Казка про слона, про багаття та про білу качечку

Дональд Біссет

Жив на світі слон, дуже великий, зовсім негарний, але дуже добрий. Звали його Лоні.

Одного разу він пішов гуляти. Йшов, йшов і прийшов до палаючого багаття.

Біля багаття грілася біла качечка, а поруч був ставок, Качиний ставок. І високе полум’я багаття відбивалося в ньому, як у дзеркалі.

Лоні зупинився, щоб помилуватися і на багаття, і на його відображення у воді, і на білу качечку.

Але тут набігла хмаринка і став накрапати дощ. Багаття злякалося.

— Якщо дощ розійдеться, — я загину! — схлипнуло воно.

— Ах, що ти, не плач, — сказала біла качечка, — бо сам себе заллєш сльозами.

Качечку звали Міранда.

— Постараюся, — сказало багаття.

— Не сумуй, друже! — сказав Лоні і подув на вогнище. Вогонь трохи розгорівся і повеселішав.

Але дощ лив все сильніше, і тоді Лоні попросив білу качечку полетіти скоріше до хмарки і сказати їй, що, коли вона не перестане поливати дощем, він, Лоні, дмухне так, дмухне так, що розвіє всю хмару, і від неї ані хмаринки не залишиться.

Міранда полетіла до хмарки і все їй сказала, як велів Лоні.

— Ох, пробач, будь ласка, — сказала хмарка. — Але справа в тому, що, коли я побачила тебе, я подумала: «Качки більш за все люблять плескатися у воді», і я полила тебе дощем. Більше я не буду!

— Дякую! — сказала Міранда і полетіла назад. А хмарка полетіла в інший бік.

Не шкодуючи сил, Лоні дмухав і дмухав на вогонь, і багаття розгорілося ще яскравіше ніж колись.

Він був дуже задоволений, але тепер Міранда засумувала.

— Що з тобою? — запитав її Лоні.

— Я… я… я… так люблю дощик, — зізналася Міранда. — Усі качки люблять.

— Ну, цьому горю легко зарадити, — сказав Лоні. Він опустив хобот у ставок, набрав побільше води і облив качечку справжньою зливою.

Міранда заплескала крилами і закрякала від задоволення.

— Справжній дощ! Навіть краще, ніж дощ! — раділа вона.

Лоні знову опустив хобот у ставок, набрав побільше води і знову полив білу качечку дощем. А потім набрав побільше повітря і подув на багаття.

Але ось прийшов час повертатися йому додому. Лоні сказав «до побачення» і пішов.

Міранда довго дивилася йому вслід, і їй здавалося, що він стає все меншим і меншим.

Нарешті Лоні зовсім зник з очей. Тоді Міранда підкинула у вогонь гілочок, сховала голову під крило і заснула.

Їй приснився Лоні, такий великий, не дуже гарний, але дуже добрий.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:.

“Самые знаменитые сказки”

Дональд Биссет

Видавництво “АСТ” 2014р.

1 Коментар
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: