TOU

Карлсон прилітає знов

Астрід Ліндгрен

Боссе відімкнув двері і вражено спитав:

— Хто це вас замкнув?

Панна Цап тільки таємниче примружила очі.

— Про це ти почуєш скоро по телебаченню. Тепер вона квапилась доварювати обід і сягнистим кроком поспішила до кухні.

Але за хвилину почувся її голосний зойк. Малий кинувся туди.

Панна Цап сиділа біля плити блідіша, ніж була перше, і мовчки показувала на стіну.

Отже не тільки Фріда одержала попередження, написане рукою духа. Панна Цап теж його одержала. На стіні було написано великими кривими літерами:

“УВАЖАЙ! У ТВОЇХ НЕМИЛОСЕРДНО ДОРОГИХ БУЛОЧКАХ МАЛО ЦИНАМОНУ!”

Карлсон і телевізор

Тато прийшов на обід з новим клопотом.

— Бідні діти, мабуть, доведеться вам кілька днів давати самим собі раду. Несподівано вийшло так, що мені треба вилетіти до Лондона. Як воно буде, га?

— Буде все чудово,— сказав Малий,— тільки ви не лізьте під пропелер.

Тато засміявся.

— Я думаю про те, що ви робитимете без мами і без мене.

Боссе й Бетан теж вважали, що все буде гаразд.

— Навіть трохи цікаво хоч раз побути без батьків,— заявила Бетан.

— Але ж подумайте про Малого,— журився тато. Бетан ніжно погладила Малого по русявій голівці.

— Я дбатиму про нього, як мама,— запевнила вона. Але тато не дуже вірив, що вона так про нього дбатиме, а Малий і поготів.

— Тебе однаково ніколи немає, гасаєш із своїми хлопчиськами, коли ти найдужче потрібна,— промурмотів він.

Боссе спробував потішити його.

— Ти ще маєш мене.

— Еге ж, маю на стадіоні в Естермальмі,— сказав Малий.

Боссе засміявся.

— Залишається ще панна Цап. Вона не гасає з хлопчиськами і не ганяє м’яча.

— На жаль, ні,— сказав Малий.

Він намагався відчути в серці палку ненависть до панни Цап. І враз помітив щось дивне — він більше не сердився на неї. Анітрохи не сердився. Малий здивувався. Як це сталося?

Досить було дві години посидіти разом замкненими, як він звик до неї? Звісно, Малий не почав раптом любити панну Цап — навпаки, проте він начебто став трохи людяніший до неї.

Бідолаха мусить жити разом з тією Фрідою! А Малий добре знав, що означає мати погану сестру. Хоч Бетан усе-таки не хвалиться, що виступала по телебаченню, як та Фріда.

— Я не хочу, щоб ви залишалися вночі самі,— мовив тато.— Найкраще буде спитати панну Цап, чи не пожила б вона в нас, поки мене не буде.

— Щоб я мучився з нею і вдень і вночі? — сказав Малий.

Але в душі подумав, що добре, як хтось оберігатиме їх, навіть коли то буде й хатній цап.

А панна Цап дуже радо згодилась побути з дітьми. Коли вони лишилися з Малим самі, вона пояснила, чому саме:

— Вночі привиди з’являються найчастіше, розумієш? “І я складу на телебачення таку програму, що Фріда впаде з стільця, як побачить мене на екрані.

Малий стривожився. А що, як до панни Цап, поки не буде тата, почне приходити з телестудії багато людей і хтось випадково побачить Карлсона? Ой, тоді вона напевне потрапить до телебачення, хоч він і не привид, а всього лише Карлсон. І не буде вже спокою в хаті, а тато й мама так боялися цього! Малий розумів, що треба попередити Карлсона і попросити його бути обережним.

Він не зміг його побачити, аж поки настав вечір. Тоді Малий лишився сам. Тато вже вилетів до Лондона, Боссе й Бетан пішли кожне в своїх справах, а панна Цап подалася додому спитати Фріду, чи вона, бува, не бачила більше привидів.

— Я скоро вернуся,— мовила вона, як ішла.— А коли часом з’явиться якийсь привид, то попроси його поки що сісти й почекати, ха-ха-ха!

Панна Цап рідко всміхалася і майже ніколи не сміялась. Та як на неї вже нападав сміх, то єдина була втіха — що таке траплялося рідко. Але тепер вона була весела, як ніколи. Малий ще довго чув на сходах її сміх, що луною котився між стінами.

А відразу по тому у вікно залетів Карлсон.

— Гей-гоп, Малий! Що ми тепер робитимемо? — спитав він.— У тебе нема парової машини, щоб ми влаштували вибух, або хатнього цапа, щоб його можна було дратурувати, або ще чогось? Я хочу веселитися, а то я не граюсь.

— Ми можемо подивитися телевізор,— запропонував Малий.

І уявіть собі, виявилося, що Карлсон не знав, який той телевізор! Він зроду не бачив його!

Малий повів Карлсона до вітальні й гордо показав їхній новий телевізор.

— Глянь-но!

— Що це за скринька? — спитав Карлсон.

— Це не скринька, а телевізор,— пояснив Малий.

— А що в ньому є? — спитав Карлсон.— Булочки? Малий засміявся.

— Ніякі не булочки! Зараз побачиш, що там.

Він увімкнув телевізор, і раптом на екрані з’явився чоловік і сказав, яка буде погода у Верхньому Норланді.

Очі в Карлсона стали круглі з подиву.

— Як ви запхнули його до скриньки? Малий зареготав.

— А ти думаєш як? Він заліз туди, як був маленький, утямив?

— Навіщо ж він вам? — допитувався Карлсон.

— Ох, та я жартую, не бачиш? — сказав Малий.-Звісно, він не заліз туди маленьким і він нам ні на що не потрібний. Він просто там є, розумієш. Сидить і каже, яка завтра буде погода. То такий собі дядько-погодник. Карлсон усміхнувся.

— І ви навмисне запроторили до скриньки дядька, аби він казав, яка завтра буде погода? Можна самим її побачити! Або з таким же успіхом спитати мене… Буде буря, і дощ, і град, і шторм, і землетрус, тепер ти задоволений?

“На Норландському узбережжі завтра буде шторм і дощ”,— мовив дядько-погодник на екрані. Карлсон радісно засміявся.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Карлсон прилітає знов ”
Астрід Ліндгрен
Переклад з шведської- Ольги Сенюк
Видавництво: “Рідна мова”
м. Київ, 2017 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: