TOU

Карлсон прилітає знов

Астрід Ліндгрен

Малому тоді саме стріляло у вусі, і він хотів бути якнайближче до мами, найкраще сісти їй на коліна, хоч він був уже завеликий, щоб сидіти на колінах.

— Та як тобі стріляє у вусі, то, хоч-не-хоч, мусиш вилазити мамі на коліна,— сказав він і любенько вмостився в неї на колінах.

У коридорі пролунав дзвінок. То прийшла панна Цап. Малий більше не міг сидіти в мами на колінах. Та весь час, поки панна Цап була в кімнаті, він крутився біля маминого стільця, прикладав хворе вухо їй до плеча і, як воно боліло, тихенько скімлив.

Малий сподівався, що панна Цап буде молода, вродлива й ласкава — десь така, як учителька в школі. Коли ж навпаки — то була рішуча літня жінка, висока, огрядна, з великим волом та ще й такими сердитими очима, що Малому стало лячно. Він відразу відчув, що не любить її.

Бімбо, мабуть, теж відчув те саме, бо почав завзято гавкати.

— Он як, тут є собака,— сказала панна Цап.

— А ви не любите собак? — струрбовано спитала мама.

— Люблю, якщо вони гарно виховані,— відповіла панна Цап.

— Я не знаю, чи Бімбо гарно вихований,— несміливо сказала мама.

Панна Цап енергійно кивнула головою.

— Але він буде вихований, якщо я залишусь у вас. Я колись доглядала собак.

Малий у душі сподівався, що вона таки в них не залишиться.

Тієї миті в нього саме заболіло вухо, і він не стримався й трошки поскімлив.

— Так, так, пси дзявкітливі й діти плаксиві,— мовила панна Цап і всміхнулася.

Видно було, що вона жартує, проте Малий не дуже вподобав її жарт і сказав тихенько, ніби сам до себе:

— І в мене ще є рипучі черевики.

Мама почула його слова. Вона почервоніла й квапливо сказала:

— Ви, мабуть, любите дітей, панно Цап, правда?

— Люблю, якщо вони виховані,— відповіла панна Цап і втупила очі в Малого.

Мама знов зніяковіла.

— Я не знаю, чи Малий дуже вихований,— промурмотіла вона.

— Але він буде вихований,— запевнила панна Цап.— Почекайте тільки. Я колись гляділа дітей.

Малий злякався. Йому стало шкода тих дітей, що їх колись гляділа панна Цап. І тепер він сам буде такою дитиною! Було чого наполохатись!

Мама теж трохи задумалася. Вона погладила Малого по голові й мовила:

— Ну, як казати про нашого хлопця, то на нього найкраще діє ласка.

— Але я помітила, що ласка не завжди помагає,— заперечила панна Цап.— До дітей треба ще й твердої руки.

Потім вона сказала, яку хоче платню, і поставила вимогу, щоб її звали хатньою робітницею, а не служницею. На цьому й домовилися.

Саме тоді вернувся з контори тато, і мама відрекомендувала:

— Наша хатня робітниця панна Цап.

— Наш хатній цап,— сказав Малий і щодуху кинувся до дверей. Бімбо шалено загавкав і помчав за ним.

А другого дня мама поїхала до бабусі. Всі плакали, коли проводжали її, а найдужче Малий.

— Я не хочу бути з хатнім цапом,— хлипав він. Він зрозумів, що таки доведеться йому бути з нею.

Адже Боссе й Бетан приходять зі школи далеко за південь, тато з контори не раніше п’ятої. І Малий багато-баґато годин буде сам змагатися з панною Цап. Тому він і плакав.

Мама поцілувала його.

— Не плач, синку, задля мене! І нізащо не називай її хатнім цапом!

Лихо почалося другого дня, тільки-но Малий вернувся зі школи. Не було на кухні мами з шоколадом і булочками, а сама тільки панна Цап, що начебто не дуже зраділа Малому.

— Підобідок тільки псує апетит,— заявила вона.— Тут немає ніяких булочок.

А проте вона таки спекла булочки. На відчиненому вікні їх холонула повна таця.

— Але ж…— почав Малий.

— Ніяких але ж,— сказала панна Цап.— До того ж я не хочу, щоб діти товклися на кухні. Іди до своєї кімнати й готуй уроки. Повісь курточку, помий руки. Ану гайда!

Малий пішов до своєї кімнати, сердитий і голодний. Бімбо лежав у кошику й спав, та як тільки з’явився Малий, він миттю схопився на ноги, побачивши його. Малий пригорнув Бімбо до себе.

— Тебе вона теж кривдила? О, я не зношу її! Повісь курточку, помий руки!.. Може, ще й перевдягтися та вимити ноги, га? Я й сам завжди вішаю курточку, не треба мені загадувати!

Він шпурнув курточку в кошик, Бімбо відразу вмостився на ній і заходився гризти рукав.

Малий підійшов до вікна й виглянув надвір. Йому було так гірко, він так тужив за мамою! Аж ось раптом він побачив таке, що зразу повеселішав. Над дахом по той бік вулиці літав Карлсон. Він кружляв між димарями і час від часу весело перекидався в повітрі.

Малий схвильовано помахав йому рукою, і Карлсон так швидко завернув до нього і шугнув у вікно, що, якби Малий не відскочив убік, той гильнув би його по голові.

— Гей-гоп, Малий! — гукнув Карлсон.— Я, здається, не зачепив тебе, то чого ж ти такий насуплений? Може, заслаб?

— Ні, зовсім ні,— сказав Малий.

І він розповів Карлсонові про своє лихо: що мама поїхала, а натомість вони мають хатнього цапа, такого набридливого, лихого й скупого. І що він навіть не дістав булочки, коли повернувся зі школи, хоч на вікні стоїть повна таця свіжих булочок.

У Карлсона заблищали очі.

— Тобі пощастило,— мовив він.— Угадай, хто найкращий приборкувач хатніх цапів?

Малий відразу збагнув, що, мабуть, Карлсон. Але як він зможе приборкати панну Цап, Малий не уявляв.

— Я почну з того, що подратурую її,— сказав Карлсон.

— Ти хотів сказати “подратую”? — спитав Малий. Таких дурних зауважень Карлсон не любив.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Карлсон прилітає знов ”
Астрід Ліндгрен
Переклад з шведської- Ольги Сенюк
Видавництво: “Рідна мова”
м. Київ, 2017 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: