TOU

Казка про ведмедика

Вірші Марії Пригари

Де шумить сосна крислата

Край дзвінкого джерела,

Там ведмедиця кудлата

Із малятами жила.

Двоє менших ведмежаток

Ще й ведмедик — старший брат.

І любила дуже мати

Неслухняних ведмежат.

Умивала на полянці,

В ліс по ягоди вела,

Частувала медом вранці

Із бджолиного дупла.

Вчила з дуба кору дерти,

У пеньках шукать жуків.

Тільки старший був упертий,

Слухать зовсім не хотів.

Кривдив братиків маленьких.

«Краще б я тут був один!»

І завжди зітхала ненька:

— Отакий недобрий син!

Як ти будеш жити в світі? —

Та ведмедик не вгавав

І на всі слова сердиті

Тільки лапою махав.

Ще й хвалився: — Я вже добре

Знаю хащу лісову!

Я великий! Я хоробрий!

Сам, як схочу, проживу!

Чого то у лісі

Регочуть сороки?

Чого то зайчата

Вхопилися в боки?

Чого то од сміху

Аж пада лисиця?

— Оце так невдаха!

Дивіться! Дивіться!
По лісу ведмедик

Бреде-шкутильгає.

Нема йому щастя

І долі немає.

Хотів у ярузі

Струмок загатити,

Щоб потім всю рибку

В ставку половити.

Намірився з кручі

Зіпхнути колоду,

Та й сам обірвався,

Шубовснув у воду.

Чиюсь під корчами

Побачив комору,

Як носа засунув —

Підскочив угору.

Їжак нашорошивсь,

Як тупне щосили!

— Не лізьте, будь ласка,

Куди не просили!

Ще й білка із гілки

Поглянула скоса,

Зірвала дві шишки,

Поцілила в носа.

— Отак тобі й треба,

Хвалько ти, ледащо!

Тиняється в хащі,

Не знаючи нащо!

На річку ведмедик

Побрів, зажурився.

— Навіщо тікав я?

Навіщо хвалився?

Чого в цю халепу

Було мені лізти?

І де ж пообідать?

І де попоїсти?

Аж тут в очереті

Він бачить гніздечко,

А в нім лебедині

Великі яєчка.

Зрадів наш ведмедик,

Спинився раптово.

— Оце так натрапив!

Закуска готова!

Тепер підживлюся! —

І раптом, на лихо,

Звідкіль не взялася

Стара лебедиха.

— А дзуськи, кудлатий!

Нема сюди ходу!

Не сунься у воду,

Не знаючи броду!

І дзьобом, і крильми

Лупцює невдаху.

Тікає ведмедик

Та плаче від жаху.

— Рятуйте! Рятуйте!

Ой, мамо! Ой, рідна! —

Почула це мати.

— Голівонько бідна!

З-за яру до річки

Примчала щодуху.

Синка врятувала,

Насмикала вуха.

— Добігавсь, гуляко?

Ходімо ж додому!

Було тобі добре

Без мами самому?

Оце дожилася!

Повік не забуду! —

Ведмедик похнюпивсь.

— Я більше не буду!

Вже виріс ведмедик,

Вже має малечу,

Та згадує й зараз

Оту свою втечу,

Подряпинки давні

Та гулі на носі.

…І казку про нього

Розказують досі.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.9 / 5. Оцінили: 12

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казка про ведмедика”
Марія Пригара
Видавництво: “Веселка”
м. Київ, 1977 р.

Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: