ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Карлсон прилітає знов

Астрід Ліндгрен

Знов удома

В селі було чудово. Малий цілими днями грався і майже не згадував про Карлсона. Та як канікули скінчилися і він повернувся до Стокгольма, то, тільки переступивши поріг, зразу спитав:

— Мамо, а ви ні разу не бачили Карлсона?

— Ні, не бачила. Адже він полетів собі геть.

— Навіщо ви так кажете,— дорікнув її Малий.— Я хочу, щоб він і далі жив на даху. Він повинен вернутися.

— Але ж ти маєш тепер Бімбо,— намагалася заспокоїти його мама. Вона гадала, що пора б уже Малому забути про Карлсона.

Малий погладив Бімбо.

— Звісно, Бімбо дуже гарний, але він не має пропелера і не може літати. Та й гратися з Карлсоном цікавіше.

Малий помчав до своєї кімнати й відчинив вікно.

— Карлсоне, ти там? — гукнув він з усієї сили. Проте відповіді не було.

А назавтра в Малого почалось навчання в школі. Тепер він був у другому класі. Після обіду він щодня сидів у себе в кімнаті й готував уроки. Вікно Малий тримав відчинене, щоб почути, коли часом загуде щось так, як Карлсонів моторчик. Проте гули тільки машини на вулиці та ще інколи літаки, пролітаючи над дахами. А Карлсонового моторчика так і не чути було.

— Він таки полетів геть,— сумно зітхав Малий.— І ніколи вже не повернеться.

Вечорами хлопчик лежав і думав про Карлсона, а часом і схлипував нишком під ковдрою, щоб ніхто не бачив. Так минали дні: то школа, то уроки, а Карлсона все не було.

Якось надвечір Малий сидів у кімнаті і давав лад своїм маркам. В альбомі в нього зібралося вже багато марок, але частину ще треба було наліпити. Малий узявся ліпити їх і швидко впорався. Лишилася тільки одна марка, найкраща — її він відклав наостанок. То була німецька марка з Червоною Шапочкою і вовком. Вона страх як подобалась Малому.

Він поклав її перед собою на столі. І враз почув за вікном гудіння. Таке гудіння, немов… о, справді, схоже на Карлсонове! І то таки був Карлсон. Він шугнув просто у вікно й вигукнув:

— Ге-гоп, Малий!

— Гей-гоп, Карлсоне! — гукнув Малий. Він схопився з місця, радий-радісінький, і стежив, як Карлсон двічі облетів лампу під стелею і врешті приземлився перед ним. Тільки-но Карлсон спинив моторчика, крутнувши за ґудзика на животі, як Малий кинувся обіймати його. Та Карлсон відіпхнув його пухкою ручкою і сказав:

— Спокійно, тільки спокійно! Нема в тебе чогось попоїсти? Наприклад, тюфтельок? Або, може, торта з кремом?

Малий похитав головкою:

— Ні, мама сьогодні не смажила тюфтельок. А торт у нас буває тільки на іменини.

Карлсон пирхнув.

— І що це за люди? “Тільки на іменини…” А коли приходить давній приятель, що не бував місяцями? Твоїй мамі годилося б подумати, чим його зустріти.

— Так, але ж ми не знали…— почав Малий.

— Не знали! — обурився Карлсон.— Ви повинні були сподіватися! Повинні були сподіватися, що я можу прилетіти сьогодні, і твоїй мамі вже цього мало бути досить, щоб вона одною рукою ліпила тюфтельки, а другою підбивала крем.

— На підобідок у нас сьогодні була ковбаса,— знітився Малий,— може, хочеш…

— Ковбаса, коли приходить давній приятель, що не бував місяцями?! — Карлсон знову пирхнув.— Ну, звісно, як зв’яжешся з такою родиною, то навчишся обходитись абичим… Неси сюди ковбасу!

Малий щодуху помчав до кухні. Мами не було вдома, пішла до лікаря, і він не міг її спитатися за ковбасу. Але ж як було не пригостити Карлсона! На тарілці лежало ще п’ять кружалець, і Малий забрав їх усі.

Карлсон накинувся на ковбасу, мов шуліка. Він напхав повен рот і начебто був цілком задоволений.

— Ну,— сказав він,— щоб ковбаса мені страшенно смакувала, не можу сказати. Звісно, це не те, що тюфтельки, але від декого чогось путнього годі й чекати.

Малий збагнув, що то він “дехто”, тому швидко звернув мову на інше.

— Гарно тобі було в бабусі? — запитав він.

— Так гарно, що й сказати не можна. Тому я й не думаю нічого казати,— відповів Карлсон, жадібно вминаючи ковбасу.

— Мені також було гарно,— сказав Малий і почав розповідати Карлсонові, що він робив у бабусі.— Моя бабуся така добра, така ласкава. Ти б навіть не повірив, як вона зраділа, коли я приїхав. Вона страх як міцно обняла мене.

— Чого це? — здивувався Карлсон.

— Бо вона любить мене, розумієш,— пояснив Малий. Карлсон перестав жувати.

— Ти, звісно, не віриш, що моя бабуся любить мене ще дужче, га? Не віриш, що вона кинулась до мене і обняла так, що в мене аж лице посиніло, тільки з великої любові до мене, не віриш, га? То я скажу тобі, що в моєї бабусі руки немов залізні, і якби вона притиснула мене ще на сто грамів дужче, то я б не сидів тепер тут, бо було б по мені.

— Невже? — здивувався Малий.— Яка ж у тебе бабуся, що так обнімає!

Він сказав Карлсонові, що його бабуся не обіймає так міцно, але все-таки любить його і завжди ласкава з ним.

— Хоч вона часом буває найдокучливіша в світі,— докінчив Малий, трохи подумавши.— Ходить і надокучає: то загадує міняти шкарпетки, то забороняє битися з Лассе Янсоном, то ще щось.

Карлсон відсунув від себе порожню тарілку.

— І ти, звісно, не віриш, що моя бабуся ще надокучливіша, га? Не віриш, що вона накручувала будильника і схоплювалася щодня о п’ятій годині, щоб мати час надокучати мені: то я мушу міняти шкарпетки, то не повинен битися з Лассе-Янсоном…

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Карлсон прилітає знов ”
Астрід Ліндгрен
Переклад з шведської- Ольги Сенюк
Видавництво: “Рідна мова”
м. Київ, 2017 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: