TOU

Карлсон прилітає знов

Астрід Ліндгрен

— Якби я хотів сказати “подратую”, то так і сказав би. “Дратурувати” — приблизно те саме, тільки набагато страшніше, ти хіба не чуєш, як воно звучить?

Малий вимовив його про себе й визнав, що Карлсон каже правду. “Дратурувати” звучало куди страшніше.

— Я думаю насамперед трошки подратурувати її булочками,— заявив Карлсон,— і ти мені допоможеш.

— Як? — спитав Малий.

— Біжи-но до кухні й почни розмову з хатнім цапом.

— Але ж…— почав Малий.

— Ніяких але ж,— перебив Карлсон.— Почни з нею розмову, щоб вона на мить відвела очі від таці з булочками.

Карлсон зареготав. Потім покрутив за ґудзика на животі, і моторчик загув. Карлсон з веселим сміхом вилетів у вікно.

А Малий відважно подався до кухні. Тепер, мавши за спільника найкращого у світі приборкувача хатніх цапів, він уже не боявся.

Цього разу панна Цап ще менше йому зраділа. Вона саме запарювала каву, і Малий збагнув, що панна Цап мала намір провести приємну часинку з кавою та свіжими булочками. Очевидно, тільки дітям шкодив підобідок.

Панна Цап кисло глянула на хлопця.

— Тобі чого треба? — спитала вона, і в її голосі було стільки ж приязні, як і в погляді.

Малий міркував собі, що тепер треба б почати розмову.

Але що ж йому говорити?

— Угадайте, що я робитиму, коли буду такий великий, як ви? — нарешті спитав він.

Ту мить він почув за вікном знайоме гудіння. Але самого Карлсона не було видно. Малий тільки помітив пухку ручку, що з’явилася з-за стіни і взяла з таці булочку. Малий захихотів. Панна Цап не помітила нічого.

— Що ти робитимеш, як будеш великий? — нетерпляче перепитала вона.

Власне, вона зовсім не бажала цього знати. Вона тільки хотіла якнайшвидше спекатись Малого.

— Еге ж, угадайте,— сказав Малий.

Він знов побачив пухку ручку, що майнула у вікні і схопила з таці булочку. І знов Малий захихотів. Він намагався стриматись, та не міг. Сміх із нього аж рвався назовні, так його було багато.

Панна Цап сердито зиркнула на хлопця. Вона, звісно, думала, що Малий найдокучливіший у світі шибеник. І докучає їй навмисне тепер, коли вона хоче випити кави!

— Угадайте, що я робитиму, як буду такий великий, як ви? — ще раз спитав Малий і знову захихотів. Бо саме ту мить він побачив дві пухкі ручки, що згорнули з таці решту булочок.

— Я не маю часу стояти тут і слухати твої теревені! — сказала панна Цап.— І мені зовсім байдуже, що ти робитимеш, як будеш великий. Але поки ти малий, то мусиш бути чемний і слухняний. Тож гайда вчити уроки!

— Аякже, неодмінно,— сказав Малий і так зареготав, що аж сперся об одвірок.— Та коли я буду великий, як ви, то напевне почну гримати на дітей.

Панна Цап, здавалося, ладна була кинутись на нього, коли це за вікном щось заревло, мов корова. Панна

Цап швидко обернулася і враз побачила, що булочки зникли.

— О господи, де ж мої булочки? — зойкнула вона. Панна Цап кинулася до вікна — певне, сподівалася там побачити злодія, що стрибає вниз із повними жменями булочок. Наче не розуміла, що Свантесони мешкали на четвертому поверсі, а такого довгоногого злодія не буває.

Зовсім перелякана, панна Цап опустилася на стілець.

— Може, то голуби? — промимрила вона.

— Більше скидалося на корову,— мовив Малий.— Мабуть, сьогодні там літає якась корова, що любить булочки.

— Не верзи дурниць,— розсердилася панна Цап. Тієї миті Малий почув, що Карлсон знов літає за вікном. Щоб панна Цап не звернула уваги на Карлсона, Малий почав співати на весь голос:

Крилата корівця,

Немов той літак,

Весело літає,

Булочки хапає,

Які лежить не так!

Малий часом складав вірші разом з мамою, і самому йому пісенька про корівцю здалася гарною. Але панні Цап вона не сподобалась.

— Не верзи дурниць! — ще раз гримнула вона. Саме тієї миті біля вікна щось легенько брязнуло, аж Малий і панна Цап підскочили з переляку. І тоді вони побачили, що то брязнуло. На порожній таці з-під булочок лежало п’ять ере. Малий знов захихотів.

— О, яка чудова корівця! — вигукнув він.— Заплатила за булочки!

Панна Цап аж почервоніла з люті.

— Що це за безглуздий жарт! — закричала вона й кинулась до вікна.— Це, мабуть, хтось із квартири над нами так забавляється: краде булочки й кидає п’ять ере!

— Над нами немає більше квартир,— сказав Малий.— Ми на останньому поверсі, далі вже тільки дах.

Панна Цап зовсім знавісніла.

— Я нічого не збагну! — кричала вона.— Нічогісінько не збагну!

— Еге ж, я вже помітив,— сказав Малий.— Але не журіться, всі ж не можуть бути швидкі на розум.

Лусь — і Малий дістав ляпаса.

— Я тебе навчу, як пащекувати! — крикнула панна Цап.

— Ні, прошу вас, не вчіть,— сказав Малий.— Бо мама не впізнає мене, як приїде додому.

Хлопцеві потемніло в очах, і він заплакав.

Досі йому ніхто не давав ляпасів, і він їх не любив. Він злісно витріщився на панну Цап.

Тоді вона взяла Малого за плече і виштовхала до його кімнати.

— Сиди тут, і хай тобі буде соромно,— сказала вона.— Я замкну двері й заберу ключа, тоді ти, може, перестанеш щохвилини бігати до кухні.

Вона глянула на годинника.

— Я прийду о третій і відчиню. А до того часу подумай, що кажуть, коли просять пробачення.

І панна Цап пішла. Малий був лютий на панну Цап. Та водночас його трохи мучило сумління, бо ж він сам повівся не дуже гарно. Мама може подумати, що він дражнив хатнього цапа і був нечемний.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Карлсон прилітає знов ”
Астрід Ліндгрен
Переклад з шведської- Ольги Сенюк
Видавництво: “Рідна мова”
м. Київ, 2017 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: