Карлсон прилітає знов
Астрід Ліндгрен
— Про мене! — мовила вона і, хоч Малий біг ззаду та плакав, поволокла Карлсона через усю квартиру до сінешніх дверей, щоб викинути його на сходи, як він і хотів.
— Ось тепер маєш! Тепер ти задоволений?
— Еге ж, задоволений,— відповів Карлсон, і панна Цап так хряснула дверима, що весь будинок здригнувся.
— Нарешті! — сказала вона й рушила назад до кухні.
Малий біг за нею і бурчав:
— Фе, які ви недобрі й несправедливі! Карлсон повинен бути на кухні!
І він справді був на кухні. Коли панна Цап і Малий зайшли туди, Карлсон стояв біля плити й наминав тюфтельки.
— Звичайно, я хотів, щоб ви мене викинули з сіней на сходи,— заявив він,— аби я міг зайти з чорного ходу і взяти собі смачних тюфтельок.
Тоді панна Цап схопила його за комір і викинула втретє — знову на чорний хід.
— Ох і влазливе ж! — сказала вона.— Як та муха… Але чекай, я ось замкну двері, то, може, хоч тоді матиму спокій.
— Побачимо,— сумирно сказав Карлсон.
Двері за ним хряснули, і панна Цап подбала, щоб вони вже були замкнені як слід.
— Фе, які ви недобрі,— правив своєї Малий.
Та панна Цап не слухала його. Вона попростувала до плити, де на сковороді шкварчали такі гарні тюфтельки.
— Може, врешті, і я з’їм якусь тюфтельку після всього, що мені довелося витримати цього вечора,— сказала вона.
Тієї миті з відчиненого вікна почувся голос:
— Добрий вечір! Є хто дома? І чи лишилося ще хоч трохи тюфтельок?
На підвіконні сидів Карлсон і задоволено всміхався.
Малий захихотів.
— Ти залетів через балкон з коридора? Карлсон кивнув.
— Саме так. І ось я знов з вами. Ви ж бо мені раді… особливо та, що біля плити.
Панна Цап стояла з тюфтелькою в руці. Вона саме хотіла покласти її в рот, та, побачивши Карлсона, завмерла на місці і лише кліпала очима.
— Зроду не бачив такої ненажери,— сказав Карлсон і шугнув з вікна до панни Цап. Пролітаючи повз неї, він вихопив тюфтельку, швиденько проковтнув її і піднявся під стелю.
Панна Цап отямилась. Вона стиха зойкнула, схопила вибивачку і погналася за Карлсоном.
— Ох ти ж, тварюко, ну, тепер я таки вижену тебе! Карлсон радісно кружляв навколо лампи.
— Гей-гей! Будемо знову змагатися. Так весело мені було тільки в дитинстві, коли мій любий татко гнався за мною навколо цілого Меларену* з ляпачкою. О, тоді нам була забава!
(* Меларен — озеро, що на ньому стоїть Стокгольм.)
Карлсон вилетів до передпокою, і почалася гонитва по всій квартирі. Попереду летів Карлсон — він сміявся і гейкав з радощів,— потім бігла панна Цап з виби-вачкою, далі Малий, а ззаду стрибав Бімбо й голосно гавкав.
— Гей-гей! — вигукував Карлсон.
Коли панна Цап була зовсім близько,— от-от наздожене його,— Карлсон прискорював лет і підіймався під стелю. І хоч як замахувалась панна Цап вибивачкою, їй не щастило досягти Карлсона, хіба що вона зачіпала по підошвах його черевиків.
— Еге-ге! — казав Карлсон.— Не лоскочіть мені підошов! Так не годиться, а то я не граюся!
Панна Цап бігала, аж сопіла, за Карлсоном, ляпаючи великими босими ногами по паркету. Вона, сердешна, не мала навіть часу одягти шкарпетки і взути капці через привида та через безперервну біганину. Бона вже притомилася, але й гадки не мала здаватися.
— Стривай-но лишень! — гукала вона і мчала далі.
Часом вона підскакувала, щоб досягти Карлсона вибивачкою, але той тільки сміявся і щоразу ухилявся. Малий теж сміявся, бо не міг утриматись. Він так реготав, що в нього аж живіт заболів, а коли панна Цап із Карлсоном утретє опинилися в його кімнаті, кинувся на ліжко, щоб трохи відпочити. Він лежав там зовсім знесилений, та все ж не міг стримати сміху, коли бачив, як панна Цап женеться за Карлсоном уздовж стін.
— Гей-гей! — вигукував Карлсон.
— Зараз я тобі покажу “гей-гей”! — сопіла панна Цап, люто розмахуючи вибивачкою. І справді їй нарешті пощастило загнати Карлсона в кут коло ліжка Малого.
— Ну, стривай! — закричала вона.— Зараз я тебе спіймаю!
І враз вона так зойкнула, що Малий оглух. Він перестав сміятися.
“Ой, тепер Карлсона спіймано”,— подумав він.
Але то не Карлсона спіймано. То панна Цап спіймалася. Вона попала ногою — просто великим пальцем — у пастку.
— О-о-ох! — застогнала вона.— О-о-ох!
Панна Цап шарпонула ногу і вражено витріщила очі на якусь дивину, що міцно вчепилася їй у палець.
— Ой-ой-ой! — схопився Малий.— Чекайте, я відчеплю її… О, пробачте, то я ненавмисне!
— О-о-ох! — застогнала панна Цап, коли Малий допоміг їй відчепити пастку і вона знов здобулась на слово.— Нащо тобі пастки під ліжком?
Малому справді було шкода панни Цап, і він, затинаючись, розпачливо сказав:
— Ми… ми хотіли спіймати в неї несподівану мишу.
— Хоч і не таку велику,— додав Карлсон.— А маленьку, гарну, з довгим хвостиком.
Панна Цап зиркнула на Карлсона й застогнала:
— О ти… ти… Щезнеш ти колись звідси?! І знов погналася за ним з вибивачкою.
— Гей-гей! — вигукнув Карлсон.
Він вилетів до передпокою, далі до вітальні, а звідти до кухні, а з кухні до спальні…
— Гей-гей! — не вгавав він.
— Зараз я тобі покажу “гей-гей”! — погрозила панна Цап і цього разу підстрибнула ще вище, аби досягти його вибивачкою. Та вона забула про всі ті меблі, що їх сама понатягала під двері в спальні. І тепер, підскочивши вгору, панна Цап ударилась головою об книжкову шафу і гримнула на підлогу.
Джерело:
“Карлсон прилітає знов ”
Астрід Ліндгрен
Переклад з шведської- Ольги Сенюк
Видавництво: “Рідна мова”
м. Київ, 2017 р.