Таємнича хмарина ( 1 казка)
Анатолій Валевський
На тому й порішили. Тролі розійшлися по своїх справах, а Клайм і Брегон побігли попередити інших цікавриків.
Дідусь Ватроль вмостився на лавці і почав міркувати, як спіймати тітоньку Спойлі.
Велика нарада
Казка п’ята
Наступного дня призначили Велику нараду. Оскільки ельфійський палац знаходився між Печерним містом і селищем тролів, вирішено було зібратися в ньому. Щоправда, спочатку ельфи відмовилися зустрічатися з гномами, вважаючи, що саме вони зіпсували святкове плаття королеви. Але коли дізналися про те, що тітонька Спойлі вибралася на свободу, то відразу здогадалися, чиїх це рук справа.
Всі зібралися у Великому залі палацу. На смарагдовому троні сиділа королева ельфів – прекрасна білява Евелі. Праворуч від неї – радники. Гноми і тролі розташувалися в кріслах для почесних гостей. Від цікавриків на раді присутні були також Клайм і Брегон, оскільки саме вони були винні в звільненні злої старої, і рада повинна була почути про те, що сталося з перших вуст.
– Дізнавшись про те, що тітонька Спойлі знову на волі і почала робити капості, я одразу попередила про це фішменов і мореплавців, – промовила господиня палацу. – Тепер всі народи Дрімландії мають бути насторожі.
– Саме так, – підтримав її старіший гном Барлін. – Жили ми мирно і дружно. А тепер біди не оберемося! Як же нам з цією старою впоратися? Вона ж все-таки чаклунка, хоча і не дуже могутня.
Дідусь Ватроль прокашлявся і виголосив:
– Потрібно позбавити тітоньку Спойлі чаклунської сили!
Клайм і Брегон збуджено загомоніли:
– А як? Як її позбавити чаклунської сили? Хто це може зробити?!
– Ми ж не уміємо чаклувати, а чарівників в Дрімландії вже давним-давно немає.
Дідусь Ватроль суворо поглянув на цікавриків.
– Цить! Не перебивайте! Коли я був ще зовсім маленьким, мій дідусь розповідав, що за пустелею, на березі Великого океану, є стародавнє покинуте місто. Воно називається Південні Ворота. Кажуть, там колись жили могутні чарівники.
– Але ж їх вже давно немає. Хто ж нам тоді допоможе? – здивувався Клайм.
Королева Евелі обвела поглядом всіх присутніх і промовила:
Я чула, що в стародавньому місті залишилася велика бібліотека, в якій знаходяться книги по чаклунству. Можливо, там можна знайти заклинання, яке позбавило б тітоньку Спойлі чаклунської сили?
Гном Барлін ствердно кивнув головою.
– Точно. У бібліотеці Південних Воріт має бути Книга заклинань. От тільки як туди потрапити?
Клайм і Брегон стрепенулися.
– Давайте ми швиденько збігаємо, знайдемо цю книгу і принесемо сюди!
Дідусь Ватроль навіть руками розвів.
– Бач які прудкі! “Збігаємо і принесемо!” А про пустелю забули?! Ніхто не знає, яка вона довга. Та і чи можна її здолати взагалі. Це потрібно обміркувати…
Гноми, ельфи і тролі почали радитися.
Брегон прислуховувався то до одних, то до інших. Здавалося, навіть ніс від зацікавлення у нього витягувався. Клайм же нетерпляче совався в кріслі, немов сидів на розжареному вугіллі.
Нарешті королева ельфів подзвонила в срібний дзвіночок, і всі замовкли.
– Я думаю, що ми повинні звернутися за допомогою до рожевих поні, – запропонувала Евелі. – Вони дуже добрі, до того ж відмінні скакуни.
Саме в цей час увійшов ельф, низько вклонився і виголосив:
– Ваша величність, прибули посланці з Долини троянд!
Почувся цокіт копит, і до залу увійшли рожеві поні. Один з них підійшов до трону і ввічливо вклонився.
– Шановна Евелі, мене кличуть Квік, а моїх друзів – Джамп і Хоп. Ми почули про те, що з’явилася якась чаклунка, яка робить всякі підлоти. Якщо ми можемо допомогти, то, будь ласка, майте нас на увазі.
Королева підвелася з трону і підійшла до поні. Вона ласкаво погладила його. Квік навіть очі примружив від задоволення.
– Дякую вам, друзі! Ви прибули вчасно, – сказала Евелі. – Ми саме хотіли звернутися до вас по допомогу. За пустелею знаходиться стародавнє місто. Там ми сподіваємося знайти те, що допоможе нам впоратися з тітонькою Спойлі. Чи не погодитеся ви відвезти туди і назад наших посланців?
Квік озирнувся на своїх друзів. Ті ствердно кивнули.
– Добре. Коли вирушаємо?
– Мені здається, краще не гаяти часу, – відповіла Евелі. – Але спочатку вирішимо, хто поїде.
Тут Клайм і Брегон підхопилися і почали канючити:
– Пошліть нас! Ми знайдемо Книгу заклинань!
– Ну, будь ласка! Ми хочемо виправити свою провину!
– Ми нікуди не будемо лізти…
– Хоч би краєчком ока поглянути на Південні Ворота…
Королева сплеснула долонями.
– Ну що з вами робити? Адже все одно не відстанете. Гаразд, поїдете.
Цікаврики від радості ледве не почали танцювати.
– Без нагляду їх посилати не можна, – заперечив дідусь Ватроль. – Знову що-небудь накоять. Тому я теж поїду, хоч це і не справа для старих – скакати на поні. До того ж в тих книгах цікаврики самі навряд чи розберуться.
На тому й порішили. Не довго думаючи, зібрали все необхідне і відправилися. Клайм і Брегон сіли верхи на Квіка і Джампа, а дідуся Ватроля узяв на себе Хоп, який був трохи вищий і сильніший.
Поні жваво скакали Сріблястим лісом. На розвилку повернули праворуч, у бік Глинистих пагорбів, весело виспівуючи пісні.
Гарцюють на осонні
Веселі дивні коні.
Здається їм, що скачуть
По преріях вони.
Джерело:
“Казки Кремезних гір”
Анатолій Валевський