TOU

Карлсон прилітає знов

Астрід Ліндгрен

Найперше я тебе трохи почищу… чи, може, мама вже чистила тебе?

— Ні, мене вона справді не чистила,— відповів Малий.

Карлсон обурився.

— Ох, ви тільки гляньте на тих жінок! — вигукнув він.— Прибирати всю кімнату й забути найбруднішу річ! Ану ходи, почнемо з вух!

Малого ще ніколи не чистили пилососом, і йому було страх як лоскітно. Він аж пищав зі сміху. Карлсон узявся до нього як слід. Він почистив Малому вуха, чуба, провів щіткою по шиї, під пахвами, по спині й по животі і, врешті, по ногах.

— Це зветься осіннє прибирання,— мовив Карлсон.

— Коли б ти знав, як воно лоскочеться,— сказав Малий.

— От-от, за це ти повинен заплатити окремо. Після того Малий хотів зробити осіннє прибирання Карлсонові.

— Тепер моя черга. Ходи, я вичищу тобі вуха,— вказав він.

— Немає потреби,— заявив Карлсон.— Адже я мив їх торік у вересні. Тут є речі, що їх швидше треба почистити, аніж мене.

Він оглянувся по кімнаті й помітив на столі марку.

— Скрізь валяється сміття та всякі непотрібні папірці,— мовив Карлсон, і не встиг Малий крикнути, як пилосос проковтнув марку з Червоною Шапочкою.

Малий був у розпачі.

— Моя марка! — закричав він.— Ти всмоктав Червону Шапочку! Я тобі ніколи цього не подарую!

Карлсон вимкнув пилосос і схрестив руки на грудях.

— Вибач,— сказав він.— Вибач мені за те, що я, добрий, послужливий, охайний чоловічок, хочу все робити якнайкраще, вибач мені за це!

Здавалося, що він ось-ось заплаче.

— Хоч як би я старався, усе даремно,— вів далі він тремтячим голосом.— Я ніколи ні від кого не мав подяки… тільки лайку та лайку!

— О,— сказав Малий,— не бери цього до серця, але розумієш, Червона Шапочка…

— А що то за стара червона шапочка, чого ти за нею так побиваєшся? — спитав Карлсон уже звичайним голосом.

— Вона була намальована на марці,— сказав Малий.— То моя найкраща марка.

Карлсон хвилину стояв тихо і щось обмірковував. Та ось очі йому заблищали, і він хитро всміхнувся.

— Відгадай, хто найкращий у світі вигадник? І відгадай, у що ми гратимемось? У Червону Шапочку й вовка! Пилосос буде вовком, а я мисливцем, що приходить і розпорює йому живіт. І гульк — звідти з’являється Червона Шапочка.

Він заклопотано озирнувся навколо.

— У тебе немає сокири? Ці пилососи тверді, як залізо.

Малий не мав сокири і радий був, що не мав.

— Можна відчинити пилосос і уявити собі, ніби ти розпоров вовкові живота.

— Можна, якщо хочеш з фальшувати,— відповів Карлсон.— Я не звик так розпорювати вовка, та коли вже в цій поганій хаті немає ніякого мотлоху, то нехай, будемо прикидатися.

Він наліг животом на пилосос і вчепився в його дужку.

— Ти, дурню! — вигукнув він.— Навіщо всмоктав Червону Шапочку?

Малому здавалося, що Карлсон поводиться надто по-дитячому, граючись у таку гру, та однаково йому було весело дивитися на нього.

— Спокійно, тільки спокійно, люба Червона Шапочко,— казав далі Карлсон.— Одягай шапочку й галоші, бо я тебе зараз випущу.

Він відчинив пилосос і все, що там було, висипав на килим.

Вийшла велика сіра брудна купа.

— Ой, треба було спорожнити його в паперову торбинку! — сказав Малий.

— В паперову торбинку?.. Хіба в казці так? — мовив Карлсон.— Хіба в казці мисливець розпорює вовкові живота й витягає Червону Шапочку в паперову торбинку, га?

— Ні,— відповів Малий.— Звичайно, ні.

— Ну, то й мовчи,— сказав Карлсон.— Не вигадуй того, чого в казці немає, а то я не граюся.

Більше він нічого не міг сказати, бо з вікна повіяв вітер, і йому в ніс набилося повно пилюки. Карлсон не витримав і чхнув. Чхнув просто в сіру купку. І тоді звідти знявся вгору малесенький папірець і впав якраз Малому до ніг.

— Глянь, та це ж Червона Шапочка! — втішився Малий і хутко схопив запорошену марку.

Карлсон був задоволений.

— Ось що я зробив,— мовив він.— Раз чхнув і все владнав. Тепер ти вже, мабуть, не репетуватимеш через свою Червону Шапочку!

Малий витер марку. Він був дуже радий. Та ось Карлсон чхнув удруге, і хмара пилюки знов знялася з підлоги.

— Відгадай, хто найкращий у світі чхач? — мовив

Карлсон.— Я можу чхати, аж доки вся пилюка ляже туди, де вона й була раніше. Чекай, зараз побачиш!

Проте Малий не слухав його. Він поспішив наклеїти свою марку.

— А серед хмари пилюки стояв Карлсон і чхав. Він чхав і чхав, а коли скінчив, то майже вся купка пилюки зникла з підлоги.

— Бачиш, і не треба ніякої паперової торбинки,— мовив Карлсон.-Тепер уся курява лежить там, де й завжди. І всюди лад, як я й хотів. Я не граюся, коли трохи не приберу ще й у себе.

Та Малий дивився тільки на свою марку. Він уже наклеїв її, і вона була така гарна!

— Тобі що — прочистити ще раз вуха? — спитав Карлсон.— Ти не чуєш?

— Що ти сказав? — спитав Малий.

— Я сказав, що не маю наміру надсаджуватися тут, аж доки натру мозолі. Я в тебе поприбирав, тож тобі годилося б піти зі мною нагору й поприбирати в мене.

Малий відсунув альбом з марками. Піти з Карлсоном на дах…— та це ж його найпалкіша мрія! Він тільки один раз був у Карлсона нагорі, в його хатці на даху. Тоді мама зчинила страшенний галас і послала пожежника зняти його вниз.

Малий міркував: адже це було так давно, він тепер став набагато більший і може вилізти на який завгодно дах. Та чи зрозуміє його мама, от що цікаво. Спитати він не може, бо її ж нема вдома. Та, мабуть, краще й не питати.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Карлсон прилітає знов ”
Астрід Ліндгрен
Переклад з шведської- Ольги Сенюк
Видавництво: “Рідна мова”
м. Київ, 2017 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: