TOU

Карлсон прилітає знов

Астрід Ліндгрен

— Гей, отепер у Верхньому Норланді знов землетрус! — сказав Карлсон.

Та Малий злякано кинувся до панни Цап.

— Ой, ви не дуже забилися? — спитав він.— Бідна панна Цап.

— Ох, поможи мені добратися до ліжка,— простогнала панна Цап.

І Малий допоміг, принаймні спробував допомогти. Але панна Цап була така велика й огрядна, а Малий зовсім дитина. Йому було не до снаги. Тоді до них спустився Карлсон.

— Ет, і не силуйся,— сказав він Малому.— Давай і я підпряжуся, бо я найчемніший у світі, не те, що ти.

Вони налягли вдвох з усієї сили і врешті таки доправили панну Цап до ліжка.

— Бідна панна Цап,— знову сказав Малий.— Вам боляче?

Панна Цап трохи помовчала, немов прислухалася.

— У мене немає жодної цілої кісточки,— врешті відповіла вона.— Але мені не боляче… хіба що, як я засміюся!

І вона так зареготала, що аж ліжко задвигтіло. Малий злякано витріщився на панну Цап. Що з нею сталося?

— Кажіть, що хочете,— мовила панна Цап,— але два таких марші за один вечір помагають. О господи, яка я стала моторна!

Вона жваво закивала головою.

— Постривайте лишень! Ми з Фрідою робимо вранці зарядку, і хай вона тепер начувається! Я покажу їй, як треба бігати!

— Гей! — вигукнув Карлсон.— Візьміть тільки з собою вибивачку, щоб поганяти Фріду по всій гімнастичній залі, нехай і вона стане моторна.

Панна Цап сердито глянула на нього.

— А ти мовчи, коли розмовляєш зі мною. Мовчи й біжи принеси мені трохи тюфтельок.

Малий радісно засміявся.

— Атож, після такої гонитви хочеться їсти,— сказав він.

— А вгадай, хто найкращий у світі носій тюфтельок? — спитав Карлсон.

Він уже рушив до кухні.

Потім Карлсон, Малий і панна Цап посідали собі на ліжко й любенько заходилися вечеряти. Карлсон-бо повернувся з кухні з повною тацею наїдків.

— Я побачив, що там є ще пиріг з яблуками у ванільній підливі, то взяв і його. І трохи вареної шинки, і сиру, і ковбаси, і солоний огірок, і дві сардини, і грудку паштету, але де ви до лиха ховаєте торт?

— Торта нема,— сказала панна Цап. Карлсон опустив куточки губ.

— Отже, я маю наїстися кількома тюфтельками, пирогом з яблуками у ванільній підливі, вареною шинкою, сиром, ковбасою, огірком і двома нещасними сардинами?

Панна Цап пильно глянула йому у вічі.

— Ні,— сказала вона з притиском,— є ще й паштет. Малий не міг згадати, щоб йому коли так смакувала їжа.

Як приємно було сидіти втрьох і вечеряти! Та раптом панна Цап вигукнула:

— О господи, ти ж, Малий, ізольований, а ми затягли його сюди! — вона показала на Карлсона.

— Ні, ми його не тягли. Він сам прилетів,— сказав Малий.

Та все ж таки він стурбувався.

— А що, як ти, Карлсоне, захворієш тепер на скарлатину?

— Скар…скар…— муркотів Карлсон. Він напхав повен рот пирога і не міг і слова мовити,— скарлатину?.. Гей! До того, хто колись хворів на найважчу в світі булочкову гарячку й не вмер, ніщо більше не вчепиться.

— Не завжди,— сказала панна Цап і зітхнула. Карлсон ум’яв останню тюфтельку, облизав пальці й мовив:

— Звичайно, в цьому домі трохи сутужно з їжею, але з усім іншим тут добре. То, може, я теж тут ізолююсь.

— О господи! — вигукнула панна Цап.

Вона сердито зиркнула на Карлсона, потім на тацю, що була вже зовсім порожня.

— Не багато лишилося на таці після того, як ти приклався до їжі,— сказала вона.

Карлсон підвівся з ліжка і погладив себе по животі.

— Я вже наївся і встаю від столу. Але, бачу, крім мене, ніхто не встає.

Карлсон покрутив за ґудзика на животі, моторчик загув, і він обважніло полетів до вікна.

— Гей-гоп! — гукнув він.— Доведеться вам посидіти без мене, бо я поспішаю.

— Гей-гоп, Карлсоне! — відповів Малий.— Тобі справді треба летіти?

— Нарешті,— буркнула панна Цап.

— Авжеж, мені треба поспішати! — гукнув Карлсон.— А то я спізнюся додому на вечерю.

Гей-гей!

І він полетів.

Значна дама, що ходить і літає

Другого ранку Малий довго спав. Збудив його телефонний дзвінок. Він побіг до передпокою і зняв трубку. То була мама.

— Любий синку!.. Це такий жах…

— Який жах? — сонно спитав Малий.

— Та все те, що ти написав у листі. Я так хвилююся!

— Чого? — спитав Малий.

— Ти ж знаєш,— сказала мама.— Бідна дитино!.. Але завтра я вернуся додому.

Малий зрадів і миттю пробуркався. Хоч і досі не розумів, чого мама називає його “бідною дитиною”.

Не встиг Малий покласти трубку, як телефон знову задзвонив. То нарешті з Лондона озвався тато.

— Як ся маєш, Малий? — спитав він.— А як Боссе й Бетан, чемні?

— Не думаю,— відповів Малий.— Та й не знаю, бо вони в лікарні.

Чути було, що тато схвилювався.

— В лікарні? Що це означає?

І коли Малий пояснив, що то означає, тато сказав так само, як і мама:

— Бідна дитино… Я завтра ж вернуся додому. Розмова скінчилась, але відразу ж телефон задзвонив знову.

То був уже Боссе.

— Передай хатньому цапові та її старому лікареві, що вони кепсько розуміються на хворобах. Це не скарлатина. Ми з Бетан завтра будемо вдома.

— Ви не хворі на скарлатину? — перепитав Малий.

— Уяви собі, що ні! Тутешній лікар сказав, що ми випили забагато шоколаду з булочками. Тоді на тілі буває висипка, якщо організм надто чутливий.

— Типовий випадок булочкової гарячки,— сказав Малий.

Але Боссе вже поклав трубку.

Коли Малий убрався, він пішов до кухні сказати панні Цап, що тепер він більше не ізольований.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Карлсон прилітає знов ”
Астрід Ліндгрен
Переклад з шведської- Ольги Сенюк
Видавництво: “Рідна мова”
м. Київ, 2017 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: