Казка про сироту
Таджицькі народні казки
Жив колись сирота. Не було в нього ні батька, ні матері, нікого з рідні. А з майна у нього був тільки мотузок замість пояса. Ставив він сільце, ловив горобців, носив на базар, продавав їх. З цього й жив. Пішов він якось уранці і побачив, що в сільце попався ворон. Зрадів хлопець, ніби йому хтось коня подарував. Узяв ворона і подався на базар.
Зустрів він на базарі одного сивого діда. От і заговорив той до хлопця:
— Гей, мій хлопчику, куди ти несеш цього ворона?
Хлопчик каже:
— Ой, діду, нема в мене нічого, щодня ловив я горобців, а сьогодні впіймав цього ворона!
— Дуже добре, — каже старий, — продай мені його.
— Що ж ти даси мені за нього?
— Я дам тобі чашку.
— Ой, дідусю, я крихти хліба не маю, щоб покласти в рот, що я робитиму з цією чашкою?
— Мій хлопчику, ця чашка і їжу тобі дасть і одяг, веселими будуть твої дні.
Зрадів сирота, взяв чашку, та й пішов собі.
Ішов-ішов, зайшов до одного знайомого, ночувати в нього зостався.
Хазяїн побачив у сироти чашку і спитав його:
— Навіщо тобі ця чашка?
— Вона мені і їжу і одяг дасть, — сказав сирота.
На ніч сирота поклав чашку під голову й заснув. Хазяїн почекав, поки той заснув, потім витяг тихенько його чашку, а на її місце поклав іншу.
Уранці сирота взяв чашку і пішов додому. Ішов-ішов, прийшов до своєї хати та й каже:
— Гей, чашко! Нагодуй мене, одягни мене, я голодний, одяг у мене старий, подертий!
Скільки не казав він, а чашка йому ні їжі, ні одягу не дає.
— Добре обдурив мене старий! — сказав сирота.
Ранком устав і пішов до свого сільця. Бачить — знову попався в сільце ворон. Сирота подумав.
— На тому вороні мав я збитки, на цьому матиму прибуток.
Узяв ворона, пішов на базар. По дорозі знову зустрів він сивого діда. Старий питає:
— Гей, хлопчику, куди йдеш?
— Ой, діду, впіймав я ворона і несу його продавати!
— Не носи його на базар, продай його мені.
— Нещодавно я продав тобі одного ворона, ти дав мені за нього чашку, а вона ні їжі, ні одягу мені не дає!
— На тому ти мав збитки, на цьому матимеш прибутки, — каже старий.
— Що даси мені за ворона? — питає сирота.
— У мене є хороший осел, я віддам тобі його!
— Що я робитиму з ослом? Мені його й поставити нема куди.
— Цей осел і тебе і себе нагодує!
— А який же талан він має?
— Щодня він даватиме тобі десять золотих!
Зрадів сирота, віддав старому ворона, сів верхи на осла, поїхав. Їхав-їхав, доїхав до дому свого знайомого. Вийшов хазяїн, питає:
— Гей, приятелю, де був?
— Був на базарі, — сирота каже.
Хазяїн засміявся.
— Навіщо ж ти купив цього осла? Сам ти не можеш собі шматка хліба добути, а ще осла ведеш.
— Цей осел прогодує і себе і мене.
Хазяїн запросив сироту до себе ночувати і, коли сирота заснув, одв’язав його осла, а свого прив’язав замість нього. Ранком устав сирота, сів верхи на осла, поїхав додому. Почав годувати осла і сіном і ячменем. Скільки не годував — осел жодного золотого не дав.
Засумував сирота, знову пішов до свого сільця і бачить — знову попався ворон. Узяв його сирота, пішов на базар і знову зустрів сивого діда. Старий каже:
— Гей, мій хлопчику, куди йдеш?
— Я впіймав ворона, несу його на базар.
— Не носи його на базар, продай мені!
— Нещодавно я тобі продав двох воронів, а ніякої користі не мав.
— Ти де ночуєш?
— В одного знайомого.
— Продай мені цього ворона і йди до свого знайомого.
— Що ти даси мені за нього?
— Дам поліно й кам’яний товкач.
— Навіщо мені поліно й товкач?
— Вони стануть тобі у пригоді. Коли тобі буде важко, скажи: «Трощи, поліно, товчи, товкач!» .
Сирота віддав старому ворона, взяв поліно і товкач та й пішов.
Увечері прийшов він до свого знайомого. А той його й питає:
— Гей, хлопче! Що це ти несеш?
— Це стане мені в пригоді, коли буде важко!
Сирота ліг спати, а поліно й товкач поклав собі під голову. Уночі хазяїн витяг у нього спід голови поліно й товкач. Сирота прокинувся і сказав:
— Трощи, поліно, товчи, товкач!
Підвелися поліно й товкач, — поліно з одного беку б’є ха-зяїна, товкач з другого. Хазяїн кричить:
— О, хлопче, змилуйся надо мною!
Сирота сказав:
— Проклятий! Розірвалася сьогодні дружба між мною й тобою. Поки не віддаси мені мого осла та чашку, не відпущу тебе!
Хазяїн віддав сироті осла і чашку.
Узяв сирота свою чашку, поліно й товкач, сів на осла та й поїхав. Приїхав додому, почав годувати свого осла сіном та ячменем, почав осел давати йому щодня десять золотих. А чашка давала йому їжу та одяг, які тільки є на світі.
Забагатів сирота.
Якось цар їхав разом із своїм військом на полювання. Сирота побачив царя і подумав:
«От я багатий зараз, а хто про це знає? Покличу я до себе царя в гості!»
Пішов він назустріч цареві, узяв за вуздечку його коня. А слуга царський підбіг, ударив сироту палицею і сказав:
— Гей, клятий, якщо маєш прохання або скаргу, напиши заяву, а не хапай царевого коня за вуздечку!
Цар поїхав далі.
А сирота все таки біг ззаду і кликав царя з його військом у гості.
Цар сказав:
— Видно, забагатів сирота, що кличе мене разом з військом у гості.
І спинився. Посідали в степу. Сирота додому за частуванням пішов. А цар і каже своїм слугам:
— Підіть, подивіться, звідки сирота їжу бере.
Пішли слуги до хати сирітчиної, заглянули у вікно, бачать — сирота чашку вийняв і сказав:
— О чашко! Цар прибув із своїм військом, дай мені найкращі страви в світі.
З’явилися в чашці різні страви, почала вона їх розкладати по інших чашках; які тільки страви були на світі — все доставила. По тому сирота осавулів покликав. Осавули понесли цареві й військові ту їжу.
Усі наїлися. Прийшли на бенкет усі сироти — і теж усі наїлися. Сказали сироті:
— Хай збільшуватиметься сирітчинє багатство! Щодня ми приходимо до дверей багатіїв, але ті не дають нам і скоринки хліба, а сьогодні ми наїлися, та ще на цілий місяць додому харчів принесемо!
Після того сирота привів цареві доброго коня, подарував хороший одяг, багато дивовижних коштовних речей.
Не бере цар. Каже:
— Гей, сирото! Ці подарунки мені не потрібні, принеси мені свою чашку.
— О царю! Ця чашка годує мене.
— Заберу чашку! — сказав цар.
Послав він двох своїх слуг:
— Підіть, силою заберіть у сироти чашку!
Кинулися слуги на сироту, відняли чашку. Гірко стало си роті і сказав він:
— Трощи, поліно, товчи, товкач!
Підвелися поліно й товкач, почали бити слуг, а потім царя. А цар кричить:
— О сирото! Не роби цього, адже я царського роду!
Сирота сказав:
— Я так вшанував тебе, обдарував гоже, а ти за це наказав побити мене й відняти мою чашку. Тепер прийми від мене ганьбу та горе!
Джерело:
“Жар – птиця”
Збірка народних казок
Упорядник і перекладач – Оксана Іваненко
Видавництво: “Молодь”
м. Київ, 1946 р.