TOU

Карлсон прилітає знов

Астрід Ліндгрен

Мама, еге ж… Малий міркував, чи не поплакати йому трохи.

Аж ось він почув гудіння, і крізь вікно влетів Карлсон.

Карлсон запрошує Малого на бенкет з булочками

— А чи не пообідати нам трошки? — сказав Карлсон.— Шоколад з булочками в мене на ґаночку… я пригощаю.

Малий тільки мовчки дивився на нього. О, який Карлсон чудовий, найкращий за всіх! Малому аж захотілось обняти його, і він спробував обняти Карлсона, але той відштовхнув хлопця.

— Спокійно, тільки спокійно! Ти ж не в бабусі. Ну, то йдеш зі мною?

— Ще б пак,— мовив Малий.— Хоч ні, мене замкнено. Я сиджу, наче у в’язниці.

— Так думає хатній цап,— сказав Карлсон.— І нехай собі далі так думає.

Очі в нього заблищали, і він радісно застрибав перед Малим.

— Знаєш що? Будемо гратися; ти сидиш у в’язниці, і тобі страшно, бо тебе стереже бридкий хатній цап. І от приходить могутній, і відважний, і дужий, і вродливий, і до міри затовстий герой і визволяє тебе.

— Який це герой? — спитав Малий.

— Спробуй відгадати, якщо можеш!

— Невже ти? — сказав Малий.— Тоді, я думаю, ти можеш визволити мене негайно ж.

Карлсон теж так думав.

— Бо той герой такий моторний,— казав він.— Швидкий, мов яструб, не віриш? І відважний, і дужий, і вродливий, і до міри затовстий, і він спускається, і визволяє тебе, і він такий відважний, такий… гей-гей, ось він уже тут!

Карлсон ухопив Малого і хоробро шугнув у повітря. Бімбо заскавчав, побачивши, що Малий зник за вікном, та хлопець гукнув йому:

— Спокійно, тільки спокійно! Я скоро повернуся! Вгорі на ґаночку в Карлсона лежало рядком десять дуже смачних на вигляд булочок.

— За кожну з них чесно заплачено,— сказав Карлсон.— Ми поділимо їх справедливо: ти бери сім, і я сім.

— Але ж так не вийде,— заперечив Малий.— Сім і сім буде чотирнадцять, а тут тільки десять булочок.

Карлсон швиденько згорнув докупи сім булочок.

— Принаймні це мої,— заявив він.— Тепер у школі якось по-дурному рахують. Та я через це не повинен страждати. Я сказав, що кожний з нас візьме по сім, і це мої.

Малий погодився.

— Я однаково більше як три не подужаю з’їсти. А де ж твій шоколад?

— Унизу в хатнього цапа,— сказав Карлсон.— Зараз ми його добудемо.

Малий злякано зиркнув на нього. Він не мав бажання знов зустрічатися з панною Цап і, може, дістати ще одного ляпаса. І взагалі, як вони доберуться до коробки з какао? Вона ж стоїть не на підвіконні, як булочки, а на полиці біля плити, якраз перед очима в панни Цап.

— Як же ми візьмемо ту коробку? — спитав Малий. Карлсон задоволено всміхнувся.

— Ти, дурний хлопчисько, звісно, не додумався б, як її взяти. Та, на щастя, до цієї справи береться найкращий у світі штукар, тож будь цілком спокійний.

— Так, але…— почав Малий.

— Скажи-но мені,— перебив його Карлсон,— ти коли-небудь придивлявся до коридорних балконів у цьому будинку, де витрушують одяг і килими?

Звичайно, Малий придивлявся до них. Мама завжди витрушувала на такому балконі хідники з кухні, він містився якраз на півповерха вище від їхніх кухонних дверей.

— Всього за десять ступнів від дверей до квартири,— мовив Карлсон.— Навіть така незграба, як ти, зможе вшитися туди в одну мить.

Малий нічого не второпав.

— Навіщо мені вшиватися на той балкон? Карлсон зітхнув.

— Дурний хлопчисько, йому треба розжовувати кожне слово! Ну, нашорошуй вуха, слухай і метикуй!

— Добре, я слухаю,— сказав Малий.

— Отож,— почав Карлсон,— дурний хлопчисько сідає з Карлсоном на балкон, спускається на півповерха нижче і довго й наполегливо дзвонить до квартири, второпав? Сердитий хатній цап на кухні чує дзвінок і швидкою ходою йде відчиняти… Виходить — і кухня порожня! Відважний і до міри затовстий герой залітає до кухні Й вилітає звідти вже з коробкою какао в руках. Дурний хлопчисько дзвонить ще раз — просто, щоб подражнити хатнього цапа, і мерщій тікає назад на балкон. Сердитий хатній цап відчиняє двері і стає ще сердитіший, бо там ніхто не стоїть із букетом червоних троянд для нього. Сердитий хатній цап обертається і хряскає дверима. Дурний хлопчисько хихотить собі на балконі, аж поки прилетить до міри затовстий герой і забере його на дах бенкетувати. Ану, Малий, відгадай, хто найкращий у світі штукар? А тепер до роботи!

І не встиг Малий і рота розтулити, як уже летів на балкон. Карлсон шугнув униз, аж Малому засвистіло у вухах і стало млосно в животі, дужче, як на чортовому колесі в парку.

Далі все було точнісінько так, як передбачив Карлсон. Він подався до вікна в кухні, а Малий спустився до дверей і добре натиснув на дзвоника. Нарешті в сінях почулася хода.

Тоді він справді-таки захихотів і помчав назад на балкон. За мить двері відчинились, і показалася голова панни Цап. Малий бачив її, коли обережно визирнув крізь засклені двері з балкона. Карлсон правду казав.

Сердитий хатній цап став ще сердитіший, як нікого не вгледів за дверима. Він щось голосно забурмотів сам до себе і хвилинку постояв у відчинених дверях, ніби сподівався, що той, хто дзвонив, зненацька вродиться перед ним.

Але той, хто дзвонив, тихенько хихотів собі на балконі й не перестав сміятися навіть тоді, коли прилетів до міри затовстий герой і забрав його до себе на ґаночок бенкетувати булочками. На такому приємному бенкеті Малий ще зроду не був.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Карлсон прилітає знов ”
Астрід Ліндгрен
Переклад з шведської- Ольги Сенюк
Видавництво: “Рідна мова”
м. Київ, 2017 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: