TOU

Таємнича хмарина ( 1 казка)

Анатолій Валевський

Полоще вітер гриви,

Їх не лякають зливи,

За обрій мчать сміливо

Маленькі скакуни.

Минувши селище тролів, мандрівники нарешті досягли пустелі, освітленої сонцем, що поволі сідало за обрій.

Південні Ворота

Казка шоста

Після нещодавнього дощу пісок був трохи вологим і щільним. Завдяки жвавим скакунам мандрівники здолали пустелю за одну ніч. Удосвіта вони побачили вдалині білосніжні маківки високих будівель.

Через деякий час в’їхали в гарне світле місто. Широка дорога з кам’яних плит привела їх прямо на центральну площу, де височіла велика будівля з двома рядами колон поперед входу.

– Напевно, це і є бібліотека, – вирішив дідусь Ватроль. – Бачите – над дверима зображення відкритої книги?

– Ну то й що? – здивувався Брегон.

– А те, що ніхто не повісить зображення книги над входом в лазню, або, скажімо, в перукарню!

– Тоді потрібно швидше йти всередину. Там, напевно, стільки цікавого! – мрійливо примружився Клайм.

– Тільки не забувайте, що ми приїхали в місто, в якому раніше жили чарівники. Нічого не чіпайте і тримаєте свої носи подалі від усяких незвичайних предметів. Постійно будьте поряд зі мною. Вам все ясно?! – строго попередив цікавриків дідусь Ватроль а потім звернувся до поні: – А ви поки погуляйте неподалік. Коли ми відшукаємо Книгу заклинань, я вас покличу.

– Добре, – відповів Квік.

І рожеві поні припустили наввипередки до гойдалок, що виднілися далі по вулиці.

Мандрівники увійшли до будівлі. Уздовж стін до самої стелі розташовувалися полиці, заповнені великими товстими книгами.

– Ого-го! – Брегон від захоплення навіть рота роззявив. – Це ж треба – ціла купа книг!

Дідусь Ватроль докірливо похитав головою.

– Гаразд, я поки що пошукаю те, за чим ми приїхали. А ви нічого не чіпайте руками. Домовилися?!

– Так… – понуро погодилися цікаврики.

Дідусь почав переглядати книги, а Клайм і Брегон розійшлися в різні боки, заглядаючи в кожний куточок.

Клайм побачив прочинені двері і зазирнув до іншої кімнати, де на столах і полицях знаходилися якісь невідомі речі. Цікаврик підійшов до одного із столів і почав їх розглядати. Руки він тримав в кишенях, оскільки сам собі не довіряв.

Раптом його увагу привернула незвичайна кулька. Вона лежала просто посеред столу, повільно переливаючись всіма барвами веселки. Кулька була розміром з лісовий горіх. Клайм відчув, як у нього засвербіли долоні – до того захотілося помацати цю кульку.

Але пролунав голос дідуся Ватроля:

– Брегон, Клайм, йдіть сюди! Я знайшов Книгу заклинань.

І тут Клайм не стримався – його рука, немов сама собою, схопила кульку і швиденько заховала в кишеню, а на тому місці, де кулька лежала, спалахнула і згасла маленька іскорка.

Цікаврики підбігли до троля. Він дбайливо притискав до грудей старовинну книгу.

– Ви нічого не чіпали? – строго запитав дідусь.

– Ні, ми ж обіцяли! – відповів за обох Брегон.

Старий троль і не помітив, як винувато опустив очі Клайм, густо почервонівши від сорому.

– Ну що ж, давайте покличемо поні. Пора вирушати назад. Потрібно квапитися, поки тітонька Спойлі не встигла натворити ще якихось капостей.

Мандрівники вийшли на залиту сонячним світлом вулицю. Рожеві поні вже чекали друзів біля входу.

– Як же ми поїдемо, навіть не оглянувши місто? Тут, напевно, стільки всього цікавого! – засмутився Брегон.

Дідусь Ватроль погладив його і заспокоїв:

– Ми ще сюди обов’язково повернемося, тільки іншим разом. Мені самому цікаво – це ж місто Чарівників. Але зараз потрібно квапитися. Нас чекають.

Він забрався на Хопа, цікаврики – на своїх поні, і всі відправилися в зворотну дорогу. Коли вже виїхали з міста, Клайм обернувся і прошепотів:

– Я ще повернуся…

Він навіть і не підозрював, як скоро йому доведеться виконати свою обіцянку.

На зворотну дорогу часу пішло більше, тому що всі трохи втомилися. Їхали залишок дня і всю ніч. Вранці прибули до палацу ельфів, де мандрівників зустріли як справжніх героїв. Клайм з Брегоном загордилися і ходили, високо задерши носи, до тих пір, поки їм не нагадали, з чиєї вини звільнилася шкідлива тітонька Спойлі.

Тим часом гноми, ельфи і тролі знову зібралися на нараду. Потрібно було якось вловити чаклунку, тому що заборонне заклинання могло подіяти на тітоньку Спойлі лише в її присутності.

Дивне перетворення

Казка сьома

Вирішено було заманити чаклунку в комору гномів (усі знали, що вона дуже полюляє все солодке), і там здійснити обряд. Для цієї мети тролі понесли в Печерне місто глчики з журавлинним сиропом, ельфи – запашний медовий мармелад, а цікаврики – дуже смачне варення з пелюсток троянди.

Тітонька Спойлі в цей час спала в дуплі дерева. Шум і гамір, який підняли жителі Дрімландії, щоб привернути увагу чаклунки, розбудили її. Стара голосно позіхнула, потягнулася, почухувавши брудне злипле волосся, і незадоволено пробурмотіла:

– Он як гомонять! Спати не дають!

Вона вилізла з дупла, перетворилася на хмару і полетіла до воріт Печерного міста, щоб дізнатися, в чому справа.

Цікаврики, які стежили за нею вдень і вночі, відразу помітили чаклунку і поспішили з цією звісткою до дідуся Ватроля, який знаходився в коморі гномів.

– Ми бачили тітоньку Спойлі! Вона сховалася неподалік від воріт! – навперебій загаласували вони.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казки Кремезних гір”
Анатолій Валевський

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: