TOU

Канікули Остапа і Даринки (2 частина)

Андрій Бачинський

Частина 2
Опришківська сопілка

Остап голосно гримнув дверима й зачинився у своїй кімнаті. Дарина пробувала заспокоїти брата і, смикаючи за клямку, вигукувала:

– Остапе, відчини! Давай поговоримо!

– Не хочу з тобою говорити, – озвався зсередини ображений голос. – Ти зрадниця. Ти не підтримала мене, через тебе ми знову не поїдемо в Карпати.

– Чому ти такий упертий? Як я тебе могла підтримати?

– Як-як? Отак! Тато вже третє літо поспіль обіцяє повезти нас до Гуцульщини, а тільки-но приходить час – знаходить причину, щоб не їхати! Так і цього року – самі залишаються з мамою у Львові, а нас знову відсилають до бабусі в Долину.

– Але ж їм треба зробити ремонт у квартирі.

– Це все відмазки, щоб нам голову задурити. Батьки завжди лише й думають, як би дітей кудись сплавити від себе подалі.

– Вони ж ніколи не кидали нас на ціле літо. Чи ти вже забув, як ми їздили позаминулого року на скелі Довбуша, в Кременець, а минулого – в Крим? Хіба не прикольно було? Такі пригоди мали, що як розповісти кому, то не повірять!

– Та в тому й справа, що не забув! Мені досі з голови не виходять ті скарби Довбуша! Я ж тільки через них і хочу в Карпати.

– Далися тобі ті скарби.

– А ти лише подумай, що якби ми віднайшли багатства Довбуша, то мали б стільки грошей, що тато з мамою не самі робили б той клятий ремонт, а найняли бригаду майстрів. І тоді ціле літо провели б разом з нами, розумієш?!

– Ну, це так, – Дарина замовкла, уявляючи, як могло змінитися їхнє життя з появою опришківських скарбів.

За розмовою Остап закидав у дорожню сумку необхідні для відпочинку речі. У Долині ще залишився якийсь одяг з минулого літа, але за рік Остап виріс і міг не влізти у старе вбрання.

Запакувавши сумку, хлопець уважно окинув оком кімнату – чи, бува, не забув чогось важливого, без чого не зможе прожити в селі.

Погляд зупинився на гуцульській бартці, що висіла на стіні. Хлопець обережно зняв топірець і заховав його в сумці поміж речами.

– Остапе, – підозріло почала Дарина. – Ти щось недобре надумав? Чи не збираєшся тікати з дому?

– Чого б це? – здивувався малий.

– А навіщо тобі бартка?

– Ну-у так, про всяк випадок, – невпевнено відповів хлопець і додав, – пам’ятаєш, як минулого року на морі жалкували, що не взяли її з собою? Ми тоді лише дивом урятувалися, а якби була чарівна бартка, все закінчилося б значно швидше й простіше!

– Але ж цього разу ми не їдемо на море, лише до рідної бабусі в село. Що там може статися з нами?

– Може, й нічого. Зрештою, я ж не тебе прошу тягти її. Сам понесу, не переймайся.

– Ну дивися, щоб ми знову не вплуталися в якусь пригоду.

– Нічого, виплутаємося, не вперше.

– Ну-ну, нам не може завжди так щастити.

Остап загадково посміхнувся і рвучко застібнув блискавку на сумці.

У бабусі
На другий день по приїзді в село бабуся несподівано повідомила, що в якихось важливих справах їй негайно треба виїхати на два дні до Івано-Франківська.

Остап і Дарина залишилися старшими по господарству й мали пильнувати меншу Оленку, щоб та кудись не встряла й не порозбивала руки-ноги, як це часто з нею траплялося.

Холодильник був забитий їжею, тож діти не бідкалися, що залишилися без нагляду дорослих. Провівши бабусю до хвіртки й дочекавшись, коли вона зникне за поворотом, Остап вигукнув:

– Ура! Свобода! Тепер ми самі! Цілих два дні нас ніхто не буде примушувати розв’язувати задачі з математики й писати диктанти з англійської! Можемо робити, що хочемо! Навіть по деревах лазити й з розгону в калюжі стрибати!

– Де ти калюжі бачив? Дощу вже тиждень не було, – скептично завважила Дарина.

– А ми з криниці води поналиваємо в тазики й будемо обливатися!

– Не хочу обливатися! – запротестувала Олена. – Я знову вся змокну, а ви з мене тільки сміятися будете.

– Ну гаразд, тоді граємо в опришків. Я Олекса Довбуш!

– Ні, я Довбуш! Ні, я! – запротестували дівчата.

Кожен хотів грати роль сміливого ватажка. Остап вирішив схитрувати, підійшов ближче до дверей і мовив:

– Добре, щоб не сваритися, зробимо так. Хто перший забіжить у хату й схопить бартку – той Довбуш.

Остап рвонув на себе двері й помчав у спальню, де на столі лежав топірець. Але хлопець забув про високі пороги в бабусиній хаті й, перечепившись, беркицьнувся через голову, мов цирковий акробат.

Дарина, котра бігла за ним, не встигла зупинитися і теж перелетіла через поріг, м’яко приземлившись на Остапа.

Тим часом Оленка, розуміючи, що не встигне за братом і сестрою, вирішила обігнати їх, лізучи до хати через вікно. У дворі під вікном спальні стояла драбина, тож мала за дві секунди видерлася на підвіконня й з насолодою спостерігала, як її старші суперники приходять до тями після невдалого приземлення.

Оленка спокійно підійшла до стола, взяла в руки бартку й урочисто промовила:

– Ну, хто серед нас найшвидший і найспритніший?! Отож-бо й воно! Тепер я буду Довбушем, а ви виконуватимете всі мої накази, зрозуміли?!

– Так нечесно! – заверещав Остап і зірвався на ноги. – Віддай бартку, так нечесно! Ти через вікно залізла!

– То й що? А де написано, що через вікно не можна?

– Ніде, але Довбуш ніколи через вікно не ліз. Він завжди, як справжній чесний і хоробрий вояка, входив у двері.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Канікули Остапа і Даринки  ”
Андрій Бачинський
Видавництво: “Грані – Т”
м. Київ, 2011 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: