився крізь прочинене вікно, діти позасинали.

Наступного дня батьки дозволили Остапові й Даринці провести на сонці трохи більше часу. День за днем засмага ставала все темнішою, і мама вже не боялася нещадних сонячних опіків. Тож біля моря діти товклися з ранку до вечора, з перервами на обід та вечерю.

У кінці серпня відпочивальників щодня стає все менше й менше. Усі поспішають готувати дітей до школи. Тож хоча місця на пляжі тепер було вдосталь, Остапа з Дариною це не тішило, адже не залишилося ровесників, з якими можна було затоваришувати й погратися.

Та й купатися в морі вже не дуже хотілося, тож Дарина з Остапом розважалися тим, що будували на пляжі піщаний замок і гралися з морем у війну: гнані морським вітром хвилі час від часу брали замок в облогу й «злизували» його неприступні стіни.

Проте діти щоразу відбудовували свою твердиню.

Раптом – після чергової водяної атаки – у рівчаку біля замкової вежі Дарина помітила щось блискуче:

– Остапе, дивися, що це? – покликала вона брата.

Він присів на коліна, уважно роздивився й вигукнув:

– Та це ж мушля, тільки дуже велика! Я собі її заберу.

– Ага, так не чесно, – засперечалася сестра. – Це я її знайшла, вона моя.

– Чому тоді одразу не брала, побоялася?

– І нічого не побоялася. Віддай!

– Ні, тепер вона моя!

– Ні, моя!

– Моя!

– Моя!

– Моя!
Від слів діти перейшли до діла й заходилися видирати мушлю одне в одного з рук. Невідомо, хто переміг би в цій боротьбі, але в якусь мить мушля просто розкололася надвоє.

Діти попадали на пісок, кожне зі своєю половинкою в руках. У повітрі між Остапом і Даринкою одразу ж з’явилася невеличка прозора хмаринка. Спочатку вона розхитувалась у такт хвилям, відтак зависла на місці й… здалося, що хмарка заговорила, хоча нічого схожого на рот у неї не було та й не могло бути.

– Нарешті мене звільнили. Ура! Я бачу сонце! – пролунало над пляжем.

Не відводячи очей від чуда, Остап тихо запитав Дарину:

– Ти теж чуєш це?

– Так, а що то таке?

Остап не встиг відповісти, бо хмарка знову заговорила, звертаючись до дітей:

– Дякую, що ви мене звільнили! Знали б ви, як мені там було тісно, темно й самотньо!

– А т-ти… хто? – несміливо запитав Остап.

– Хто я? Я син морського Духа, покровителя рибалок! – урочисто промовила хмарка й почала змінювати свою форму, приймаючи подобу маленького хлопчика.

– А що ти робив усередині мушлі? – запитав Остап.

– Це батько покарав мене.

– Що ж ти накоїв?

– Та нічого такого: лише дав рибам голоси й примусив їх співати хором. А вони як почали буль-башки ротами пускати – аж море піною вкрилося! То всі рибалки від страху на берег повтікали. Ото тато й замкнув мене в мушлю, щоб я не бешкетував. Та хіба я винен? Самому мені нудно, а бавитися нема з ким.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“ Канікули Остапа і Даринки  ”
Андрій Бачинський
Видавництво: “Грані – Т”
м. Київ, 2011 р.



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: