ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Казка про Катрю

Вірші Марії Пригари

У хатині біля гаю,—

Чи давно, чи ні — не знаю,—

Не велика, не мала,

Катря-дівчинка жила.

Очі сині, брови русі,

Жовта стрічечка в косі.

Та чомусь ота Катруся

Не така була, як всі.

Тільки й знала чепуритись,

Та у дзеркальце дивитись,

Бо вродилася вона

Отака вже чепурна.

Тільки доня встане зранку,

Мама кличе до сніданку.

Відмовляє їй Катруся:

— Зараз, зараз уберуся!

Та з годину чепуриться

І з годину чеше кіски,

Доки мама прогнівиться,

Прибере і ложки, й миски.

— Наберусь я,— каже,— муки,

Бо у доні білі руки.—

А Катруся: — Що ти! Що ти!

От я стану до роботи.

Тільки стрічку заплету,

Та й у сінцях замету!

От у двір Катруся вийшла

І стоїть біля воріт,

А на ній спідничка пишна,

Фартушок, як маків цвіт.

На голівці дві косички,

У косичках жовті стрічки

Ще й в руці червона квітка

Віддалік Катрусю видко.

Тут бабуся кличе з хати:

— Годі, Катре, святкувати!

Пожени гусей до річки,

Принеси мерщій водички.

Лободи нарви свині:

Дуже ніколи мені.

Відмовляє їй Катруся:

— Ой, бабусю, я боюся!

Пожену гусей на річку —

Замочу свою спідничку.

Доки воду донесу —

Загублю свою красу.

Аж розсердилась бабуся:

— Ой, онуко, я дивлюся!

Нехороша в тебе вдача:

Чепурна ти, а ледача.

Кличуть подруги з-за тину:

— Ми ждемо тебе весь час.

Чом ти дмешся, Катерино?

Чом не дивишся на нас?

Зараз ми йдемо на поле:

Там картоплю Галя поле,

А у неї мама хвора —

Цілий день лежала вчора.

Треба Галі помогти.

Може, з нами підеш ти?

А Катруся: — От сороки!

Чи не мала я мороки?!

Там у полі сонце гріє,

Вітерець гарячий віє.

А від сонця й вітерця

Почорнію я з лиця.

Кажуть подруги: — Прощай!

Коли так, то вибачай!

Недарма про тебе слава,

Що пишаєшся, як пава.

Та один у пави хист:

Розпускати вміє хвіст!

Надула Катруся губи,

Стрічку смикнула в косі.

— І чого я вам не люба?

І чого напали всі?

Ну й нехай я буду пава:

Тільки б гарна та яскрава!

Щоб як я розкину пір’я,

Аж горіло все подвір’я.

Буду павою. Нехай! —

Враз подружки: — Ай-ай-ай!

Де Катруся? Де пропала?

Наче тут і не була!

Дивна птиця з Катрі стала:

Пишний чубчик, два крила.

Хвіст барвистий розпустила,

Довгим блиснула пером,

Закричала, підлетіла

І пропала за селом.

II

В чистім полі ходить спека,

Над струмком стоїть лелека,

Заглядає в воду скоса,

Опускає в воду носа.

У лелеки вдома діти:

Він не може байди бити.

Скільки жаб не принесе —

Поїдять синки усе.

І стовбичить тато зранку,

Ловить жаб безперестанку.

Раптом лемент чути з неба:

—Ой, рятуйте! Ой, не треба! –

До струмка барвиста птиця

Мчить, неначе блискавиця.

А за нею — і граки,

І ворони, і шпаки.

Всі кричать їй, хтозна за що:

— Ач, хвастуха! Ач, ледащо!

І скубуть її навкруг,

Аж летить на землю пух.
Тут узяв лелеку гнів:

— Звідки стільки крикунів?

Чом напались на одну?

Зараз всіх я розжену!

Тут ворони і граки
Подалися навтьоки.

Лиш один крикливий шпак

Не злякався аж ніяк.

Крикнув: — Гей, ти, куца паво!

Будеш хвастать, що яскрава? —

Ще одну смикнув пір’їну —

І в кущі у ту ж хвилину.

III

Заховалась пава в лози

І крилом втирає сльози:

— Не скажу й словечка зроду

Про свою хорошу вроду!

Обскубли і хвіст, і крила.

Чи кому я що зробила?

А з кущів лелеці шпак:

— Бреше, дядьку, та ще й як!

Чи то вчора на галяві

Не вона хвалилась гаві:

«Правда ж, гаво, я пригожа,

На веселку пір’ям схожа?

Тут блакитне, тут зелене!

Ти — бруднуля проти мене.

Хочеш, здалека дивись,

А до мене не тулись!»

Йшла от зараз через міст,

Розпустила довгий хвіст

Та й розхвасталась: — Дивіться!

Хвіст у мене, мов жар-птиця!

От за це й дали їй хльосту!

Не жалійте куцохвосту!

IV

Заплакала пава: — Ви всі б мене з’їли! —

І раптом лелека як тупне щосили:

— Доволі! — він крикнув.— Доволі, хвастухо!

Як я оце слухав, аж в’янули вуха!

Диви, розходилась, як пані з Басані.

«Я гарна, вродлива, а ви — препогані!»

Ну й що, як ти гарна? Ну й що, як вродлива,

Коли ти пихата, коли ти чванлива?

А чванишся чим ти? А що ти зробила?

Хвоста розпускала — оце тільки й діла!

Враз пава до нього: — Чи я ледащиця?

Я, дядечку, більше не буду хвалиться.

Я хочу додому, я хочу до хати!

Я хочу вже знову Катрусею стати!

І раптом із пави зробилась Катруся,

Заплакані щічки, а брівоньки русі.

Вклонилась лелеці за слово-пораду

І хутко побігла додому, до саду.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.4 / 5. Оцінили: 12

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Ручаї”
Марія Пригара
Видавництво: “Веселка”
м. Київ, 1968 р.

Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: