<

Кавун

Казки Мілоша Мацоурека

Уявіть собі кавун, що народився на городі, дитинство провів на городі і молодість свою проводить на городі, а тому боїться, що на цьому городі й постаріє. Чесно кажучи, це моторошна нудьга — сидіти цілими днями на одному місці на грядці і тільки дивитись на всі боки. Комусь, може, цього достатньо. Наприклад, якомусь м’ячику для пінг-понгу цього цілком вистачило б: ну по-перше, тому, що його весь час б’ють по голові; по-друге, тому, що голова у нього маленька; по-третє, тому, що голова в нього, бідолахи, не лише маленька, а й зовсім пуста, навіть соломою не набита. Тож коли такий м’ячик для пінг-понгу кудись закотиться, там і залишиться навіки.

Інша річ кавун, шановні. Кавун це зовсім інша річ. Голова в нього як бідон, і що старше він стає, то більше й більше стає його голова. А така величезна голова, звичайно, здатна думати. Отже, кавун увесь час думав і думав, головним чином про сенс життя, про те, для чого він з’явився на світ — мабуть, не для того, щоб сидіти на грядці.

Напевно, у нього є якась місія. Але яка — це ще те питання! Питання, на яке він поки що відповісти  не може – молодий ще, зелений. І вирішив кавун запитати у цибулі, що росла на сусідній грядці:

— Скажіть, будь ласка, ви випадково не знаєте, в чому сенс життя?

Цибуля засмучено похитала головою.

– Як же так? – здивувалася вона. — Ти, кавуне, не знаєш, у чому сенс життя? Напевно, ти ще зовсім молодий, зелений, тому й немудрий. Сенс життя – заставити людей лити сльози.

– Правильно, – підтримав приятельку хрін. — Життя не жарт, спитай хоч полин, він підтвердить.

Кавун подумки почервонів: чому він сам до цього не додумався?

— Дякую, пані цибуля, — подякував він. — Тепер мені зрозуміло, що таке життя і навіщо я народився.

Але час йшов, сонечко пригрівало, кавун дозрівав і дозрівав, і з кожним днем ​​думки його ставали все солодшими і солодшими, а мрії — просто як мед. Кавун починав нервувати. Він вирішив, що щось з ним не так. Самі поміркуйте, йому повинні були ввижатися натовпи плачучих людей, а він бачив задоволених, усміхнених на весь рот чоловіків і жінок.

«Мабуть, — подумав кавун, — я божевільний. Я ганьблю всі овочі і тому маю накласти на себе руки. Прямо зараз! Прощайте, друзі, прощайте, овочі! — вигукнув він і покотився геть. Викотившись через дірку в паркані, він закотився в канаву. — Тут я й зігнию», — вирішив кавун.

Але, уявіть собі, повз йшли діти, побачили кавун, солодкий-пресолодкий кавун, і вп’ялися зубами в його серцевину. І по щоках і підборідді у них потекли солодкі сльози.

Це кавун плакав від радості: він зрозумів, як він глибоко помилявся.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.5 / 5. Оцінили: 20

Поки немає оцінок...

Джерело
“О бегемоте, который боялся прививок”
Сказки

Мацоурек Милош

Видавництво: “Махаон”

Москва, 2016.

Залишити коментар