Карлсон прилітає знов
Астрід Ліндгрен
— Ні, там його немає,— мовив Карлсон.— Дивно, га? Панна Цап, мабуть, заспокоїлася. Вона відійшла від вікна.
— Тепер починає шукати,— вів далі Карлсон.— Шукає на ліжку… і за столом… і під ліжком, ось так… Стривай-но, ось вона вже в шафі, думає, що ти лежиш там, скоцюрбився й плачеш.
Карлсон засміявся.
— Ну, тепер час нам трохи пожартувати з нею,— мовив він.
— Як? — спитав Малий.
— А он як,— мовив Карлсон, і не встиг Малий щось сказати, як він схопив його, перелетів через вулицю і опустив у його кімнаті.
— Гей-гоп, Малий, будь ласкавий з хатнім цапом,— сказав Карлсон і полетів геть.
Малий не думав що то же вдалий жарт. Та коли Карлсон почав, то треба доводити до кінця. Отож він обережно підійшов до столу, сів і розгорнув підручник з арифметики.
Він чув, як панна Цап перевертає все в шафі, і напружено чекав, коли вона вилізе звідти.
І панна Цап вилізла. Перше, що вона побачила, був Малий. Вона позадкувала до шафи, стала там і якусь хвилину мовчки дивилася на хлопця. Потім закліпала очима, щоб упевнитись, чи їй, бува, не ввижається.
— Де ти до лиха ховався? — врешті спитала вона. Малий невинно підвів голову від книжки.
— Я не ховався. Я просто сидів тут і розв’язував задачу. Звідки мені було знати, що ви любите гратися в піжмурки? Та будь ласка… лізьте знов до шафи, я залюбки пограюся.
Панна Цап не відповіла нічого. Вона довго стояла й думала.
— Я наче ніколи не хворіла,— промурмотіла вона.— Та в цьому домі надто багато всяких химер.
Тієї миті Малий почув, як хтось обережно обернув ключа з того боку дверей. Малий захихотів. Найкращий у світі приборкувач хатніх цапів, очевидно, залетів крізь вікно в кухні, щоб показати хатньому цапові, як то сидіти замкненому.
Панна Цап нічого не помітила. Вона мовчки стояла і, видно, щось обмірковувала. Врешті вона сказала:
— Дивно! Ну, тепер іди собі гратися, поки я доварю обід.
— Дякую,— мовив Малий.— То я вже не сидітиму замкнений?
— Ні, не сидітимеш,— сказала панна Цап і підійшла до дверей.
Вона взялася за клямку й натиснула на неї раз, потім другий. Проте двері не відчинялися. Тоді вона налягла на них усією своєю вагою. Але й це не допомогло. Двері не подавалися.
Панна Цап зойкнула:
— Хто замкнув двері?
— Ви самі замкнули,— сказав Малий.
— Що ти верзеш! — крикнула вона.— Як же я могла замкнути їх з того боку, коли я в кімнаті?
— А звідки я знаю? — сказав Малий.
— Може, то Боссе чи Бетан? — спитала панна Цап.
— Ні, вони ще в школі,— заперечив Малий. Тоді панна Цап важко опустилася на стілець.
— Знаєш, що я думаю? — мовила вона.— Мені здається, що в цьому домі є привиди.
Малий кивнув головою. О, як добре, що панна Цап вважає Карлсона за привида! Тоді вона, мабуть, піде собі від них. Бо хіба ж вона залишиться в квартирі, де є привиди?
— А ви боїтеся привидів? — спитав він.
— Навпаки,— сказала панна Цап,— я їм рада.— Уяви собі, тепер я, може, також попаду в телебачення! Знаєш, у них є така серія, де люди розповідають за привидів. А того, що я зазнала за один-однісінький день, вистачить на десять передач по телебаченню.
Панна Цап, здавалося, була цілком задоволена.
— А як лютуватиме моя сестра Фріда, щоб ти знав! Бо Фріда виступала по телебаченню і розповідала про духів, що їх вона бачила, про голоси, що їх чула, і не знаю, про що там іще. Але тепер я їй утру носа.
— А хіба ви чули якісь голоси? — поцікавився Малий.
— Авжеж. Пам’ятаєш, як заревіло за вікном тоді, коли зникли булочки? Я спробую віддати той рев на телестудії, щоб люди почули, як він звучить.
І панна Цап так заревіла, що Малий аж підскочив на стільці.
— Еге ж, десь так,— задоволено сказала вона.
Тієї миті за вікном пролунало ще страшніше ревіння, і панна Цап зблідла.
— Ось і відповідь,— прошепотіла вона.— Привид відповів мені. Про це я теж скажу по телебаченню. О, господи, Фріда аж позеленіє з люті!
І вона розповіла, як Фріда хвалиться, що виступала по телебаченню зі своїми духами.
— Як вірити їй, то весь Васастад аж кишить духами, і більшість їх мешкає у нас дома, щоправда, не в моїй кімнаті, а в Фрідиній. Уяви собі, якось увечері дух своєю рукою написав попередження Фріді. А її, далебі, треба-таки було попередити,— додала панна Цап.
— А що то було за попередження? — запитав Малий. Панна Цап хвильку подумала.
— Ой, що ж там було написано… ага, згадала: “Увага! Не гайнуй так легковажно своїх безмежно коротких днів!”
Малий непорозуміло глянув на неї: він таки справді нічого не втямив. Панна Цап пояснила:
— Це попередження Фріді, щоб вона змінила своє життя на краще і кинула всякі дурниці.
— І вона послухалася? — запитав Малий. Панна Цап пирхнула.
— Аякже! Вона й далі хвалиться і вважає себе за бозна-яку зірку телебачення, хоч виступала один-однісінький раз. Але тепер я знаю, хто з неї зіб’є пиху.
Панна Цап потерла руки. Вона страх як тішилась, що врешті візьме гору над Фрідою, тому зовсім не зважала на те, що сидить замкнена з Малим. Вона була цілком задоволена і все розводилась про Фрідину розповідь за духів і про свої власні спостереження, аж доки не вернувся зі школи Боссе.
Малий гукнув йому:
— Ходи відчини нам! Я замкнений з хатнім ца… з панною Цап!
Джерело:
“Карлсон прилітає знов ”
Астрід Ліндгрен
Переклад з шведської- Ольги Сенюк
Видавництво: “Рідна мова”
м. Київ, 2017 р.