TOU

Карлсон прилітає знов

Астрід Ліндгрен

— А в тебе нема пилососа? — спитав Малий, подумавши хвилину.

Видно було, що питання не сподобалося Карлсонові. Він невдоволено глянув на Малого.

— Мушу сказати, що дехто страх який ледачий. Я маю найкращу в світі мітлу і найкращу в світі лопатку, та вони не годяться деяким ледарям, ні, їм давай пилосос, щоб самим не довелося нічого робити!

Карлсон пирхнув.

— Я міг би мати тисячу пилососів, якби захотів. Але я не такий ледачий, як дехто. Я люблю працювати.

— Я теж люблю,— виправдувався Малий,— але… Та врешті, в тебе ж нема електрики до пилососа.

Він похопився, що Карлсонова хатка зовсім не сучасна. В ній не було ні електрики, ні водогону. Вечорами Карлсонові доводилося світити гасову лампу, а воду він брав із діжечки, що стояла на розі під ринвою.

— І смітника ти теж не маєш,— сказав Малий,— хоч він тобі найдужче потрібен.

— Я не маю смітника? — спитав Карлсон.— Що ти вигадуєш? Замітай лишень, і я покажу тобі найкращий у світі смітник.

Малий зітхнув. Тоді взяв мітлу і заходився замітати. Карлсон лежав, заклавши руки за шию, і задоволено стежив за Малим. Потім заспівав йому, як і обіцяв:

Ясне сонце спати плине,

Та лиш той, хто не лінився,

Хто в роботі натомився,

Солодко спочине.

— Саме так воно й є,— сказав Карлсон і вгніздився ще зручніше на подушці. Далі знов заспівав, а Малий усе замітав та й замітав. Раптом Карлсон сказав:

— Поки ти ще замітаєш, то міг би зварити мені кави.

— Я? — здивувався Малий.

— Так, будь ласка,— мовив Карлсон.— Але я не хочу, щоб ти через мене перепрацьовувався. Ти тільки розпали вогонь у каміні, принеси трохи води й звари каву, а питиму вже я сам.

Малий неприязно глянув на підлогу, що нітрохи не стала чистіша.

— Може, ти сам упорався б із кавою, поки я позамітаю? — сказав він.

Карлсон тяжко зітхнув.

— І де беруться такі ледарі, як ти? — сказав він.— Ти ж однаково крутишся, то невже так важко зварити трохи кави?

— Ні, звичайно, не важко,— погодився Малий.-

Мушу тільки сказати, що…

— А ти нічого не мусиш казати,— перебив Карлсон.— Не завдавай собі зайвого клопоту! Натомість спробуй стати хоч трохи в пригоді тому, хто геть виснажився, дбаючи про тебе,— вичистив пилососом вуха і, я вже й забув, що ще.

Малий відклав мітлу, взяв відро й побіг по воду. Потім набрав трісок із дровітні й набив ними камін. Та хоч як він намагався розпалити їх, а все дарма.

— Я не маю навички,— виправдувався Малий.— Може, ти… тільки розпалиш — і все?

— Нічого не вийде,— мовив Карлсон.— Якби я був на ногах, то інша річ. Я б тоді показав тобі, як треба  розпалювати дрова, але ж тепер я випадково лежу, то невже ти хочеш, щоб я все за тебе робив?

Ні, Малий не хотів такого.

Він ще раз спробував розпалити дрова, і раптом у коминку затріщало й загуло.

— Горить! — вдоволено сказав він.

— От бачиш! Треба було лише трошки докласти рук,— мовив Карлсон.— Тепер тільки насип кави, наготуй гарненько тацю, дістань кілька булочок і замітай собі далі, поки закипить.

— А ти певний, що сам зможеш напитися кави? — спитав Малий. Далебі, він теж міг бути часом ущипливий.

— Еге ж, кави я вже сам нап’юся,— сказав Карлсон.— Але й ти можеш трошки скуштувати, бо я надзвичайно гостинний.

І коли Малий позамітав і позбирав усе горіхове лушпиння, і кісточки з вишень, і клапті паперу у старе відро, тоді вони з Карлсоном посідали на канапі й заходилися пити каву. До кави вони з’їли багато булочок. Малий пив каву, і йому було дуже гарно в Карлсоновій хатці, хоч він і стомився, поки її позамітав.

— Де ж твій смітник? — спитав Малий, коли проковтнув останній шматок булочки.

— Зараз я покажу тобі,— відповів Карлсон.— Бери відро й ходи.

Він вийшов на ґаночок.

— Он,— показав він униз на риштак.

— Як?.. Що ти маєш на думці? — здивувався Малий.

— Зійди вниз, там найкращий у світі смітник,

— Ти хочеш, щоб я висипав сміття на вулицю? — здивувався Малий.— Так не можна робити.

Карлсон потягнув до себе відро.

— Побачиш, чи можна, чи ні. Ходи,— і він з відром швидко рушив униз дахом.

Малий злякався: а що, як Карлсон не зможе спинитися, коли досягне риштака!

— Гальмуй! — гукнув він.— Гальмуй!

І Карлсон загальмував. Проте аж тоді, як був на самому краєчку даху.

— Чого ти чекаєш? — гукнув Карлсон.— Ходи-но сюди!

Малий сів на дах і почав обережно з’їжджати до риштака.

— Найкращий у світі смітник… з висотою спаду двадцять метрів,— сказав Карлсон і витрусив з відра сміття.

На найкращий у світі смітник полетіла ціла купа кісточок з вишень, горіхового лушпиння та клаптів паперу і впала на голову якомусь ошатному добродієві, що йшов вулицею і курив сигару.

— Ой! — крикнув Малий.— Ой-ой, дивися, сміття впало на нього!

Карлсон здвигнув плечима.

— А хто ж його просив іти саме під моїм смітником? Та ще й під час осіннього прибирання!

Малий занепокоївся.

— Так, але ж йому попало лушпиння за комір і кісточки в чуб, а це не дуже приємно.

— Дурниці, не варто й згадувати,— сказав Карлсон.— Хай радіє, коли в нього немає в житті більшого лиха, ніж кілька лушпин за коміром.

Проте добродій з сигарою, мабуть, не дуже радів, бо обтрусився й почав гукати поліцію.

— Як можна зчиняти галас через такі дрібниці? — сказав Карлсон.— Хай би краще подякував мені. Бо як тепер кісточки в чубові пустять паростки, то в нього може вирости на голові чудова вишенька, і тоді він ходитиме собі й цілими днями скубатиме вишні й випльовуватиме кісточки.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Карлсон прилітає знов ”
Астрід Ліндгрен
Переклад з шведської- Ольги Сенюк
Видавництво: “Рідна мова”
м. Київ, 2017 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: