TOU

Казка про Білого Арапа

Казки Йона Крянге

У тридев’ятому царстві, у тридесятому королівстві жив король із трьома синами, а на іншому краї землі – його брат Зелен-цар із трьома доньками. Брати-царі не бачилися вже дуже давно, а діти їхні взагалі не були знайомі.

І відчув Зелен-цар, що недовго йому на цьому світі жити лишилося, та й написав братові листа з проханням негайно прислати того з племінників, хто б гідний був його на троні змінити.

Покликав король до себе синів:

– Кому з вас до снаги правити королівством Зелен-царя?

Виступив наперед старший син:

– Мені, старшому.

– Гаразд, сину. Якщо готовий поручитися, що поїздка твоя завершиться щасливо, лаштуйся в дорогу – візьми з табуна будь-якого жеребця, з казни – скільки треба золота, озбройся, причепурись гаразд та й помагай-бі! – сказав король, а сам, вирядивши первістка, обгорнувся ведмедячою шкурою, схопився на коня, випередив сина коротшою дорогою та й зачаївся під мостом.

Ось мчить королевич на своєму баскому коні, а з-під мосту на нього ведмідь суне. Жеребець як хвицне, королевич заледве в сідлі утримався та собі на сором змушений був коня назад повернути. А король його вже вдома чекає, з ведмедячої шкури роздягнувшись:

– Забув щось удома, сину? Вертатися – поганий знак.

– Нічого я не забув, батьку, та біля мосту вискочив був мені назустріч страшний ведмідь, налякав мене мало не на смерть. Насилу вирвався я з його лапищ, хай тепер хтось інший попитає свого щастя-долі.

От зібрався тоді в дорогу середній син, але й той не дійшов до ладу з «ведмедем», видно, що й середущого кінь підвів. Узяв на кпини король старших синів.

А молодший королевич почервонів, побіг до саду, щоб там на самоті й про свою майбутню спробу подумати, та й зустрів у саду горбату стару бабу. Пожалів її королевич, подав старенькій милостиню.

– Нехай Бог дає тобі вік довгий! – роздякувалася перед ним баба. – Будеш ти царем таким же могутнім, яким був добрим до мене. Я навчу тебе, як цього досягти. Ходи лишень до батька свого і попроси у нього ту зброю і одежу, що він замолоду носив, а ще коня, на якому він їздив, коли парубком був. Одяг той, правду кажучи, – так, дрантя саме, та й зброя давно заіржавіла. А той кінь, якого я для тебе нагледіла, як поставиш ти посеред табуна тацю із жаринами, прийде ними похрумкати. Тож кінь той і порятує тебе завше, зарадить лихові, що сипатиметься на тебе, мов з мішка.

Як почав був молодший син у дорогу ладнатися, то й про коня старого королю заїкнувся. А той брови насупив:

– Коні так довго не живуть, – сказав невдоволено.

– Батьку, ти тільки пообіцяй мені того коня, а вже я сам його дістану хоч з-під землі.

От знайшов королевич на горищі припалі порохом вуздечку, сідло, обтрусив, повибивав міль з одежі, що аж зотліла, іржу з меча-булави зчистив. А далі насипав на тацю гарячого жару та й виставив перед батьківським табуном, який враз розступився, пропускаючи до жаровні ледь живу шкапину, таку худу, аж ребра в неї світяться.

Поки королевич розмірковував, чи варто йому ганьбитися, сідаючи верхи на цього охочого до жарин драбиняку, той сухоребрий ударив копитом і перекинувся на такого скакуна, що аж очі в себе вбирав, та й проказує людським голосом:

– Сідай на мене, пане, та міцніш тримайся!

Понад хмари мчали навзаводи з вітром королевич і його прудкий кінь, допоки той знову став сухим драбинякою: дарма, мовляв, що на масть непоказний, аби бігав швидко.

Тож приїхав королевич до батька на тій препоганій шкапині – знайшов, каже, батьку, твого старого коня. Запасся парубок водою, прийняв від короля царську грамоту та й поїхав тим самим шляхом, що й старші брати. їхав, їхав, поки стемніло, коли раптом з-під мосту на нього ведмідь так і накинувся. Кінь посунув на того ведмедя, а королевич підняв булаву, щоб уразити ворога, раптом чує – знайомий голос:

– Не бий, сину, це я!

А тоді обіймає король молодшого сина та все приказує:

– Доброго товариша ти собі вибрав, з таким і царем стати саме в час. Але пораджу тобі таке: остерігайся рудого, а від безбородого та лисого втікай не оглядаючись. Слухай коня, тільки він мене замолоду й рятував. А від мене прийми цю ведмедячу шкуру – дивись, стане у пригоді.

Поїхав далі королевич своєю дорогою. Місяць та ще півмісяця вела їх та дорога до таємничого лісу, а далі бачить королевич – виходить з нього лисий і безбородий чоловік:

– Добридень, хлопче-молодче! Візьми мене до себе в службу – я тутешні місця як свої п’ять пальців знаю.

Хитає наш вершник заперечливо головою на ті його слова, та й їде собі. Та не дуже й далеко встиг королевич од’їхати, а той-таки лисий в іншу одежу перебраний, знов тут як уродився:

– Ну ж бо, відважний лицарю, не скупися, найми мене до послуги – на небезпечній дорозі всіляка поміч дорожча за багатство!

– Ет! Я й сам собі помічник непоганий, – сказав король, погладжуючи булаву.

І далі поскакав, змагаючися з вітром, та тільки скоро геть заблукав і вже, правду кажучи, радий був би хоча б і «третьому» лисому, а той, щоправда, цього разу багато вбраний і верхи на доброму коні, певна річ, не забарився:

– Ти, брате, мабуть, заїжджий, коли поїхав цією дорогою! Зразу видно, що ти чужоземець, звідки тобі відати тутешні місця? А там, знаєш, десь прірва глибока на шляху трапиться, а чи бугай лютий в ущелині причаївся, чатує… Щось таки погубить тебе неодмінно. Вертай назад або бери мене собі в поміч.

Сторінки: 1 2 3 4

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“100 чарівних казок світу”
Переклад – Володимир Верховня
Видавництво: “ Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»“
м. Харків, 2013 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: