<

Казка про хороброго зайця – довгі вуха, косі очі, короткий хвіст

. Читати українською онлайн.

Народився зайчик в лісі і всього боявся. Трісне десь гілочка, злетить птах, впаде з дерева грудка снігу, – у зайчика душа в п’ятки.

Боявся зайчик день, боявся два, боявся тиждень, боявся рік; а потім виріс він великий, і раптом набридло йому боятися.

– Нікого я не боюся! – крикнув він на весь ліс. – От не боюся ніскільки, і все тут!

Зібралися старі зайці, збіглися маленькі зайчата, приплелися старі зайчихи – все слухають, як хвалиться Заєць – довгі вуха, косі очі, короткий хвіст, – слухають і своїм власним вухам не вірять. Не було ще, щоб заєць не боявся нікого.

– Гей ти, косоокий, ти і вовка не боїшся?

– І вовка не боюся, і лисиці, і ведмедя – нікого не боюся!

Це вже виходило зовсім кумедно. Хихикнули молоді зайченята, прикривши мордочки передніми лапками, засміялися добрі бабусі зайчихи, посміхнулися навіть старі зайці, які побували в лапах у лисиці і скуштували вовчих зубів. Дуже вже кумедний заєць! .. Ах, який смішний! І всім раптом стало весело. Почали перекидатися, стрибати, скакати, переганяти один одного, точно всі з глузду з’їхали.

– Та що тут довго говорити! – кричав розійшовшись остаточно Заєць. – Якщо мені попадеться вовк, так я його сам з’їм …

– Ах, який смішний Заєць! Ах, який він дурний! ..

Всі бачать, що і смішний і дурний, і всі сміються.

Кричать зайці про вовка, а вовк – тут як тут.

Ходив він, ходив по лісі за своїми вовчими справах, зголоднів і тільки подумав: «От би добре зайчиком закусити!» – як чує, що десь зовсім близько зайці кричать і його, сірого Вовка, згадують.

Відразу зупинився, понюхав повітря і почав підкрадатися.

Зовсім близько підійшов вовк до зайців, чує, як вони над ним сміються, а всіх більше – хвалько Заєць – косі очі, довгі вуха, короткий хвіст.

«Е, брат, постривай, ось тебе я і з’їм!» – подумав сірий Вовк і почав виглядати, який заєць хвалиться своєю хоробрістю. А зайці нічого не бачать і веселяться дужче. Скінчилося тим, що хвалько Заєць виліз на пеньок, сів на задні лапки і заговорив:

– Слухайте ви, боягузи! Слухайте і дивіться на мене! Ось я зараз покажу вам одну штуку. Я … я … я …

Тут язик у хвалька ніби примерз.

Заєць побачив Вовка, що дивився на нього. Інші не бачили, а він бачив і не смів дихнути.

Заєць-хвалько підстрибнув догори, як м’ячик, і зі страху впав прямо на широкий вовчий лоб, стрімголов прокотився по вовчої спині, перекинувся ще раз в повітрі і потім дав такого драла, що, здається, готовий був вискочити з власної шкіри.

Довго біг нещасний Зайчик, біг, поки зовсім не вибився з сил.

Йому все здавалося, що Вовк женеться по п’ятах і ось-ось схопить його своїми зубами.

Нарешті зовсім знесилів бідолаха, закрив очі і замертво звалився під кущ.

А Вовк в цей час біг в інший бік. Коли Заєць впав на нього, йому здалося, що хтось в нього вистрілив.

І Вовк утік. Хіба мало в лісі інших зайців, а цей був якийсь скажений …

Довго не могли прийти до тями інші зайці. Хто втік в кущі, хто сховався за пеньок, хто звалився в ямку.

Нарешті набридло всім ховатися, і почали потроху визирати хто був сміливішим.

– А спритно налякав Вовка наш Заєць! – вирішили всі. – Якби не він,  не піти б нам живими … Так де ж він, наш безстрашний Заєць? ..

Почали шукати.

Ходили, ходили, немає ніде хороброго Зайця. Чи не з’їв його інший вовк? Нарешті таки знайшли: лежить в ямці під кущиком і ледве живий від страху.

– Молодець, косий! – закричали всі зайці в один голос. -.. Спритно ти налякав старого Вовка. Дякуєм брате! А ми думали, що ти хвалишся.

Хоробрий Заєць відразу підбадьорився. Виліз зі свого ямки, стрепенувся, примружив очі і промовив:

– А ви  як думали! Ех ви, боягузи …

З цього дня хоробрий Заєць почав сам вірити, що дійсно нікого не боїться.

Подобається!

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Оленчині казки” – збірка

Дмитро Мамін – Сибіряк

Видавництво “Веселка“, м. Київ, 1948 р.

Залишити коментар