TOU

Таємнича хмарина ( 1 казка)

Анатолій Валевський

 

Вступ

Десь далеко-далеко, аж за Великим океаном, там, де сонце кожен вечір влаштовується спати в пухову перину білосніжних хмарин, а зірки, немов грайливі метелики, злітають і розсипаються безкрайїм небосхилом, знаходиться дивна країна – Дрімландія. Вона розташована на великому острові, від якого відокремлюються декілька дрібніших острівців.

Північною стороною головного острова простяглися Кремезні гори, які закривають Сніговий край від більшої частини Дрімландії, де завжди панує тепле літо. Кажуть, що коріння цих стародавніх гір доходить до самого центру Землі. А ще кажуть, наче колись тут влаштувалися могутні чарівники, які керували усім світом. Але було таке чи ні, ми не знаємо. А ось те, що там живуть казкові народи – це вже точно. Хоча, насправді вони не зовсім такі, якими їх змальовують в казках.

Ось, наприклад, ельфи. Ніякі вони не чарівники. Просто розуміють мову дерев і квітів. Мешкають вони в Сріблястому лісі, що знаходиться між Печерним містом гномів і селищем тролів, розташованим на Глинистих пагорбах.

Між іншим, гноми зовсім навіть не скупі і не грубіяни, як про них чутки ходять, а дуже ощадні та ввічливі. До речі, бородаті у них лише старенькі гноми.

Тролі не страшні і не злі, а навпаки – доброзичливі товстуни. Вони дуже гостинні і завжди раді друзям.

У Східній гавані влаштувалися мореплавці, а на березі Лазурової затоки – фішмени.

Пустотливі рожеві поні гарцюють в Долині троянд, по сусідству з Полем чудес. Далі розкинулися загадкові Туманні землі. Між ними і дрімучим Диким лісом знаходиться Глухий кут, де з чуток мешкають привиди.

Багато в Дрімландії цікавих і незвичайних місць. Узяти хоч б Забуту країну або стародавнє місто – Південні Ворота. Я вже не кажу про Драконів острів і Острів велетнів. Будь-кому було б цікаво побувати в цих місцях.

Всі казкові народи Дрімландії живуть в злагоді та дружбі, і завжди допомагають один одному.

О! Ледве не забув. Є в Дрімландії ще один чудовий народ. Його представники, на відміну від ельфів, гномів або тролів, живуть повсюдно, і зустріти їх можна в будь-якому куточку острова. Вони дуже цікаві і саме тому постійно потрапляють в неймовірні, деколи навіть кумедні історії. Звуть їх цікаврикам, а чому – сподіваюся, ви вже здогадалися. Та головне не це, а те що будь-яка подія або пригода, що відбуваються в Дрімландії, не обходяться без їх участі. А пригоди трапляються тут мало не щодня. Про деякі з них я вам і розповім…

Біля самого підніжжя Кремезних гір, неподалік дороги, що з’єднує Печерне місто гномів з Сріблястим лісом ельфів, жив собі цікаврик на ім’я Клайм.

Цікаврики – вельми непосидючий народ. Зросту вони невеликого, трохи менше гномів, верткі і спритні. Одягаються по-різному: хтось носить куртки з капюшоном, як у гномів, а хто накидки – схожі на ельфійські, деякі – ковпаки, такі, як в тролів. Здалека і не зрозуміти, хто йде – цікаврик, гном або ельф… Але є в цікавриків одна відмінна риса: у всіх трохи довгенькі носики і каплавухі вушка. Це тому, що вони відрізняються безмірною цікавістю і сунуть свій ніс скрізь і усюди, бо хочуть все чути і знати.

Навіть серед своїх родичів цікаврик Клайм вважався занадто вже допитливим.

Одного разу вийшов він на дорогу та й усівся на узбіччі, очікуючи гнома чи ельфа, щоб причепитися до нього зі своїми нескінченими питаннями. Проте чи то день такий видався невдалий, чи усі були дуже зайняті, тільки ніхто на дорозі не з’являвся.

– Піду я, мабуть, сам до гномів та дізнаюся, чому це вони нікуди сьогодні не поспішають?!

І цікаврик побіг до Печерного міста. Майже біля самого входу його увагу привернуло підозріле шарудіння у кущах. Клайм нишком підкрався до чагарників і розсунув гілки.

– Цікавенько було б мені знати, що це у нас тут шарудить?

Велика смарагдова ящірка, глипнувши чорними намистинками очей, зістрибнула з вкритого мохом пня і побігла уздовж кам’яної стіни. Клайм поспішив за нею.

Через деякий час ящірка шмигонула в якийсь на перший погляд непримітний хід, зарослий крислатою папороттю.

Зацікавлення Клайма зросло ще більше, і він поліз за нею.

З усіх боків над ним звисало коріння, а під ногами був товстий шар пилу. Незабаром Клайм і зовсім перестав що-небудь розрізняти в непроглядній темряві.

– Отак і заблукати недовго, – пробурмотів він. – Але ж і цікаво – куди цей хід веде? Повернуся додому – візьму ліхтар, тоді вже зможу все як слід роздивитися.

Цікаврик виліз на сонячне світло і помчав додому.

Схопивши ліхтар, він вискочив на крильце і тут зітнувся ніс до носа зі своїм сусідом, цікавриком Брегоном.

– Куди це ти так поспішаєш? – спитав той.

Клайм трохи розгубився від несподіванки.

– Та так… нікуди. Просто вирішив погуляти.

Брегон підозріло примружився.

– А навіщо тобі в сонячний день ліхтар знадобився?

– Ну… на всяк випадок. Раптом загуляюся допізна, а потім по темряві дорогу додому не знайду.

– Ага, так я тобі і повірив! Коли гуляють, то роблять це неспішно, а ти мчиш, ніби за тобою зграя вовків женеться, навіть захекався.

– А тобі яке діло? – взявся в боки Клайм. – Як хочу – так і гуляю! Брегон хитрувато поглянув на нього і змовницьки підморгнув.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казки Кремезних гір”
Анатолій Валевський

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: