ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Казка про Салеха й Валеха

Азербайджанські народні казки

Жили колись у Гянджі два брати. Старшого звали Салех, а молодшого Валех. Були вони дуже бідні.
Одного разу Салех і каже Валехові:
— Брате, ходімо пошукаємо щастя в якомусь іншому місті.
Погодився той, і вибралися брати з міста. Довго йшли чи недовго, долали гори й западини і дійшли до одно­го міста. Тут вони найнялися до двох крамарів і стали їм прислужувати.
Молодший брат, Валех, найнявся на рік.
Коли минув рік, хазяїн його полічив свою виручку й побачив, що він з Валехом заробив дванадцять мід­них грошів.
— Як хочеш, можеш ще в мене на рік зостатися,— сказав хазяїн.
І Валех залишився в нього ще на рік.
Збіг ще один рік, і коли полічили вони виручку, то виявилося, що знову заробили дванадцять мідних гро­шів.
— Валех,— сказав хазяїн,— хай тобі щастить! Зоста­нешся ти в мене чи підеш?
— Зостануся,— відповів Валех.
Хазяїн упевнився, що Валех — вірна йому людина.
На третій рік вони знову полічили виручку, і знову виявилося дванадцять мідних грошів прибутку.

Саме в цей час прийшов Салех до Валеха й каже:
— Брате, я їду звідси. їдьмо разом.
— З чим же я поїду, братику? — відповів Валех.
— А скільки ти грошей назбирав? — питає Салех.
— У мене вісімнадцять мідних грошів,— відповів Ва­лех.
А Салех каже:
— А я заробив п’ятсот золотих і хочу виїхати.
— Ні, братику,— каже Валех,— з моїми грошима я не можу повертатися додому.
— Тоді піди на базар,— порадив Салех,— купи своїм дітям якийсь гостинець, а я відвезу його й скажу, що це їм батько прислав.
Пішов Валех на базар і купив дітям трохи кишмишу, смаженого гороху та зацукрованого мигдалю. Він уже хотів іти, та побачив біля крамниці обшарпаного хлоп­чика, який жадібно дивився на виставлені солодощі. Тоді Валех відсипав йому всього потроху з того, що купив для своїх дітей.

А хлопчик поклав йому на долоню маленький камі­нець і одразу десь щез. Валех глянув на камінець — аж то невеличкий рубін,— побіг навздогін за хлопчиком, але того й слід прохолов.

Повернувся Валех з базару й сказав братові:
— Віддаси цей камінець моїй жінці, хай продасть його і на ці гроші прогодує дітей. Коли я відслужу в хазяїна, то повернуся додому.
Салех узяв рубін і скоро чи не скоро дійшов нареш­ті до Гянджі. Жінка Валеха дізналася, що він повернув­ся, й прийшла до нього, запитала:
— А де ж мій чоловік?
— Валех помер у дорозі,— відповів Салех.
— Що ж мені робити тепер з моїми сиротами? Куди я їх подіну?
— А я звідки знаю?! Сама подумай, що з ними роби­ти,— відказав Салех.
Залишмо поки що Валехову жінку бідувати з дітьми, а ми вам розповімо про Валеха.

Якось господар сказав Валехові:
— Візьми глек, набери води, хай закипить, нап’ємося.
Пішов Валех з глеком і ненароком сколупнув однуз цеглин, якими було вимуроване водоймище. Валех став укладати цеглину на місце, та побачив під нею скриньку, а в ній рубін, якому й ціни нема. Валех мерщій зачинив скриньку й прикрив її цеглиною.
«Ой, як це негарно вийшло,— подумав він,— ще господар подумає, що я злодій».
Валех повернувся в крамницю й сказав:
— Хазяїне, не думай про мене зле. Коли я біг по воду, ненароком сколупнув цеглину і побачив під нею твій коштовний камінь. Але я до нього навіть не до­торкнувся.
— Гаразд, Валеху,— відповів хазяїн,— заходь у крам­ницю.
Господар допив чай, пішов до водоймища й підняв цеглину. Під скринькою лежала ціла купа великих рубі­нів, яким нема ціни. Він забрав їх і приніс додому.
— Ось тобі частина цих рубінів — це тобі за твою вірність. Повертайся додому в своє місто.
Валех продав один рубін, накупив усякої всячини й поїхав у Гянджу, де не був уже кілька років.
У рідному місті він зупинився в караван-сараї.
«Не піду,— подумав,— одразу, спершу дізнаюся, як жили моя жінка й діти, поки не було мене».

Хай він поки що собі очікує, а ми розповімо вам про падишаха лісих.
У Гянджі жило сорок лисих. Вибрали вони із свого гурту падишаха і зліпили йому з глини трон. Той падишах вилазив на цей трон і наказував:
— Зловити, привести, посадити!
І всі лисі відразу виконували його наказ.
Цей падишах лисих якось ходив по базару й по­бачив, що до багато вбраного чоловіка — це був Валех — підійшла жебрачка. Падишах лисих зупинив­ся й прислухався до їхньої розмови. Жебрачка просила милостині. Валех придивився до неї й упізнав свою жінку.
— Гей, жіночко славна, чи ти, бува, не дружина Валеха? — запитав він.
— Еге ж, я його дружина,— відповіла жебрачка, не впізнавши свого чоловіка.
— А чи вручив тобі Салех рубін, який передав йому Валех для тебе?
— Ні, не давав,— відповіла жінка.— Коли приїхав Салех, я ходила до нього справлятися про свого чоло­віка. І він сказав, що Валех помер у дорозі.
— Тоді,— каже Валех,— поскаржся шахові й візьми мене в свідки. Я йому розповім усе, що знаю.

Прийшла жінка до шаха.
— Хай вічно живе шах!—сказала вона.— Мій чоло­вік передав своїм братом рубін для мене. А брат не віддав його мені, і тепер я жебракую з дітьми.
Шах наказав одразу ж гукнути Салеха.
— Ах ти ж такий-сякий! Навіщо ти скривдив жінку й присвоїв чуже добро? А тепер жінка Валеха жебра­кує!
— О пристанище світу! Я виконав братове бажання. Його жінка продала камінь, проїла, а тепер ще й ка­же, ніби я нічого не давав. У мене є свідки.
— Іди приводь свідків,— наказав шах.
Салех привів кілька брехливих свідків, які присяга­лися, що він передав рубін Валеховій дружині.
Шах замислився над цією справою. Аж раптом у судилище зайшли двоє лисих і оголосили шахові, що їхній падишах кличе його до себе.
«Е,— подумав собі шах,— тут щось негаразд»,— і ска­зав візирові:
— Візире, ходімо подивимося, який там падишах лисих мене гукає.
Прийшли вони до падишаха лисих, а той навіть голови не підвів, коли вони привіталися.
— Ти шах? — запитав згодом.
— Так, я шах — пристанище світу.
— А чому ти віриш цьому купцю Салехові? — запи­тав падишах лисих.
Шах усе розповів йому.
— Ні, він каже неправду,— мовив падишах пліши­вих.— Тому я і покликав тебе,— і наказав двом лисим:— Ідіть, приведіть сюди Салеха, його свідків, а ще Валеха з його дружиною.

Усіх одразу привели. Падишах лисих звернувся до Салеха:
— Чи віддав ти рубін жінці?
— Аякже, віддав,— відповів той.
Падишах лисих наказав принести глину й вилі­пив з неї кавун, диню, гарбуз і огірок. Потім він звер­нувся до Салеха й показав на виліплені фігури.
— Якого розміру був той рубін?
— Та він був такий, як намистина на чотках.
— Стань осторонь,— звелів падишах плішивих і звернувся до свого верховоди:
— Приведи когось із свідків.
— Клянуся твоєю головою,— сказав шах візирові,— правда на твоєму боці.
Привели Салехового свідка. Падишах плішивих по­казав йому виліплені з глини кавун, диню, гарбуз та огірок і питає:
— Салех при тобі віддав рубін?
— Еге ж, при мені,— відповів той.
— Скажи, якого розміру був той рубін? Такий, як кавун, диня, гарбуз?
Свідок, що не бачив зроду рубіна, сказав навздогад:
— Такий, як гарбуз.
Падишах лисих запитав:
— А якого ж кольору він був?
Лжесвідок відповів:
— Він був біліший од бавовни.
Тоді шах і каже:
— Візире, клянуся твоїм життям, але правда на бо­ці лисого.
Падишах лисих наказав привести другого свідка.
— Салех при тобі віддав рубін? — спитав він.
— Аякже, при мені,— відповів той.
— Якого ж розміру був камінь?
— Такий, як кавун,— відповів той свідок.
— А якого кольору?
— Червоного.

Гукнули ще одного брехливого свідка.
— При тобі купець Салех віддав рубін? — запитав його падишах плішивих.
— Та при мені ж,— відповів той.
— А якого розміру був той рубін?
— Такий, як диня,— відповів свідок і показав на гли­няну диню.
— А якого кольору?
— Синього.

Привели ще одного свідка.
— При тобі Салех віддав жінці рубін? — запитав па­дишах плішивих.
— Атож.
— А який він був?
— Такий довгий, як огірок,— відповів брехливий сві­док і показав на глиняний огірок.
— А якого кольору?
— Жовтого.

Потім падишах лисих сказав:
— Приведіть Валеха. Годі слухати цих свідків! Якого ж розміру був той рубін?
— Він був такий, як намистина на чотках.
— А якого ж кольору?
— Він не бував одного кольору,— відповів Валех.— Він мінився то білим кольором, то червоним, то фіал­ковим, а в темряві світився.
Після цього падишах лисих сказав шахові:
— Тепер воля твоя, роби з ними що захочеш!

Шах повернувся до свого палацу, зійшов на трон і наказав:
— Приведіть сюди Салеха і його свідків.
Коли їх привели, він сказав брехливим свідкам:
— Ви не бачили рубіна. Чого ж ви пішли у свідки?
— Володаре світу,— призналися ті,— кожному з нас Салех дав по пригорщі срібла, щоб ми були його свід­ками.
Шах звелів скарати Салеха та його брехливих свід­ків, а добро його віддати Валеховій жінці.

Того ж дня увечері Валех тихенько підійшов до своєї хати, пробрався в кімнату й побачив, що дружина варить дітям плов.
— Гей, жінко! — гукнув він.
— Що тобі треба? — сахнулася вона.— За добре діло, яке ти зробив, будь нашим гостем, сідай з нами до плову.
— Жінко, я твій чоловік, Валех.
Глянула вона пильно на гостя і впізнала свого чоло­віка.
Валех розповів дружині про всі свої пригоди, і вони зажили щасливо. Бажаємо шастя і вам.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Азербайджанські народні казки”
Упорядник – Айдин Абілов
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1978 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: