TOU

Про Муравлика

Аделя Григорук

Був собі Муравлик. Він жив у великому мурашнику. Тут кожен робив свою справу. Одні мурашки добували їжу, інші дбали про чистоту, ще інші ремонтували житло. Були тут мурашки-воїни, мурашки-вартові і навіть мурашки-няні, які виховували маленьких мурашенят.
Якось Муравликові набридло гратися зі своїми друзями, і він непомітно вибрався із мурашника надвір. Тут було так гарно! Світило сонце, співали пташки, пахли квіти!..
Муравлик побіг стежиною до струмочка. Прозора вода весело дзюркотіла і підстрибувала на камінцях. Муравликові захотілося скупатися. Він підійшов до самісінького берега і намірився стрибнути у воду.
Але враз перед собою побачив лупате зелене чудовисько.
— Ква-ква-ква! — голосно закричало воно, аж у Муравлика задеренчало у вухах.
Із переляку Муравлик шмигнув під великий листок. Він міцно заплющив очі і задрижав усім тілом. А чудовисько іще раз оглушливо квакнуло і шубовсьнуло у воду.

Муравликові чомусь перехотілося купатись. Він обережно вибрався з-під листка і вже хотів бігти додому, як просто перед собою побачив рогатого велетня. Він грізно зиркнув на Муравлика, аж у того щось затерпло всередині, а потім підняв свою велику лапу і …
Муравлик не чекав, що буде далі, він щодуху гайнув по стежині. Ззаду щось тріщало — то, мабуть, велетень гнався за ним. Нещасний Муравлик мчав з усіх сил.
Він збився зі стежки і вже не знав, де його дім. Озирнувшись нарешті, не побачив рогатого велетня і трохи заспокоївся.
— Що робити? — подумав Муравлик. —
Вилізу я на цей кущ і з його вершечка, напевно, побачу свій мурашник.
Як подумав, так і зробив. Видерся на найвищу гілку і зупинився трошки перепочити.
Тут гілка різко хитнулася — і Муравлик сторчголовою полетів на землю. Чорні кола попливли перед очима, і він знепритомнів…
Отямився від чиїхось голосів.
— Це мурашеня часом не з нашого мурашника? — запитав один.
— Та ні. Як воно опинилося тут саме? Наші малята з нянею гуляють, — пролунало у відповідь.
Муравлик підвівся і побачив двох дорослих мурах, які несли велику стеблину. Він упізнав їх і щосили загукав:
— Я ваш! Зачекайте! Я ваш!
Мурахи зупинилися, поклали стеблину і підійшли до Муравлика.
— Диви: справді наш. А як ти тут опинився?
Муравлик хотів відповісти, але щось стиснуло йому горло, і він розплакався. Великі сльози покотилися з очей. Він витирав їх лапками, а вони не переставали литися.
— Я… я … я, — схлипував він. — Я хотів…
— Ну годі, годі, — заспокоювали його великі мурахи. —
Не плач. Ходімо додому.

Але Муравлик був такий знесилений, що сам іти не міг. Мурахи посадили його на стеблину, підняли її і носели до мурашника.
А в мурашнику уже здійнявся страшний переполох. Усі шукали Муравлика і ніде не знаходили.
Коли ж побачили його живого і здоровісінького — невимовно зраділи. Няня допомогла йому вмитися, перевдягтися, напоїла гарячим чаєм і уклала в ліжечко.
Муравлик розповів їй про зелене чудовисько і рогатого велетня.
— То жаба і жук-рогач, — сказала няня. — Вони для нас зовсім не страшні, бо не чинять мурахам зла.
Муравлик пообіцяв няні, що буде слухняним і ніколи не гулятиме далеко від дому.
Він заплющив очі і заснув.
Йому снилися зелена жаба і рогатий жук, але Муравлик їх уже анітрохи не боявся.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.6 / 5. Оцінили: 21

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казочки для Тарасика”
Видавництво: “Писаний камінь”
м. Косів
2011 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: