ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Казка про те, як маленька Секундочка весь час зупинила

Ілля Шурко

Далеко, далеко, в країні, в яку можна потрапити тільки летючому кораблі, є дивний замок – Замок Часу. На стінах замку – 12 веж, а на даху – 2 стрілки, кожна завбільшки з корабельну щоглу. Це найточніші годинники у світі. По них перевіряють свій рух небесні світила – сонце, місяць, зірки

Біля стін Замку розкинулися великі озера. Одне на сході. Кожен, хто загляне в нього, побачить там своє майбутнє. Друге – на заході. У ньому, наче в дзеркалі, відображається наше минуле. Історія, яку я вам розповім, давно вже на дні цього озера, але колись вона принесла багато неприємностей мешканцям Замку.

Це сталося вранці на початку травня. Йшла п’ята година. Проте так кажуть лише люди через свою наївність. П’ята година нікуди не йшла. Вона сиділа на березі озера Майбутнього і бовтала ногами у воді.

З води вийшла маленька Хвилинка.

“Гей!” Чи багато вас там ще залишилося? ­— покликала її П’ята година.

— Я сорок друга, — сказав Хвилинка і обережно струсила з себе бризки води, які миттєво перетворилися на шістдесят крихітних секунд. Вона уважно порахувала своїх дітей і, вишикувавши їх, повела через замок до Західного озера.

«Тік-так, тік-так, тік-так», — загуркотіли по сходах замку десятки крихітних черевиків.

«До п’ятої я встигну подрімати», — подумала П’ята година. У цей час сорок третя хвилина вийшла на берег і ще на шістдесят крапель зменшилося Озеро Майбутнього.

— Тік-так, тік-так, тік-так, — знову залунало під вежами замку. – Тік-так, тік-так, тік-так… І раптом стало тихо. П’ята година прислухалася.

“Що сталося?” — Покликала вона наступну Хвилинку .

— Нам рано, — сказав сорок третя Хвилинка і підняла очі.

Справді, велика стрілка все ще стояла на сорок другій поділці.

— Невже годинник зупинився? — Подумала п’ята година і зі всіх ніг побігла до озера Минулого.

Сорок друга хвилина була там. Вона блукала берегом і щось шукала серед каміння.

— Ей ти, халамидниця! — Напустилася на неї п’ята година. — Знайшла час грати в хованки.

— Я загубила секунду, — схлипнула сорок друга Хвилина.

— Дивитися вже пізно. Марш у воду!

— Я не можу, я маю повернути до озера Минулого всі шістдесят крапельок, які я взяла в Озері Майбутнього.

— От халепа! — П’ята година розсердилася. «Як мені тепер пересунути стрілку?» – Вона витягла свій лук і прицілилася. «Джи!» — стріла пролетіла мимо. Знов прицілилася, і знову мимо.

— Що тепер буде? ­— заридала сорок друга Хвилинка.

— Добре, не плач, — заспокоїла її П’ята година. —  Слідкуй, щоб інші секундочки не розбіглися, а я піду в Замок до батьків, дізнаюся, що робити.

П’ята година вкрила озеро серпанком, зачинила ворота і пішла.

Батьки були вдома. Мама – Ніч сиділа біля вікна, блідий Тато -День дрімав, поклавши голову їй на коліна.

— Чому ти така сумна, дитино? — здивувалася Мама-Ніч, побачивши дочку

— Будеш сумною, коли через якусь одну секундочку зупинилися обидві стрілки, — пробурмотіла вона.

— Не хвилюйся, доню, ми їх зараз пересунемо.

Ніч махнула хусткою, і в ту ж мить тисячі зірок блискучим ланцюгом обплутали непокірну стрілку.Ланцюг розтягнувся і розсипався, не зрушивши стрілку навіть на пів поділки.

— Нам треба йти до Місяця, — зітхнула Ніч, — можливо, у нього буде зайва секундочка.

Місяця не було вдома. Він гуляв садом.

А назустріч їм йшов інший місяць — Травень

—  Доброго ранку, Травне! Ніч вклонилася йому. — У вас немає зайвої секундочки?

— Я щойно бачив, як якась секундочка гуляла тут з бджолами, посміхнулася Травень. — Ось сонце зійде, ми її знайдемо.

— Як воно підніметься? Зітхнула Ніч. — Стрілки на вежі зупинилися.

—  Це новина! — здивувався Травень. — Ну нічого, зараз вони в мене, не тільки ходитимуть, а й стрибатимуть.

Заграв Травень на сопілці  і птахи, і звірі, і дерева, і кущі почали танцювати і стрибати, навіть вежі стрибали, тільки стрілки годинника не зрушились з місця.

— Мабуть, вони дуже застрягли, якщо навіть моя сопілка не може їх зрушити, — Травень розвів руками. — Доведеться йти до батька – Року, він знає більше за нас.

Нарвав Травень-місяць квітів і пішов до Замку.

А тато – Рік в цьому році видався лінивим. Він любив поспати.

— Це ти, Січню? Він висунув голову з-під ковдри, коли почув стукіт.

— Ні батечку? Місяць усміхнувся. —Це я. Травень.

— Не може бути! —  схопився  тато – Рік за календар. — Як швидко біжить час.

«Вже не біжить, а стоїть», — сказали гості. — Секундочка годинник зупинила.

— Секундочка?.. Та, що менше хвилини?.. Що це у вас за жарти? — розсердився Рік. Він зняв зі стіни барабан і наказав: «А ну, стрілки, вперед, кроком руш!!! Раз-два! Раз-два! Раз-два!..”

Але стрілки де стояли, там і залишилися.

Рік ще більше розлютився. Він одягнув форму, порахував зірки на погонах і пішов на другий поверх до Століття. Раз-два! Раз-два! А за ним і всі інші мешканці Замку.

Зупинилися біля дверей з табличкою: «Століття – без дзвінка не заходити». На щастя, Рік вмів читати лише назви місяців у своєму календарі. Він трішки причинив двері й зазирнув усередину. Горіла свічка і скрипіло перо.

— Ти чого так рано прокинувся, карапуз —  Промовив старий сивий дідусь

— Смію доповісти, стрілки на вежі зупинилися! —  повідомив Рік.

— І ти мене з такою дрібницею турбуєш? Століття висунувся у вікно і вперся плечем у стрілку. Стрілка навіть не ворухнулася. — Дивись, а я вже старий став, — зітхнув Століття. — Ану допоможіть… Вперлися всі разом – знову даремно.

Сторінки: 1 2

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.4 / 5. Оцінили: 10

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Секундочка”

Автор – І.І. Шурко

Видавництво: “Малиш”

Москва,  1971 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: