Казка про всемогутню кому

Було це за царя Панька,

Коли земля була тонка…

Так-от на тій землі тонкій

З’явився буцімто крадій,

Такий, що й зроду не було:

Проникне потай у село,

То порятунку вже не жди —
Накоїть кожному біди.

У того коні вкраде з двору,

У того «вичистить» комору,

У того вижене овець

Або потягне гаманець,—

Усіх покривдить, обдере,

Останній статок забере,

Хоч сядь та плачма плач з нужди

Або у світ з торбами йди.

Та от, як кажуть, на гарячім

Зловив злочинця чесний люд,

Одлупцював його добряче

І до Панька повів на суд:

— Вельможний царю, ось крадій,

Запеклий, лютий лиходій,

Він чинить зло по всім краю,

Доводить нас до скону.

Ми в мудрість віримо твою,

У праведність закону.

Хай воля вершиться твоя,

Карай чи милуй крадія!…

Панько недаром трон посів,

Панька пройняв законний гнів:

— Ах-ах! Так ось він, супостат,

Що обкрадав усіх підряд,

…Тепер одкриєм головне

І дуже, дуже потайне.

Одкриєм по секрету,

Щоб не було Паньку на зло,

Щоб збитку часом не було

Його авторитету.

Колись, як ще не був царем,

А був він просто школярем,

То вчився кепсько, не щодня

Робив домашні завдання,—

А не виконує завдань,

То не питайте з нього знань,

І двійки раз у раз тому

В щоденник сипались йому.

Отак недоуком і ріс.

Та царські справи — темний ліс:

Раз ріс за принца на дворі,

То й вийшов в неуки-царі.

…Отож надряпав мудру фразу

Свого правдивого указу,

Чухнув за вухом:

«Треба б кому

Поставить в реченні такому

Й печаткою скріпити…»

І чиркнув кому навмання

(Бо де в недоука знання!):

« Простить, не можна вбити».

На ранок варта при мечах,

По добрім сажню у плечах

Веде злочинця на майдан,

А там вже юрми громадян,

Що, на видовиська охочі,

З усіх усюд зійшлися з ночі,

І вже злочинця кат чекає.

Нарешті дяк указ читає:

Вчинив розбійник те й оте,

За те злочинство не пусте

Що волимо зробити?

« Простить, не можна вбити».

— Овва! Написано «Простить»!

Виходить, треба відпустить?

Ну що ж, катай відсіль мерщій,

Щоб голови не скласти!..

Зареготав і зник крадій,

Аби й надалі красти.
* * *
Донині трапляються люди такі,

У котрих, як мовиться, руки липкі,—

Усе то нащадки злочинця, якому

Лишитись живому вдалось через кому.

Така вона, кома, такі у ній сили,

Щоб ми легковажити нею не сміли.

Не так її неук поставить, бува,

І діються в світі усякі дива:

Злочинець уникнути може відплати,

А десь і невинного можуть скарати…

Щоб кома ніколи до зла не вела,

Потрібно, щоб завше на місці була!