ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Казка про львівські комини

Казки Юрія Винничука

На кожному львівському будинкові є дах. А на кожному львівському даху височить цегляний комин. А над комином вже нічого нема, тільки небо. І буває воно різне – раз веселе, раз сумне. Тільки комин завше однаковий.

Комин поводить себе так, мовби був не знати який старий. Виглядає на старого діда, який курить люльку. Дим з нього валить деколи густий-прегустий, а деколи такий, що ледве видно. Але не дай Боже, вам назвати комин димарем. Він цього страшно не любить і може образитися.

А знаєте, що буває, коли комин образиться? О, він тоді перестає курити люльку і затримує дим в собі. Дим не має куди подітись і вертається до хати, стелиться по кімнатах, і всі в хаті відразу мусять затуляти носи, відчиняти вікна і кликати сажотруса.

Але стійте! Ще не кличте сажотруса, доки я вас не попередив, що не дай Боже назвати сажотруса сажотрусом – він може гірко образитися.

Сажотруси люблять‚ аби їх називали коминярами. І то ще аби казали: «Прошу пана коминяра, чи були б ви такі ласкаві почистити нам комина?»

Сажотруси, маючи справу з чорною сажею, вдома в себе надають перевагу всьому білому. Тому коли завітаєте до сажотруса, не дивуйтеся, що він вас зустріне в білому костюмі і в білій сорочці.

І в хаті у нього усе геть біле-біле, так що попервах самого сажотруса навіть важко розгледіти. Коли він в білому костюмі сидить на білому дивані і читає свою білу сажотрусячу газету, можете навіть не придивлятися, все одно не побачите нічого. Мусите кричати:

– Агов! Пане коминяре! Агов!

І не бійтеся кричати голосно, бо сажотруси то люблять. Це можна сказати, їхня улюблена розвага.

Але коли вони йдуть трусити сажу, то вбираються в усе чорне.

Кожен комин дуже любить, коли його чистять. Бо то так, як би вам спину чухали. Комин тоді просто мліє від щастя, він відразу перестає гніватися і починає поволі випускати дим.

Але не весь відразу, а так потрохи, щоб не показати вам, як скоро він роздобрів, коли його почали чистити.

Комини, що стоять на старих будинках, вважають себе великими панами, бо ще пам’ятають князів та королів. Їм є, що розповісти молодим коминам, і ті їх уважно слухають.

А розмовляють комини не чим іншим, як димом. Дими над коминами весь час міняються‚ і‚ коли уважно вдивлятися в них, то можна помітити обриси різних фігур.

Та це мало що нам дає, навіть коли пізнаємо в тих фігурах вершників, лицарів‚ або панів у каретах, бо мова диму нам незрозуміла.

Колись із цих старих коминів вилітали відьми на свої гуляння на Лисій горі. Вночі полюбляли сидіти на коминах домовики й перегукуватися: «Пугу-пугу! Пугу-пугу!» Тепер тільки ворони сидять і гріються коло диму.

Старі комини дуже не люблять, коли хтось їх порівнює з новітніми димарями на багатоповерхових будівлях

– Ніякі це не комини, а так собі – будки, – бурчать старі комини.

– Тільки й того, що високо видерлися і мало не ціле місто оглядають. А чим вони димлять? Ну хіба то дим? Та це ж сором тільки: ні запаху, ні кольору…

Одне словом – будки. І що цікаво, назвеш такий новітній димар будкою, а він і образитись не вміє. Не те, що старий прокурений комин, який пахне вудженими ковбасами й шинкою. Постоїш біля нього кілька хвилин, то враз і сам пропахнеш, мов справжній сажотрус… пробачте коминяр.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.6 / 5. Оцінили: 10

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казки зі Львова”
Юрій Винничук
Видавництво: “Фоліо”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: