ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Таємнича хмарина ( 1 казка)

Анатолій Валевський

 

Вступ

Десь далеко-далеко, аж за Великим океаном, там, де сонце кожен вечір влаштовується спати в пухову перину білосніжних хмарин, а зірки, немов грайливі метелики, злітають і розсипаються безкрайїм небосхилом, знаходиться дивна країна – Дрімландія. Вона розташована на великому острові, від якого відокремлюються декілька дрібніших острівців.

Північною стороною головного острова простяглися Кремезні гори, які закривають Сніговий край від більшої частини Дрімландії, де завжди панує тепле літо. Кажуть, що коріння цих стародавніх гір доходить до самого центру Землі. А ще кажуть, наче колись тут влаштувалися могутні чарівники, які керували усім світом. Але було таке чи ні, ми не знаємо. А ось те, що там живуть казкові народи – це вже точно. Хоча, насправді вони не зовсім такі, якими їх змальовують в казках.

Ось, наприклад, ельфи. Ніякі вони не чарівники. Просто розуміють мову дерев і квітів. Мешкають вони в Сріблястому лісі, що знаходиться між Печерним містом гномів і селищем тролів, розташованим на Глинистих пагорбах.

Між іншим, гноми зовсім навіть не скупі і не грубіяни, як про них чутки ходять, а дуже ощадні та ввічливі. До речі, бородаті у них лише старенькі гноми.

Тролі не страшні і не злі, а навпаки – доброзичливі товстуни. Вони дуже гостинні і завжди раді друзям.

У Східній гавані влаштувалися мореплавці, а на березі Лазурової затоки – фішмени.

Пустотливі рожеві поні гарцюють в Долині троянд, по сусідству з Полем чудес. Далі розкинулися загадкові Туманні землі. Між ними і дрімучим Диким лісом знаходиться Глухий кут, де з чуток мешкають привиди.

Багато в Дрімландії цікавих і незвичайних місць. Узяти хоч б Забуту країну або стародавнє місто – Південні Ворота. Я вже не кажу про Драконів острів і Острів велетнів. Будь-кому було б цікаво побувати в цих місцях.

Всі казкові народи Дрімландії живуть в злагоді та дружбі, і завжди допомагають один одному.

О! Ледве не забув. Є в Дрімландії ще один чудовий народ. Його представники, на відміну від ельфів, гномів або тролів, живуть повсюдно, і зустріти їх можна в будь-якому куточку острова. Вони дуже цікаві і саме тому постійно потрапляють в неймовірні, деколи навіть кумедні історії. Звуть їх цікаврикам, а чому – сподіваюся, ви вже здогадалися. Та головне не це, а те що будь-яка подія або пригода, що відбуваються в Дрімландії, не обходяться без їх участі. А пригоди трапляються тут мало не щодня. Про деякі з них я вам і розповім…

Біля самого підніжжя Кремезних гір, неподалік дороги, що з’єднує Печерне місто гномів з Сріблястим лісом ельфів, жив собі цікаврик на ім’я Клайм.

Цікаврики – вельми непосидючий народ. Зросту вони невеликого, трохи менше гномів, верткі і спритні. Одягаються по-різному: хтось носить куртки з капюшоном, як у гномів, а хто накидки – схожі на ельфійські, деякі – ковпаки, такі, як в тролів. Здалека і не зрозуміти, хто йде – цікаврик, гном або ельф… Але є в цікавриків одна відмінна риса: у всіх трохи довгенькі носики і каплавухі вушка. Це тому, що вони відрізняються безмірною цікавістю і сунуть свій ніс скрізь і усюди, бо хочуть все чути і знати.

Навіть серед своїх родичів цікаврик Клайм вважався занадто вже допитливим.

Одного разу вийшов він на дорогу та й усівся на узбіччі, очікуючи гнома чи ельфа, щоб причепитися до нього зі своїми нескінченими питаннями. Проте чи то день такий видався невдалий, чи усі були дуже зайняті, тільки ніхто на дорозі не з’являвся.

– Піду я, мабуть, сам до гномів та дізнаюся, чому це вони нікуди сьогодні не поспішають?!

І цікаврик побіг до Печерного міста. Майже біля самого входу його увагу привернуло підозріле шарудіння у кущах. Клайм нишком підкрався до чагарників і розсунув гілки.

– Цікавенько було б мені знати, що це у нас тут шарудить?

Велика смарагдова ящірка, глипнувши чорними намистинками очей, зістрибнула з вкритого мохом пня і побігла уздовж кам’яної стіни. Клайм поспішив за нею.

Через деякий час ящірка шмигонула в якийсь на перший погляд непримітний хід, зарослий крислатою папороттю.

Зацікавлення Клайма зросло ще більше, і він поліз за нею.

З усіх боків над ним звисало коріння, а під ногами був товстий шар пилу. Незабаром Клайм і зовсім перестав що-небудь розрізняти в непроглядній темряві.

– Отак і заблукати недовго, – пробурмотів він. – Але ж і цікаво – куди цей хід веде? Повернуся додому – візьму ліхтар, тоді вже зможу все як слід роздивитися.

Цікаврик виліз на сонячне світло і помчав додому.

Схопивши ліхтар, він вискочив на крильце і тут зітнувся ніс до носа зі своїм сусідом, цікавриком Брегоном.

– Куди це ти так поспішаєш? – спитав той.

Клайм трохи розгубився від несподіванки.

– Та так… нікуди. Просто вирішив погуляти.

Брегон підозріло примружився.

– А навіщо тобі в сонячний день ліхтар знадобився?

– Ну… на всяк випадок. Раптом загуляюся допізна, а потім по темряві дорогу додому не знайду.

– Ага, так я тобі і повірив! Коли гуляють, то роблять це неспішно, а ти мчиш, ніби за тобою зграя вовків женеться, навіть захекався.

– А тобі яке діло? – взявся в боки Клайм. – Як хочу – так і гуляю! Брегон хитрувато поглянув на нього і змовницьки підморгнув.

– Я от як раз теж вийшов прогулятися, а одному якось нудно. То вирішив до тебе зайти. Давай гуляти разом!

Клайм зрозумів, що Брегон від нього вже не відлипне. Він зітхнув і погодився:

– Гаразд, йдемо зі мною, я тобі дещо покажу.

В Брегона навіть очі заблищали від захоплення.

– А куди ми підемо? І що там такого цікавого? Ще хто-небудь знає про це, чи тільки ми з тобою?

– Почекай трохи, – скривився Клайм. – Тріскотиш, як та сорока Берта. Прийдемо, тоді сам все побачиш.

І цікаврики попрямували до того місця, де Клайм знайшов таємничий хід. Всередині вони запалили ліхтар і рушили в глиб печери. Колись тут відмінно попрацювали гноми: стіни були гладенькі, через рівні проміжки зведення печери підпирали колони, прикрашені майстерним різьбленням. Через декілька поворотів Брегон і Клайм зупинилися перед потемнілими від часу дубовими дверима, окованими залізом. Вони були замкнуті на засув, на якому висів величезний іржавий замок. Поруч на стіні був якийсь напис, а під ним – бронзовий ключ.

– Ого! Ти тільки подивись! – вигукнув Брегон. – Можливо, за цими дверима заховали клад?! Давай відкриємо!

– Послухай, Брегоне, хіба ж це наш клад? Чуже брати не можна.

– А ми і не будемо нічого брати. Ми лише трошки глянемо. Цікаво ж, що там, хіба ні?!

Клайму і самому дуже кортіло зазирнути за ці таємничі двері. У нього від захоплення навіть ніс засвербив.

– Ну гаразд, – погодився він. – Але тільки одним оком! Тут якийсь напис на стіні, шкода, що я не вмію читати гном’ячою мовою. Можливо, там про що-небудь цікаве або важливе?

– Та потім дізнаємося, що тут написано. А зараз швидше відчиняй двері!

Від нетерпіння Брегон навіть почав підстрибувати.

Клайм поставив на підлогу ліхтар, зняв ключ і вставив його в замок. З гучним скреготом ключ провернувся, і замок впав. Брегон з Клаймом удвох відсунули засув і потягнули на себе двері. Пронизливо заскрипівши, вони відчинилися, і приятелі побачили велику порожню кімнату, в далекому кутку якої плавала якась сіра хмаринка.

– Оце таке! – здивувався Клайм. – Цікаво, як вона сюди потрапила?

– Теж мені – хмара! – відмахнувся Брегон. – Мене більше цікавлять скарби!

Він став на карачки і почав повзати по підлозі, вистукуючи глухі місця.

Клайм увійшов до кімнати і зупинився напроти хмаринки, яка несподівано почала розпливатися по всій кімнаті. Цікаврик злякався і хотів було втекти, але раптово його оповила сонна лінь. Він сів на підлогу, притулився до стіни і голосно позіхнув. Віка почали злипатися. Вже засинаючи, Клайм пробурмотів:

– Цікавенько – чому це мені так хочеться спати?

Брегон же як стояв рачки, так повалився і тут же захропів, немов не спав вже цілій тиждень.

Коли цікаврики міцно заснули, хмара загустіла і перетворилася на товсту брудну стару бабу. Вона зловтішно реготнула, крутнулася на місці дзигою і вискочила за двері.          Клайм і Брегон тихенько сопіли в два носи і нічого цього не бачили.

Тітонька Спойлі

Казка друга

Як ви думаєте, хто була та стара, що вискочила з кімнати?

О! То була сама тітонька Спойлі. Насправді нічия вона не тітонька, а шкідлива і зла чаклунка. З дитинства Спойлі була неслухняною бруднулею і більше всього на світі полюбляла робити капості. Вона навіть пішла в служіння до злого чаклуна, сподіваючись навчитися у нього. Але чи то вчитель був поганим, чи то учениця нікчемна, тільки нічого в Спойлі не вийшло. Щоправда, дещо вона засвоїла – наприклад, як перетворитися на хмарину, як напустити лінь або жадність, запам’ятала декілька простих заклинань. Але і з цими здібностями так зуміла напаскудити жителям Дрімландії, що одного дня зібралися вони разом, зловили тітоньку Спойлі і замкнули в Покинутих печерах. З тих пір пройшло багато років. Всі про неї забули, навіть ніколи не згадували.

Клайм і Брегон були ще зовсім молодими цікавриками і нічого про це не знали. Самі того не підозрюючи, вони випустили на свободу шкідливу стару. Довгі роки вона накопичувала злість і тепер, вирвавшись на волю, вирішила помститися. Насамперед тітонька Спойлі відправилася відвідати своїх давніх кривдників – гномів. Це вони вирубали в старій печері кімнату, в якій її замкнули.

– От я вже їм все пригадаю! – зловтішно посміхнулася вона. – А вже потім візьмуся за ельфів і тролів. Вони ще згадають тітоньку Спойлі, ох, як згадають! Всім достане!

На мить чаклунка завмерла і задумливо пробурмотіла:

– Гм… А що ж робити з цікавриками? Вони ж мене, здається, звільнили…

Але змахнула рукою і єхидно додала:

– А не потрібно було звільняти! Самі винні! Маленькі дурнуваті цікаврики, тепер ви у мене теж потанцюєте!

Знову перетворившись на сіру хмарину, тітонька Спойлі влетіла у Печерне місто і повільно поплила по головному проходу, обережно заглядаючи в бічні відгалуження. Вона рухалася під самою стелею, тому гноми, зайняті своїми справами, нічого не помітили. Деякі з них везли у візках руду до плавильних печей, інші, стукаючи молотками по ковадлах, майстрували ажурні бронзові грати, які замовили тролі.

Декілька гномів з сивими бородами старанно викладали на стіні Мармурового залу казковий узор з діамантів і смарагдів.

У невеликій печері, де знаходилася комора, тітонька Спойлі помітила двох маленьких гномів, які розкладали по полицях горщики з медом. Один з них, спритний, з відкопиленими вухами, злізши по драбині з верхньої полиці, звернувся до рожевощокого товстуна:

– Послухай, Глорі. Я зараз піду до старшого гнома Барліна, щоб він прислав теслярів полагодити старі полиці. А ти доки перестав горщики, що залишилися, в кут. Тільки дивись: не їси мед – це суспільні запаси на зиму.        – Ну що ти, Орі! – образився товстун. – Що я – маленький, чи що?

– Знаю я тебе, ласуна, – всміхнувся Орі і зник за дверима.

Глорі підхопив два горщики і неспішно поніс в далекий кут. У ту ж мить тітонька Спойлі схопила з полиці крайній горщик і піднялася з ним під саму стелю. Там вона з жадністю випила весь мед – мабуть, здорово зголодніла за довгі роки. А потім, поки Глорі переносив запаси, стара заховала порожній горщик за дверима, а кришку, якою він був накритий, поклала на підлогу і знову злетіла вгору.

Повертаючись назад, Глорі ступив на кришку, і вона прилипла до підошви. Але гном її навіть не помітив. Він тихенько наспівував собі під ніс, добродушно посміхаючись і притупуючи в такт ногами:

На галявинці за тином

Збудував собі хатину

Роботящий щирий гном

Та й усівся під вікном, –

У гостину всіх чекає,

Новосілля він справляє!

Тим часом повернувся Орі і з підозрою поглянув на товстуна.

– Що це ти, братику Глорі, розспівався?

– Просто у мене чудовий настрій, ось і співаю. А що, не можна?

– Чому ж це у тебе такий настрій? Мабуть, медку сьорбнув неабияк?!

Глорі навіть остовпів від несподіванки.

– Якого медку? Я до нього і не торкався!

– Як же – не торкався, он у тебе кришка з медом до підошви прилипла. Випив, мабуть, цілий горщик і заховав.

– Не чіпав я меду! – образився Глорі.

Раптом пролунав скрип, і двері відійшли убік. Обидва гноми побачили порожній горщик.

– Ага! – загорлав Орі. – Попався, злодюжка! Ось куди ти його приховав!

– Сам ти його туди поставив, а на мене звалити вирішив! – розсердився Глорі.

– Хто? Я?! – задихнувся від обурення Орі.

– Так, ти!

– Ну тоді тримайся! Я тобі покажу, як брехати і красти!

Орі стрибнув на Глорі, і обидва гноми, вчепившись один в одного і штовхаючись, покотилися по підлозі. Вони зачепили ногами нижню полицю, і з неї посипалися горщики з медом. З усіх боків позбігалися гноми, щоб взнати, що сталося.

– Ну от і добре! – зраділа тітонька Спойлі, задоволено потираючи долоні. – Хай тепер розбираються, що до чого. А мені пора до ельфів навідатися!

Ніким не помічена, вона вислизнула з комори і сірою хмарою полетіла до виходу з Печерного міста, прихопивши по дорозі один з ковальських молотків гномів.

Святкове плаття

Казка третя

Сріблястий ліс (напевно, так його назвали тому, що в ньому багато великих розлогих дерев з сріблястий-зеленим листям) розкинувся від самих Кремезних гір майже до Лазурової затоки. Зі сходу до нього прилягає чудова Долина троянд. А західні кордони омиває річка Соня, що впадає в озеро Дзеркальне.

Посеред Сріблястого лісу на сонячній галявині, вкритої шовковистою травицею, чотири придворних ельфіни шили святкове плаття для королеви. Багато днів вони збирали легкий пух кульбаб, робили з нього полотно, кроїли і зшивали. Нарешті робота дійшла кінця. Ельфіни, весело сміючись, розклали легке плаття на чистій траві і почали танцювати довкола нього. Їх ніжні голоси лунали, як срібні дзвіночки. Звали ельфін – Джойлі, Смайлі, Гейлі і Меріллі.

Кучерява Джойлі зупинила подруг:

– Ходімо до палацу – принесемо янтареві намистинки і шовкові стрічки, нашиємо їх на платті, і наша королева буде найкрасивішою в Дрімландії.

– Але ми не можемо піти звідси, – заперечила Меріллі. – Плаття повинне наповнитися сонячним світлом, лише тоді воно переливатиметься веселковими відблисками.

– Ми його залишимо на галявині, а самі швиденько збігаємо до палацу і негайно повернемося.

– А раптом з платтям що-небудь станеться або хто-небудь його випадково зіпсує? – захвилювалася Гейлі.

Смайлі і Джойлі розсміялися.

– Ну що з ним може статися в нашому лісі?! І хто це його зіпсує? Адже у нас немає ворогів. Ми живемо в дружбі з усіма. А на цю галявину ніхто, окрім нас, ніколи не ходить. Навіть всюдисущі цікаврики сюди не заглядають.

Ельфіни взялися за руки і немов легкокрилі метелики, побігли до королівського палацу.

Із-за великого дерева, що височіло на краю галявини, визирнула задоволена тітонька Спойлі.

– Так-так… кажете, ніхто сюди не ходить? Це добре!

Вона підійшла до плаття і почала його розглядати.

– Гарне платтячко, гарне… тільки аж надто біле і чистеньке…

Чаклунка задумливо зморщила ніс, пощипуючи свої волохаті вуха і щось розмірковуючи. Поволі на її обличчі з’явилася задоволена посмішка.

– Нічого, нічого… Зараз ми все виправимо. Таке платтячко буде у королеви ельфів, що всі ахнуть!

Тітонька Спойлі витягла з кишені свого засаленого халату повну жменю чорної сажі і почала мастити нею плаття. Через хвилину воно перетворилося на брудну ганчірку.

– Ось тепер – зовсім інша справа!

Чаклунка озирнулася на всі боки, дістала з іншої кишені молоток, який вкрала в Печерному місті, кинула його в траву неподалік від плаття і, задоволено хихикаючи, сховалася в кущах.

Незабаром на галявині з’явилися чотири ельфіни. Вони підбігли до плаття і сплеснули долонями.

– Ай!

– Ой!

– Як це сталося?

– Хто це зробив?

Ельфіни заплакали від засмучення. Гейлі, схлипуючи, запитала:

– Звідки тут взялася сажа? Її можна знайти лише у гномів-ковалів, що живуть в печерах Кремезних гір.

Смайлі здивовано поглянула на подругу.

– Невже ти думаєш, що це зробили гноми?

– Вони ніколи сюди не ходили. Та і навіщо це їм потрібно? Ми завжди дружили з гномами, – підтримала її Джойлі.

– Дивіться, що я знайшла! – вигукнула Меріллі, піднімаючи молоток.

– Ну ось, тепер ви самі бачите! – спохмурніла Гейлі. – Вони навмисно зіпсували святкове плаття королеви!

Ельфіни обурено загомоніли, перебиваючи один одного.

– Це їм так просто з рук не зійде!

– Ми всі розповімо королеві!

– Хай більше ніколи не приходять до нас у гостину!

– Ми не покличемо гномів на наше свято!

Ображені ельфіни прихопили молоток і пішли до палацу.

Як тільки вони зникли за деревами, на галявині знову з’явилася тітонька Спойлі. Вона просто сяяла від задоволення.

– О, як гарно я сьогодні попрацювала. Тепер ельфи з гномами посваряться і будуть ворогами.

Стара потягнулася і голосно позіхнула.

– Щось я сьогодні втомилася, та і вечір скоро настане. Пора вже спатоньки. Тролями і цікавриками займуся завтра. Всім від мене дістанеться!

З цими словами тітонька Спойлі залізла у величезне дупло старого дерева. Через деякий час почулося її гучне хропіння, від якого затремтіло листя навколишніх дерев.

Дідусь Ватроль

Казка четверта

Якщо вийти з Печерного міста, пройти крізь Сріблястий ліс і повернути на розвилці направо, то відразу потрапляєте на Глинисті пагорби, що знаходяться біля Дзеркального озера. Поряд з ними розкинулися журавлинні плантації. На Глинистих пагорбах живуть тролі. У них немає ні королів, ні старшин, і всі свої негаразди вони вирішують загальними зборами. Але якщо збори не можуть прийти до згоди, тоді йдуть за порадою до дідуся Ватроля. Він живе трохи осторонь від інших тролів, тому що не полюбляє шуму.

Дідусь дуже розумний і пам’ятає багато такого, чого не пам’ятає вже ніхто. А років йому стільки, що він вже і сам збився з рахунку. Найстарішому тролю подобаэться сидіти на добротній дубовій лавці біля свого затишного будиночка і розмірковувати про щось своє. Буває, що він дрімає, і сусіди проходять мимо навшпиньки, щоб не потривожити його.

Цього дня всі тролі були зайняті на зборі журавлини. Маленькі тролята снували туди-сюди з кошиками ягід. До речі, в тролів імена не такі, як у інших мешканців Дрімландії. У малят вони лише з одного складу. Наприклад: Ва, Мі, Ля… Коли тролята досягають повноліття, до імені додається закінчення “троль ” і виходить Ватроль, Мітроль, Лятроль…

Два молодих троля, котрі якраз сьогодні отримали повні імена, з поважним виглядом чергували біля казана, в якому варився журавлинний сироп.

– Як ти думаєш, Мітроль, буде сьогодні дощ чи ні? – запитав один з них.

– Ні. Звідки ж йому взятися, якщо на небі жодної хмаринки?

– А я тільки що бачив хмару, яка пропливла над нами…

– Тобі, напевно, здалося, Лятроль.

І вони обидва, як по команді, глянули вгору. Прямо над ними, а вірніше, над казаном висіла якась сіра хмара.

– Ой! – вигукнув Мітроль. – Швидше неси кришку. Потрібно закрити казан, а то дощ зіпсує весь сироп!

Поки тролі шукали кришку, зверху під зловтішний регіт, прямо у казан посипалося сміття і пісок.

В цей час з’явився дідусь Ватроль. Він прийшов зняти пробу і перевірити, чи правильно варять сироп. Дідусь здивовано поглянув вгору і похитав головою:

Сторінки: 1 2

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казки Кремезних гір”
Анатолій Валевський

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: