TOU

Карлсон прилітає знов

Астрід Ліндгрен

А ось людина, що справді побачила його, сидить і плаче, бо вважає, що Карлсон ні на що не потрібний, коли він не привид. Те, що він має моторчика й може літати, не справило на неї враження.

Карлсон саме піднявся вгору зняти з лампи привидів одяг, але панна Цап глянула на нього ще сердитіше й сказала:

— Господи, ті діти все тепер мають — і моторчики, і всякі дурниці. Скоро вони літатимуть на місяць раніше, ніж підуть до школи.

Панна Цап лютувала дедалі дужче, бо тепер вона врешті збагнула, хто вкрав її булочки, і ревів за вікном, і писав на стіні в кухні попередження. Отак розбестили дітей! Дали їм мотори, щоб вони літали собі й збиткувалися з старих людей! Усе те, що вона писала до телебачення за привидів,— просто хлоп’ячі витівки! Вона не може більше бачити цього малого, товстого негідника.

— Гайда додому… ти, як тебе звати?

— Карлсон,— відповів Карлсон.

— Це я вже чула,— люто сказала панна Цап.— Це прізвище, а як тебе на ім’я?

— Мене й на ім’я Карлсон, і на прізвище Карлсон,— мовив Карлсон.

— Не сердь мене, бо я вже й так сердита! — сказала панна Цап.— Я хочу знати, як тебе кличуть. Як тебе батько гукає?

— Шибеником,— задоволено сказав Карлсон. Панна Цап кивнула головою.

— Знав твій батько, як тебе прозвати. Карлсон погодився з нею.

— Еге ж, змалку я був страх який шибеник. Хоч то було дуже давно, а тепер я найчемніший у світі.

Проте панна Цап далі не слухала його. Вона сиділа тихо, задумано й починала трохи заспокоюватись.

— Так, так,— врешті озвалася вона,— принаймні одна людина зрадіє всьому цьому.

— Хто? — спитав Малий.

— Фріда,— гірко мовила панна Цап. Потім, зітхнувши, встала й подалася до кухні витерти воду та прибрати балійку.

Карлсон і Малий раді були, що лишились самі.

— Як люди можуть побиватися через такі дурниці! — сказав Карлсон і здвигнув плечима.— Я ж їй нічого не зробив.

— Ні, тільки хіба що трошки подратував її. Але тепер ми будемо дуже чемні.

Карлсон відразу погодився.

— Звісно, ми будемо чемні. Я ж завжди найчем-ніший у світі. Але я хочу мати якусь приємність, а то я не граюся.

Малий замислився: яку б його приємність зробити Карлсонові? Але той сам придумав її. Він кинувся до шафи.

— Стривай, я бачив у шафі гарну річ, як там ховався.

Він вийшов звідти з пасткою на мишей. Малий узяв її в бабусі і привіз із села додому.

— Бо я так хотів би спіймати мишу і приручити її! — пояснив він мамі.

Але мама сказала, що, хвалити бога, в міських квартирах немає мишей, принаймні в них немає. Малий розповів про це Карлсонові, але той заявив:

— А раптом звідкись та візьметься миша. А раптом, щоб потішити твою маму, сюди тихенько закрадеться несподівана мишка.

Він розповів Малому, як було б добре, коли б вони спіймали несподівану мишку. Тоді Карлсон забрав би її на дах до своєї хатки, миша наплодила б мишенят, і поступово вони розвели б мишачу ферму.

— І тоді я дам до газети оголошення,— заявив Карлсон: — “Якщо вам треба мишей, телефонуйте просто на Карлсонову мишачу ферму”.

— Авжеж, і тоді миші будуть і в міських квартирах,— задоволено мовив Малий і показав Карлсонові, як наставляти пастку.

— Тепер, звісно, в пастку треба покласти шматочок сиру або шкірочку з сала, а то миша не прийде.

Карлсон засунув руку до кишені і витяг звідти клаптик шкірочки.

— Добре, що я приберіг її з обіду, хоч спочатку хотів викинути на смітник.

Він наштрикнув шкірочку на гачок і поставив пастку Малому під ліжко.

— Ось так! Тепер мишка може прийти, коли собі схоче.

Вони майже забули про панну Цап. Аж ось у кухні щось забряжчало.

— Начебто вона готує вечерю,— сказав Карлсон,— бо стукнула сковородою.

І справді, з кухні невдовзі запахло дуже смачними тюфтельками.

— Вона вминає тюфтельки, що лишилися з обіду,— сказав Малий.— О, як я хочу їсти!

Карлсон кинувся до дверей.

— Мчімо до кухні! — гукнув він.

І справді, Карлсон відважний, подумав Малий, коли насмілюється поткнутися туди, проте й сам не хотів пасти задніх.

Тому обережно подався слідом за Карлсоном.

А той був уже в кухні.

— О, здається, ми якраз устигли на вечерю!

Панна Цап, що стояла біля плити й мішала тюфтельки, лишила сковороду й рушила назустріч Карлсо-нові. Вигляд у неї був загрозливий.

— Геть! — закричала вона.— Геть звідси!

У Карлсона опустилися кутики рота, і він насупився.

— Я не граюся, коли ви будете такі сердиті. Я теж хочу тюфтельок. Хіба ви не розумієте, що я зголоднів, цілий вечір удаючи привида?

Він підлетів до плити і схопив із сковороди тюфтельку. Та це вже було занадто. Панна Цап заревла й кинулась на Карлсона. Вона схопила його за комір і вишпурнула за двері на чорний хід.

— Геть! — крикнула вона.— Гайда додому і більше сюди не потикайся!

Малий був страх який розгніваний. “Як можна так ставитись до мого любого Карлсона?” — розпачливо думав він.

— Фе, які ви недобрі,— сказав він мало не крізь сльози.— Карлсон мій приятель і повинен бути зі мною.

Більше він нічого не сказав, бо відчинилися двері і з’явився Карлсон. Він теж був розгніваний.

— Я не граюся. Я не граюся, коли тут таке робиться. Викидати мене за двері на чорний хід…о!

Він підскочив до панні Цап і тупнув ногою.

— На чорний хід, фе… Я хочу, щоб мене викинули з сіней на сходи, як усіх порядних людей!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Карлсон прилітає знов ”
Астрід Ліндгрен
Переклад з шведської- Ольги Сенюк
Видавництво: “Рідна мова”
м. Київ, 2017 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: