Капці для бабусі

У старої гави Каркухи часто боліли лапи і надумала її онука гавенятко Вуглинка для бабуні приємність зробити. Пошити теплі-теплі, м’які-м’які капці із зеленого моху. Можливо, тоді у бабуні лапи перестануть боліти. Будуть у теплі. Отож почала Вуглинка мох у гніздо носити. Гава Чорнокрилка навіть похвалила доню:

— Господинько ти моя!

— Це я, мамо, хочу для бабуні капці м’які пошити, — призналася Вуглинка якось вранці. — У неї ж лапки болять…

— Молодчина! — обняла крилом доню гава. — Я впевнена, що в твоїх капцях лапки неодмінно перестануть боліти.

Так воно так. Але не думайте, що то легка справа-шити з моху капці. Висушила Вуглинка мох, та так славно, що він залишився зеленим, назбирала найгостріших голочок із сосни. А для ниток — сухих торішніх билинок. Сіло гавеня на пеньку, розіклало весь придбаний матеріал і почало кумекати, з чого ж почати. Взяло один шматок моху, другий. Аж сопе від завзяття.

— А що це у нас за кравець об’явився? — почуло біля себе знайомий голос.

— Ой! — від несподіванки гавеня голочку зламало.

— Ти ба! Що це ти, їжаче, майстрів лякаєш? — невідомо звідки з’явився зайчик Сіра Шубка. Озирнувся довкола сторожко і продовжив:

— Зламав, то тепер ось віддавай свою голку!

— Мені не шкода, — відповів на те їжачок Голочка.

— Проте мої голки приросли до тіла. Я он краще соснову підберу.

— Не треба, — зупинило їжака гавенятко. — У мене вдосталь є. —Допоможіть краще викроїти капці…

— Капці?! — здивувався їжачок. — Ти що, влітку мерзнеш?

— Та не я. То бабусі весь час лапи болять…

— Скре-ке-ке! — почули звірята лемент. Та і є. Всюдисуща сорока. І сюди носа встромила.

— Та в нашому лісовому магазині отих капців, хоч і реблю гати. Чи може грошей не маєш? — сорока примружила одне око. — То я принесу…

— Спасибі, — чемно подякувало гавеня сороці. Всі знали, що, не дивлячись на крикливу вдачу, ця білобока птаха мала досить добре серце. — Ті капці мені не підходять…

— А це чому?! — страшенно здивувалася сорока.

— Цілком пристойне взуття…

— Ех ти! Не розумієш, — докірливо опустив одне вухо зайчик Сіра Шубка. — Лапки у Каркухи перестануть боліти від радості!

— Від радості? — скрекнула сорока і від здивування ледве з гілки не звалилась.

— Еге ж, — від радості, — кивнув головою їжачок.

— Що там магазинні капці! А ці хай і не такі гарні на вигляд, а зроблені своїми лапками. Втямила? Давай-но, Вуглинко, допоможемо тобі…

За хвилину на пеньку з’явилися два листки лопухів і Голочка взявся кроїти капці. Зайчик Сіра Шубка теж так падкував біля роботи, що й про страх забув. А сорока сиділа на гілці і очима-намистинками блимала на майстрів. Сіра Шубка побіг додому, приніс м’якого-м’якого пуху, знялася з гілки і сорока. Через якусь мить поклала на пеньок дві намистинки, схожі на прозорі краплини води.

— Ось, візьми… Це мої найбільші коштовності…

Капці вийшли теплі, м’які і дуже гарні. Друзі деякий час помилувалися ними і їжачок Голочка сказав:

— Бери їх, та неси бабуні…

— Спасибі вам усім, — вдячно схилило голову гавеня.

— Без вашої допомоги вони не були б такі…

— Вигадаєш… — буркнув їжачок. — Хай носить бабуня на здоров’я.

Стара Каркуха від радості аж очі заплющила, коли побачила нові капці: ніжно-зелені, оздоблені намистинками.

— Це мені?!
— Еге ж! — розсміялася Вуглинка. — Мені ще їжачок допоміг, зайчик і сорока…

— Спасибі, онучко. Тепер мені лапи перестануть боліти…

— Звичайно, перестануть, — впевнено сказала Вуглинка.

— А зносите капці, я пошию Вам нові. Подивіться, скільки довкола моху…

З того часу гаві Каркусі і справді перестали боліти лапи…