ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Казка про Іллю Муромця та Солов’я розбійника

Українські народні казки

Під городом Муромом, у бідній родині, був у батька та матері син Ілля. Батько й мати в ліс ходили, дрова рубали, обробляли землю, хліб сіяли та й годували сина, бо він був слабий на ноги. Тридцять літ Ілля на печі лежав, не міг ходити, нічого не міг робити.

Одного разу, як були батько й мати на роботі, а Ілля лежав на печі, прийшли три дідусі й гукають:

— Іллюшко, Іллюшко, відчини двері! Він каже:

— Як же я вам відчиню, я слабий на ноги, я не можу встати!

— Устанеш, устанеш, ану понатужся, Іллюшко, ану встань!

Ілля понатужився та як махнув ногами, так і зіскочив з печі додолу. Зразу пішов, одчинив двері, дідусі увійшли та й кажуть:

— Ну, Ілля, довго ти хворів. А тепер радітимеш, і тато й мама радітимуть, бо будеш ти здоровий і сильний богатир.

Подали вони йому кухоль води.

— Ось випий цей кухоль води, і тоді почуєш, що буде з тобою. Ну, що тепер почуваєш?

— Почуваю велику силу в собі.

— Добре, ковтни ще раз!

Він перехилив, ковтнув ще раз тої води.

— Ану, що тепер почуваєш?

— Таку силу, — каже, — почуваю, що коли б у сиру землю встромити кільце, то я взявся б за те кільце та всю землю й перекинув би!

— Гаразд, — вони кажуть, — отож тепер, Іллюшко, ти своєю силою не хвастайся і не кажи про неї нікому, а роби так, щоб раділи твої батьки. Злого нікому не роби, а роби тільки добро.

В той час на руську землю напали татари. І пішов Ілля Муромець захищати руську землю від татар.

Підійшли татари до города Казані, оточили її. А Ілля Муромець теж наспів туди, вирвав дуба та як почав колотити ті війська татарські. Розбив усе військо, тільки три богатирі зосталися. Він підійшов до них і сказав:

— Ідіть у своє царство татарське і закажіть усім, щоб більш ніколи на руську землю не приходили. Бо на руській землі появився богатир Ілля Муромець, який всіх поб’є.

Пішли ті собі в своє царство, а Ілля Муромець зайшов у місто. Люди всі по хатах поховалися, тремтять і плачуть.

— Чого ж ви плачете, люди добрі? — питає Ілля Муромець.

— Та як же нам не плакати, коли навколо города татари стоять, всіх нас повбивають!

— Де ті татари? Нема ніяких татар, підіть подивіться.

Вони вийшли за браму, подивилися — нема нікого, наче й не було. Почали тут усі радіти, веселитися, Іллі Муромцю дякувати та прохати, щоб він з ними залишився.

А він сказав:

— Ні! Я вас визволив, піду тепер інших визволяти, бо татари й далі пішли. А ви вже не бійтеся нікого, працюйте й живіть собі, як раніше жили, до вас ніхто більше не прийде.

Сів Ілля Муромець на коня й поїхав. Взяв путь просто на Київ. А на Київ їхати треба було манівцями, тому що на прямій дорозі сидів сильний і страшний розбійник — Соловей-розбійник. Там ні птиця не пролітала, ані звір не пробігав, жоден богатир не проїздив — Соловей-розбійник усіх побивав.

Та Ілля Муромець не побоявся, поїхав прямою дорогою повз той ліс, де Соловей-розбійник сидів. А сидів він на трьох дубах, на дев’яти гілках. Зробив собі там гніздо, щоб йому видно було по всьому лісу. Як тільки хто їде — він одразу засвистить по-солов’їному, аж листя з дерев падає. А як зареве по-звіриному, так і дерево ламається, а хто іде живий — падає на землю і вмирає.

От як помітив Соловей-розбійник, що Ілля Муромець їде, як засвистить по-солов’їному — листя посипалось. Як зареве по-звіриному — під Іллею кінь на коліна впав.

Ілля Муромець штовхонув свого коня й каже:

— Вставай, бо віддам тебе вовкам, якщо ти злякався Солов’я-розбійника.

Схопився кінь на рівні ноги, поїхав Ілля Муромець далі. А Соловей-розбійник як побачив, як зіскочив з дуба, та — до нього!.. Та

Ілля Муромець націлився з лука і пустив стрілу прямо в нього. Впав Соловей-розбійник на землю. Ілля Муромець підскочив до нього, бачить — ще живий… Взяв тоді Ілля від свого сідла стремена — ремені міцні, зв’язав Солов’ю-розбійнику руки, зв’язав ноги, прив’язав до сідла, сів і їде прямо до Солов’я-розбійника у двір.

А Соловей-розбійник мав дочку, дочку-богатирку. Як побачила та богатирка, що їде Ілля Муромець, а батько її прив’язаний до сідла, схопила вона залізну дошку у дев’яносто пудів та й кинула просто в Іллю Муромця, щоб його вбити.

Та Ілля Муромець як ударив плечем у ту дошку, вона відскочила, назад полетіла, прямо в богатирку!.. Вона так і покотилася.»

Вибігла тут і жінка Солов’я-розбійника, побачила все й почала просити:

— Бери який хоч викуп, золотом або сріблом, тільки залиши мені чоловіка живим.

Він каже їй на те:

— Ні, не можу я його живим лишити. Стільки він людей загубив, стільки дітей осиротив, щоб я тепер його помилував?! Мені золота-срібла не треба, я не багатіти їду, а людей захищати.

Повернув коня і поїхав до Києва.

У Києві княжив тоді князь Володимир. Саме на той час сидів князь зі своїми богатирями за столами, мед-пиво пили, бенкетували. Як приїхав Ілля Муромець, увійшов до княжого палацу та оголосив, хто він та звідкіля, князь його й питає:

— Якою ж ти дорогою їхав до нас?

— Я їхав, — каже Ілля Муромець, — прямоїжджою дорогою.

Усі богатирі посхоплювалися з місць, а найвидатніший з них був там Альоша Попович. Схопився й він також і каже:

— Не може того бути, князю, то він бреше. Хіба ж можна проїхати прямоїжджою дорогою? Адже там Соловей-розбійник сидить, там ні птиця не пролітає, ані звір не пробігає.

Сторінки: 1 2

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.6 / 5. Оцінили: 9

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Козак Мамарига”

Українські народні казки

Літературна обробка Н. Забіли

Видавництво: “Веселка”

Київ, 1974 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: