TOU

Карлсон прилітає знов

Астрід Ліндгрен

— Ти знаєш Лассе Янсона? — здивувався Малий.

— Ні, хвалити бога.

— То чого ж твоя бабуся казала…— почав Малий.

— Тому, що вона найдокучливіша в світі,— заявив Карлсон.— Збагнув нарешті? Ти справді бився з Лассе Янсоном і ще й насмілюєшся казати, що твоя бабуся найдокучливіша в світі! Ні, хвалити бога, я знаю свою бабусю, вона може торочити цілісінький день, щоб я не бився з Лассе Янсоном, хоч я ніколи не бачив того хлопчиська і щиро сподіваюся, що ніколи й не побачу.

Малий замислився. Ото дивина… Він так не любив, як бабуся надокучала йому, а тепер раптом доводиться ще й сперечатися з Карлсоном й виставляти бабусю докучливішою, ніж вона була насправді.

— Як тільки я ледь-ледь мочив ноги, вона починала надокучати, щоб я змінив шкарпетки,— сказав Малий.

Карлсон кивнув головою.

— І ти, звісно, не віриш, що моя бабуся теж хотіла, щоб я міняв шкарпетки, га? Не віриш, що вона бігла через усе село, як тільки я ступав десь у калюжу, й надокучала: “Зміни шкарпетки, любий Карлсоне, зміни шкарпетки…” Не віриш, га?

— Та, може, й було таке…— нерішуче погодився Малий.

Карлсон притиснув його до стільця і став перед ним, узявши руки в боки.

— Ні, ти таки не віриш. Та послухай, я розповім тобі, як усе було. Я вийшов з дому і подався до калюжі… збагнув? І мені було там дуже гарно. І раптом прибігає бабуся й кричить так, що чути на все село: “Зміни шкарпетки, любий Карлсоне, зміни шкарпетки!”

— А ти що сказав? — спитав Малий.

— Сказав, що не мінятиму, бо я найнеслухняніший у світі онук,— заявив Карлсон.— А потім я втік від бабусі і видряпався на дерево, щоб мати спокій.

— І що, вона, мабуть, була спантеличена? — спитав Малий.

— Видно, що ти не знаєш моєї бабусі,— мовив Карлсон.— Вона полізла за мною.

— На дерево? — здивувався Малий. Карлсон кивнув головою.

— Ти, звісно, не віриш, що моя бабуся може лазити по деревах, га? Та слухай, щоб надокучити, вона видряпається куди завгодно. “Зміни шкарпетки, любий Карлсоне, зміни шкарпетки!” — водно казала вона, добувшись до тієї гіллячки, де я сидів.

— І що ж ти зробив? — спитав Малий.

— А що я мав робити? — мовив Карлсон.— Змінив шкарпетки, іншої ради не було. Високо на дереві, на тоненькій гіллячці, я сидів і міняв шкарпетки, хоч важив своїм життям.

— Ха-ха-ха, оце ти вже брешеш! — засміявся Малий.— На дереві в тебе не було чого міняти.

— Ти таки зовсім дурний,— сказав Карлсон,— як це в мене не було чого міняти?

Він підтягнув штани й показав короткі товсті ніжки в смугастих шкарпетках.

— А це що? — спитав він.-Може, це не шкарпетки? Пара шкарпеток, коли не помиляюсь. І хіба я не сидів на гілляці й не міняв ліву шкарпетку на правy ногу, а праву шкарпетку на ліву, га? Може, я не зробив так? Щоб тільки догодити своїй старенькій бабусі.

— Але ж від того ноги в тебе не стали сухіші,— сказав Малий.

— А хіба я казав, що стали сухіші? — спитав Карлсон.— Казав, га?

— Ні, але ж тоді…— затнувся Малий,— тоді ти даремно міняв шкарпетки.

Карлсон кивнув головою.

— Тепер ти розумієш, чия бабуся найдокучливіша в світі? Твоя надокучає, бо мусить надокучати, мавши такого клятенного онука, як ти. А моя — найдокучливіша в світі, бо надокучає зовсім без потреби. Можеш ти врешті збагнути це своїм куцим розумом, га?

Та враз Карлсон зареготав і легенько штовхнув Малого в бік.

— Гей-гоп, Малий, давай махнемо рукою на своїх бабусь. Я гадаю, що тепер нам треба розважитись.

— Гей-гоп, Карлсоне, я теж так гадаю,— сказав Малий.

— Тобі не подарували ще одної парової машини? — спитав Карлсон.— Пам’ятаєш, як нам було весело, коли ми першу підірвали? Ти не маєш нової машини, щоб ми знов її підірвали?

Проте Малому більше не купували парової машини. Карлсон був дуже невдоволений. Аж раптом він побачив пилосос, що його мама, на щастя, забула в кімнаті Малого, коли недавно прибирала.

Радісно скрикнувши, Карлсон підскочив і вставив штепсель у розетку.

— Відгадай, хто найкращий у світі пилососник? — спитав він і ревно взявся до роботи.— Я не граюся, якщо трохи не приберу тут! До цієї занехаяної кімнати треба рук. Яке щастя, що тут є найкращий у світі пилососник!

Малий знав, що мама прибирала як слід у кімнаті, й сказав про те Карлсонові. Але той узяв його на глум.

— Кожному відомо, що жінки з такими машинами не вміють обходитись. Ні, пилососом ось як треба орудувати,— мовив він і націлився трубкою на тонку білу завісу. Завіса зашелестіла й наполовину всмокталася в трубку.

— Облиш! — закричав Малий.— Завіса дуже тонка й порветься в пилососі… Облиш!

Карлсон здвигнув плечима:

— Якщо ти хочеш жити в пилюці й бруді, то про мене. Не вимикаючи пилососа, він шарпнув завісу. Проте вона міцно застряла в трубці, пилосос не відпускав її.

— Не втримаєш, і не пробуй,— сказав Карлсон до пилососа,— бо тут є Карлсон, що живе на даху, найкращий у світі витягач.

Він шарпнув ще дужче і нарешті витяг завісу. Вона була геть чорна та ще й трохи вистріпана.

— Ох, на що стала схожа завіса! — зажурився Малий.— Глянь, вона вся в пилюці!

— Отож-бо, а по-твоєму її не треба чистити, малий нечупаро,— мовив Карлсон.

Він поплескав Малого по голові.

— Але ти не журися, з тебе ще може вийти чудовий хлопець, хоч ти й такий бруднуля.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Карлсон прилітає знов ”
Астрід Ліндгрен
Переклад з шведської- Ольги Сенюк
Видавництво: “Рідна мова”
м. Київ, 2017 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: