TOU

Карлсон прилітає знов

Астрід Ліндгрен

Коли вони з’їли торт, Карлсон узяв у руки вазу, ретельно вилизав її, а тоді підкинув у повітря, так, як жонглер підкидав тарілки.

— Ось тобі й маєш! — сказав він.— Бачу, той дядько в скриньці не такий уже й великий штукар. Угадай, хто найкращий у світі майстер підкидати вази?

Він метнув вазу так, що вона мало не досягла стелі, і Малий злякався.

— Ні, Карлсоне, не треба!

Мама та всі решта дивилася по телевізору на балерину й не бачили, що робить Карлсон. А попередження Малого не помогло. Карлсон спокійно підкидав собі вазу далі.

— А гарну ви маєте вазу,— мовив він і підкинув її до стелі.— Тобто мали,— додав Карлсон і нахилився позбирати скалки.— Ну, та це дурниці, не…

Але мама вчула, як ваза впала й розбилася. Вона ляпнула Карлсона по спині й сказала:

— Це моя найкраща ваза, а не дурниці!

Малому не сподобалось, що так ставляться до найкращого в світі майстра підкидати вази.

Проте він розумів, що мамі шкода вази, й поспішив утішити її.

— Я візьму гроші зі своєї скарбнички й куплю вам іншу вазу.

І тоді Карлсон гордо засунув руку в кишеню, витяг п’ять ере і дав мамі.

— Я сам заплачу за те, що розбив. Ось, прошу! Купіть нову вазу, а решту залиште собі.

— Дякую любий Карлсоне,— сказала мама. Карлсон задоволено кивнув головою.

— Або купіть на решту кілька дешевих вазочок, щоб могли шпурляти в мене, коли ви будете сердиті, а я випадково прилечу.

Малий пригорнувся до мами.

— Ви ж, мамо, зовсім не сердитесь на Карлсона, правда?

Мама погладила і Карлсона, і Малого й сказала, що не сердиться.

Та ось Карлсон став прощатися.

— Бувайте здорові, я вже мушу йти додому, а то спізнюся на вечерю.

Нові пригоди Карлсона, що живе на даху

— А що ти будеш вечеряти? — спитав Малий

— Лігумінку Карлсона, що живе на даху,— відповів Карлсон.— І будь певен, що не таку отруту як у хатнього цапа. Відгадай, хто найкращий у світі майстер готувати пудинг?

— Ти, Карлсоне,— сказав Малий.

А за якусь хвилину Малий лежав уже в ліжку, а Бшбо на підлозі біля нього в кошику. Всі — і мама, і тато, і Боссе і Беттан прийшли віддати йому добраніч. Малого вже починав долати сон, але він ще подумав про те, що тепер робить Карлсон. Може, майструє шпаківню абощо?

“Завтра, як повернуся зі школи, то подзвоню Карлсонові і спитаю, чи не можна мені піднятися на дах і ще трохи помайструвати з ним”.

Як добре, що Карлсон провів дзвоник!

“Але ж я можу й зараз подзвонити до нього як захочу!”

Він схопився з ліжка, босоніж побіг до вікна і смикнув за мотузку. Тричі. Це означало: “Уяви собі, що на світі нема такого вродливого, і розумного, і до міри затовстого, , відважного, і в усьому найкращого, як ти Kарлсоне”.

Малий ще трохи постояв біля вікна, але не тому що чекав на відповідь. Проте Карлсон прилетів.

— Атож, уяви собі,— сказав він. І більше нічого.

Він повернувся назад до своєї Зеленої хатки.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Карлсон прилітає знов ”
Астрід Ліндгрен
Переклад з шведської- Ольги Сенюк
Видавництво: “Рідна мова”
м. Київ, 2017 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: