Казка про викраденого дракона

Надя Рибальченко

Жив собі на світі один дракон. Точніше – дракончик, тому що він був ще зовсім маленьким. Як і у звичайній родині у нього були тато та мама, а також брати і сестри. Тільки усі вони теж були драконами.

Тато нашого дракончика славився на весь світ – він викрадав принцес. За все своє життя йому вдалось викрасти близько трьохсот двадцяти шести різноманітних принцес. І він дуже цим пишався. Він полонив принцес не тільки з усіх найближчих королівств, а й навіть з дуже-дуже далеких країн – Індії, Ірану та Австралії. Дракону пощастило викрасти і одну юну принцесу з Туреччини, але вона зчинила такий галас, погрожуючи своїм батьком-султаном та його численним військом, що довелось швидко повертати її додому, аби уникнути  подальших непорозумінь.

Всі у драконячій родині пишались таким відважним татом-драконом. Тому нашому дракончику дуже кортіло швидше вирости, аби стати таким, як його батько. Але він був ще зовсім маленьким – йому не виповнилось  і ста двадцяти років. Він навіть не вмів пихкати вогнем, як його брати та сестри. Тому вони не дуже любили гратись з нашим дракончиком, називаючи його малечею. І тільки мама дракончика запевняла його, що з нього обов’язково виросте справжній дракон – ще більший викрадач принцес, ніж тато. Думки про це трохи покращували настрій нашого дракончика, і він відправлявся світ за очі – у ліс чи на озеро, щоб поринути у свої мрії. Там він був не маленьким, а величезним могутнім драконом, який одним подихом міг спалити пів міста.

Одного разу дракончик як завжди прогулювався собі галявиною, увесь занурений у свої мрії. Але раптом хтось закинув на його голову сачок та закричав дзвінким дівочим голосом:

–  Спіймала!

Дракончик підвів очі і побачив перед собою маленьку дівчинку. Він одразу здогадався, що це – принцеса. Вона мала на голові маленьку корону, а ще була такою гарненькою, що просто очей неможливо відвести!

Та не тільки ця приємна зустріч тішила нашого дракончика. Він дуже зрадів ще тому, що тепер як тато зможе викрасти принцесу та довести усім, що він вже дорослий дракон, і зовсім не малеча.

–  Так нечесно, – сказав дракончик маленькій принцесі, – я – дракон, ти – принцеса. Тому я зараз спіймаю тебе та викраду.

–  Ще чого! Я перемогла у чесному двобої! Я тебе вистежила і спіймала! Ти у моєму сачку, тому ти – мій полонений, – відповіла принцеса.

–  Звичайно, ти ще зовсім мала, тому все переплутала. Але я тобі допоможу, – сказав дракончик, – розумієш, дракони викрадають принцес. Я  – дракон. Ти – принцеса. Тому я зараз тебе викраду.

–  Я чудово знаю, хто такі дракони, – відповіла принцеса, – але я не вірю, що ти дракон. Ти менший за мене зростом, не маєш крил та не дмухаєш вогнем. Ти мене обманюєш, ти – не дракон!

Дракончик сумно позіхнув – він дійсно був малого зросту та ще не мав крил. Щоб довести принцесі, що він каже правду, він навіть спробував пихкнути вогнем. Але, на превеликий жаль, дракончик спромігся лише  на тоненьку смужку диму.

–  Оце і все? – здивувалась принцеса. – Я ж кажу, що ти мене обманюєш! Відтепер, ти – мій полонений та виконуватимеш усі мої накази.

–  Добре, – погодився дракончик, – але ти не могла б зняти з моєї голови цю штуку? Мені незручно, а ще вона давить мені на вуха.

–  Не бажаю нічого знати! Ти – мій полонений. Наказую тобі йти зі мною до палацу! Інакше, як каже мій тато, я дам наказ відрубати тобі голову, – сказала принцеса.

Вона гордовито підняла голову і, як справжня королева, попрямувала до свого дому – королівського палацу. Дракончику нічого не залишалось робити, як йти за нею.

Принцеса привела його до своєї кімнати, посадила за ляльковий стіл поряд з іншими іграшками та влаштувала для всіх ранкову каву. Дракончик чесно пив з порцелянової лялькової чашки уявну каву та їв уявні тістечка. Але це йому зовсім не подобалось. Після уявної кави дракончик зрозумів, як він зголоднів та хоче додому.

–  Принцесо, дозволь мені піти, – попросив дракончик, – мені набридло бути твоїм полоненим, і я хочу додому!

–  Я забороняю тобі хотіти додому! Ти – мій полонений, і тому у тебе немає дому! Ти не можеш туди хотіти! – відповіла принцеса.

–  А ще я хочу їсти, – сказав дракончик.

Тут вже принцеса не змогла йому відмовити. Вона сама залюбки з’їла б щось смачненьке. Тому вона покликала своїх фрейлін та наказала подати сніданок для неї та її полоненого.

Під час сніданку виявилось, що дракончик не їсть нічого з того, що їдять звичайні люди. Він відмовився від бутербродів, чхнув в чай та з презирством віднісся до цукерок. Королівські слуги тільки і встигали, що міняти страви, та все було марно. Для дракончика все було неїстівним.

Нарешті до принцеси вийшов головний королівський кухар та сумним голосом повідомив, що на королівській кухні закінчилися всі продукти, і годувати дракончика нема чим.

–  Як це? А морозиво? – нагадала принцеса та запитала у дракончика, чи любить той морозиво.

–  Я ніколи його не їв, тому не можу сказати, люблю його чи ні, – відповів дракончик.

–  Наказую принести усе морозиво, що є у королівстві!  Полуничне, суничне, малинове, ванільне, горіхове, шоколадне, лимонне! Неси усе! – наказала принцеса головному королівському кухарю.

І виявилось, що дракони дуже люблять морозиво! Спочатку наш дракончик з недовірою спробував шоколадне морозиво, потім поласував фісташковим, малиновим та ванільним. Морозиво йому дуже сподобалось – здавалось, він ніколи не їв у своєму житті нічого смачнішого! Тому дракончик швиденько доїв полуничне, суничне, лимонне, горіхове, вишневе та абрикосове морозиво, і зажадав ще добавки.

–  Шановний полонений, – сказав головний королівський кухар, – на жаль, Ви з’їли усе морозиво. У нас залишився лише фруктовий лід!

–  Несіть! – наказав той.

Фруктовий лід виявився нічим не гіршим від морозива. Дракончик запхнув солодку льодяну паличку собі за щоку і ледь не подавився від несподіванки – у вікно на нього дивилась сердита драконяча морда. Це був тато нашого дракончика, який мав дуже незадоволений вигляд.

–  Ось ти де! – сказав він. – А ми з мамою вже усі ліси обшукали! Я навіть з лісовою відьмою посварився! А ти тут з принцесою граєшся!

–  Мене викрали! Я нічого не міг вдіяти! – відповів дракончик і на всякий випадок сховався під стіл.

–  Ти хочеш сказати, що тебе викрала ця маленька дівчинка? – здивувався тато-дракон та ретельно придивився до принцеси. Але вона виглядала такою милою та симпатичною, що легше було повірити, що дракончика викрали пірати на летючому кораблі,  ніж вона. Тому тато-дракон не повірив своєму синові.

–  Тебе покарано! – сказав він. – Негайно пішли додому!

Дракончик тихенько виліз з-під столу, помахав принцесі на прощання та пішов з палацу. Тут серце принцеси не витримало.

–  Стійте! – сказала вона. – Так, це я викрала вашого сина. Будь-ласка, не карайте його. Він дуже гарний полонений! Дозвольте йому завтра знов прийти до мене та погратись!

–  Ні, його покарано, – відповів тато-дракон.

–  Тоді, хай приходить, як мине покарання! Будь-ласка! – попросила принцеса.

–  Люба моя, коли мине покарання, ти вже матимеш онуків, – відповів тато-дракон.

Бідолашній принцесі не залишалось нічого робити, як голосно заплакати на увесь палац.  Чесно кажучи, вона це добре вміла.

Більш всього на світі тато-дракон не любив слухати, як плачуть принцеси. Гіршого на світі просто не було. Він затулив вуха, але земля тремтіла від схлипів та сліз, пролитих принцесою.

–  Добре, добре! Він прийде завтра о другій! І лише на півгодини! – закричав тато-дракон. – Перестань плакати!

–  Ура! – зраділа принцеса, яка миттю припинила плакати.

–  Ура! – закричав дракончик. – Тільки завтра моя черга тебе викрадати!

–  Добре! – погодилась принцеса. – Тільки обов’язково приходь! Я чекатиму!

Покараний, але щасливий, повертався дракончик додому. Завтра він викраде справжню принцесу! Тато з мамою обов’язково ним пишатимуться! І ніхто більше не думатиме, що він маленький і нічого не вміє.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.6 / 5. Оцінили: 45

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: