Казки про Майю

Як листоноша приніс мамі Майю
Варто тільки маленькій дівчинці Майї заснути, вона відразу зустрічала іншу Майю – Майю У Ві Сні. Цілком іншу. Таку, яка все може і все вміє. Та, інша Майя — Майя У Ві Сні, може перетворитися на будь-кого, опинитися де завгодно, вміє літати, рахувати хоч до мільйона і навіть стати невидимкою.

Якось Майя попросила маму піти з нею до бабусі. Але мама сказала, що вже пізно, і поклала Майю спати. І вона, звичайно, зустріла Майя У Ві Сні.

— Ти хочеш до бабусі? – Запитала Майя У Ві Сні .— Ну, це просто.

І вона перетворила Майю на листа. А лист, звичайно, потрапив на пошту.

“Ну, – думає Майя, – зараз мене до бабусі віднесуть”.

Але виявилося, що не все так просто! Подивився листоноша на лист і підняв одну брову, покрутив листа в руках і підняв другу брову. А коли всі  брови були підняті, листоноша з подивом вигукнув:

— На конверті немає бабусиної адреси! Як же я можу віднести на адресу листа без адреси?

Майя хотіла прямо з конверта підказати листоноші адресу. Але згадала, що єдина адреса, яку вона знає, — це її власна.

Довелося листоноші терміново скликати Нараду. Довго сперечалися листоноші на Нараді, і раптом найрозумніший з них вигукнув:

— Дозвольте, але на конверті немає марки!

Майя з конверта хотіла крикнути, що вона не могла купити марку, бо вже купила на ці гроші три льодяники — півника на паличці, курочку в папірці та курчатко у целофані.

— Все пропало! – прошепотіла Майя з конверта.

Але Нарада є Нарадою, і вона не може розійтися, нічого не вирішивши. Одні казали, що слід розпочати пошуки бабусі. Інші заперечували, що знайти бабусю можна, але раптом вона куховарить? Не можна ж відривати бабусю від куховарства, не знаючи точно її адреси! Треті пропонували доручити самій Майї пошукати бабусю. Четверті заперечували.

— Ні, ні, — казали вони. – Це неможливо. Адже Майя не листоноша, а лише відправник. Вона не має права розносити листи.

П’яті мовчали і кивали головами. Але тут знову виступив найрозумніший листоноша. Він сказав:

— Все це правильно. Але марки на конверті немає!

Невідомо, чим закінчилася б Конференція, якби Майя раптом не почула, що її кличе мама. Спочатку вона вирішила, що це їй здалося. Але поступово мамин голос звучав все голосніше, все сильніше, все виразніше, і нарешті вона почула:

— Майя, прийшов час вставати.

Майя У Ві Сні помахала Майї рукою і крикнула:

— До наступних сновидінь!

Майя розплющила очі, побачила маму і зраділа.

— Ой, мамо, — сказала вона. — Як добре, що мене доставили додому, до тебе. Бо я боялася,

що вони переплутають адресу!

Як Майї щось дуло
Якось Майя сиділа на підвіконні і думала. Думала вона, думала та подумала:

«Досить мені думати, час почати передумувати». Передумувала вона, передумувала і подумала: Щось мені заважає думати? На мою думку, щось дує. Я думаю, а воно дує!

Тут вона помітила, що віє вітер.

— Гей, вітер! – крикнула Майя. – Перестань дути! Ти дуєш і заважаєш мені думати!

Вітер образився, сів на швидкісну білу хмару і полетів. Почала Майя знову думати та передумувати, але …знову хтось дує! Озирнулася вона, а це бабуся! Стоїть і дує на окуляри, а потім їх протирає.

— Бабусю, – попросила Майя, – будь ласка, перестань дмухати. Ти мені думати заважаєш.

— Добре, – сказав бабуся і пішла на кухню.

Тепер Майя залишилася зовсім одна. Можна думати, скільки тобі заманеться. Але все було  так просто! Звідусіль до Майї почали стікатися і злітатися звуки. Щось дзвеніло, дзижчало, гуло, дзюрчало, гуркотіло, тріскотіло, стукало, скрипіло, булькало, хлюпалося, лопалося, хлопалося, бухкалося, бабахалося і бубухалося. І щось дуло!

Майя перехилилася через підвіконня і побачила, що у сусіда внизу відчинено вікно. Сусід стоїть біля самого вікна і тільки подумайте! – дме в мідну трубу! Майя почала роздумувати, що ж їй робити? Але в кімнату зайшла бабуся і сказала:

— Майя, чи не думаєш ти, вимити посуд?

— Ой, бабусю! – Зраділа Майя. – Спасибі тобі. Сама б я нізащо не додумалася. Навколо всі дмуть, дмуть і заважають думати!

Вона зістрибнула з підвіконня і побігла на кухню допомагати бабусі.

Самий справжній горобець
Усі птахи відлетіли. Полетіли, не сказавши Майї ні «до побачення», ні «прощай», ні «Бувай! До зустрічі!”. Наче вона для них перша зустрічна.

Майя сумно дивилася у вікно, а на підвіконні сидів горобець і сумно дивився на Майю.

— Ти чого такий сумний? – Запитала Майя.

— Та ось, – відповів горобець, – всі птахи відлетіли, а я залишився.

— Так, – сказала Майя, – всі птахи відлетіли.

— А я залишився, — повторив горобець.

— Що ж тут дивного? – сказала Майя.

— Але ж я теж птах!

— Який же ти птах, якщо всі птахи відлетіли? — сказала Майя, дивлячись у вікно повз горобця.

— А дзьоб? — занепокоївся горобець.

Майя помацала пальцем дзьоб горобця і погодилася:

— Справді, дзьоб.

— Ось бачиш! — зрадів горобець. – Я як-не-як а птах!

Але Майя продовжувала замріяно дивитись на порожнє, без птахів небо. Вона ніби й не помічала горобця. Горобець пострибав по підвіконню і клюнув Майю в руку.

— Гей, – сказав він, – у мене навіть пір’їни є.

Майя погладила горобця.

— Треба ж! – сказала вона. — Справді, пір’їни.

— Ну! Тепер ти переконалася, що я птах?

Але Майя недовірливо похитала головою:

— От якби я була птахом, я неодмінно відлетіла б. Усі, хто не відлітає восени, не птахи, — впевнено сказала вона.

— А… а мої крила? — розгубився горобець. – Дивись, я вмію літати. — І він злетів з підвіконня. Фурр-р!.. — Ну, — сказав він гордо, — переконалася?

Майя розгнівалася. Вона відмахнулася від горобця і крикнула:

— Що ти весь час стрибаєш перед носом? Не даєш птахів проводити!

Горобець скривджено насупився.

— Гаразд, — сказав він, — зараз полечу. Тільки не могла б ти мені трохи зернят насипати на підвіконня?

— Зернят? – перепитала Майя і вперше уважно подивилася на горобця. — Що ж ти мені одразу не сказав, що хочеш подзьобати зернят? Тепер я знаю – ти справжній птах!

І Майя кинулася в кімнату, принесла жменю зернят, висипала їх на підвіконня і дивилася, як горобець їх жадібно клює.
«От добре,— подумала вона,— не всі птахи відлетіли. Буде з ким поговорити взимку!»