TOU

Карлсон прилітає знов

Астрід Ліндгрен

І Малий здався. Він попереджав Карлсона і намагався робити так, як хотіли тато й мама. А тепер буде так, як захоче Карлсон. Принаймні так завжди було. Карлсон робив, що собі хотів і скільки хотів, тож Малий вирішив більше не ставати йому на заваді.

І як він зважився на це, то відчув, що так буде й веселіше. Він згадав той випадок, коли Карлсон грався в привида і до смерті налякав злодіїв, що хотіли вкрасти мамині гроші на господарство і всі срібні ложки та виделки. Карлсон теж того не забув.

— Пам’ятаєш, як нам тоді було весело? — спитав він.— До речі… а де те моє привидівське вбрання?

Малому довелось признатися, що мама забрала його.

Вона дуже розсердилась, що Карлсон зіпсував простирадло. Та потім залатала дірки, і одяг привида знову став простирадлом.

Почувши це, Карлсон пирхнув.

— Вона мені життя вкорочує! Всюди пхає свого носа! В цій хаті я ніколи не маю спокою!

Він сів на стілець і насупився.

— Якщо так і далі буде, то я не граюся. Самі собі споряджайте своїх привидів, як хочете!

Та потім він підскочив до шаховки з білизною і відчинив дверцята.

— На щастя, тут ще є простирадла ! Він схопив мамине найкраще льняне простирадло та Малий зупинив його:

— О ні, не це! Лиши його… там є старі порвані простирадла, вони теж годяться. ;

Карлсон був невдоволений.

— Старі порвані простирадла! Я вважав, що невеличкий привид із Васастаду повинен мати ошатне святкове вбрання. Та коли вже в мене немає на прикметі іншого, ще кращого будинку, то нехай… давай сюди те дрантя!

Малий витяг два порваних простирадла й подав Карлсонові.

— Якщо ти їх зшиєш, то вийде привидовий одяг,— мовив він.

Карлсон стояв набурмосений з простирадлами в руках.

— Якщо я їх зшию? Ти хотів сказати: якщо ти їх зшиєш! Гайда, полетимо до мене на дах, щоб у розпалі шиття не наскочив хатній цап!

А за кілька хвилин Малий уже сидів у Карлсоновій хатці й шив привидові одяг. У школі на уроках ручної праці він навчився і пришивати, і вистьобувати, і шити хрестиком, але як зліпити з двох простирадл одяг привидові, його не навчено. Довелося давати собі раду самому. Він обережно спробував залучити собі на підмогу Карлсона.

— Ти хоч би покраяв простирадла,— попросив він. Карлсон похитав головою.

— От кого б я покраяв, то це твою маму… і ще й як би покраяв! їй конче треба було забирати моє привидове вбрання! Отож буде чесно й справедливо, коли ти зшиєш мені нове. Берись до роботи й не скигли!

Крім того, сказав він, йому ніколи шити, бо треба негайно малювати картину.

— Картини малюють тоді, коли є натхнення. А воно якраз надходить до мене. Гоп! Ось воно й прийшло!

Малий не знав, що таке натхнення. Карлсон пояснив, що це така хвороба. На неї хворіють усі художники — тоді їм хочеться малювати й малювати, замість шити привидові одяг.

Тож Малий виліз на столярний верстат, сів, підібгавши ноги, як справжній кравець, і заходився шити, а Карлсон примостився собі в куточку біля коминка й малював картину.

За вікном стояла темна ніч, але в Карлсоновій хатці було ясно й затишно — під стелею горіла гасова лампа, а в коминку палав вогонь.

— Сподіваюсь, ти уважний і вмілий кравець,— мовив Карлсон.— У кожному разі я хочу мати гарний привидовий одяг. Я люблю мережку навколо шиї, або хай буде шлярка.

Малий нічого не відповів.

Він шив собі далі, в коминку потріскував вогонь, а Карлсон усе малював.

— А що ти малюєш? — запитав Малий.

— Побачиш, коли я закінчу,— відповів Карлсон. Нарешті Малий зшив привидовий одяг — як йому здавалося, цілком добрий одяг. Карлсон поміряв його і лишився дуже вдоволений. Щоб показати себе, він пролетів кілька разів по кімнаті.

Малий здригнувся. Карлсон видався йому справді страшним і схожим на привида. Бідолашна панна Цап! Вона так хотіла мати привида, і от їй з’явиться такий, що, далебі, кого завгодно може перелякати.

— Тепер хатній цап хай шле повідомлення дядькам з телебачення,— мовив Карлсон.— Бо скоро з’явиться невеличкий привид із Васастаду, моторизований, буйний, і вродливий, і страшенно-страшенно небезпечний.

Карлсон літав по кімнаті й задоволено сміявся. Картина більше не цікавила його. Малий підійшов подивитися, що Карлсон намалював.

“Портрет моїх кроликів”,— було написано внизу на аркуші.

Насправді ж Карлсон намалював маленьке червоне звірятко, що більше скидалося на лисицю.

— Це що, лисиця? — спитав Малий.

Карлсон стишив лет і приземлився поряд з Малим.

Він схилив набік голову й поглянув на картину.

— Ну, певне, що лисиця. Безперечно, це лисиця, що її намалював найкращий у світі майстер малювати лисиць.

— Так,— сказав Малий,— але ж… тут написано “Портрет моїх кроликів”… Де ж ті кролики?

— Вони всередині в лисиці,— відповів Карлсон.

Карлсонів дзвоник

Другого ранку і Боссе, і Бетан прокинулися з якимись дивними червоними плямами на тілі.

— Скарлатина,— сказала панна Цап, побачивши плями. Те саме сказав лікар, якого вона викликала.

— Скарлатина! Негайно до лікарні! Потім він показав на Малого:

— А його поки що треба ізолювати.

Малий заплакав. Він не хотів, щоб його ізолювали. І не тому, що знав, як то бути ізольованому, але це слово звучало препогано.

— Цить,— сказав Боссе, коли лікар пішов,— це означає, що тобі тільки не доведеться ходити до школи й зустрічатися з іншими дітьми. Щоб не заразити їх, розумієш?

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Карлсон прилітає знов ”
Астрід Ліндгрен
Переклад з шведської- Ольги Сенюк
Видавництво: “Рідна мова”
м. Київ, 2017 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: