TOU

Хатинка на березі моря

Грецькі народні казки

В одного царя було три сини і дочка, гарна-прегарна. Сонце щоранку віталося з царівною. Цариця вже давно як померла, і цар одружився вдруге з вродливою, але дуже злою жінкою. Побачила вона красуню-царівну, і відразу взяла її заздрість.
Якось уранці відчинила мачуха вікно, питається:

— Скажи мені, сонце,
хто на світі наймиліший,
хто на світі най-гарніший?
Я чи падчерка моя?
А сонце відповідає:
Ти зваблива і вродлива,
А царівні все ж не рівня!

Розгнівалася цариця, але цареві боялася признатися про свою ненависть до його доньки.
Минав час. Якось цар тяжко захворів; лікарі не могли нічим йому допомогти. Так і помер він у муках.

Мачуха почала знущатися з пасинків і падчерки. Царевичі й царівна покірно терпіли наругу, але кінець кінцем терпець їм урвався.
— Якщо далі так буде, вона нас завчасно зажене в могилу! — сказали вони.— Адже вся влада тепер належить їй. Краще давайте втечемо з дому.
Так вони й зробили. Йшли довго, аж поки забрели в густий-гус-тий ліс.
— Хай їх розірвуть звірі! — раділа мачуха, коли дізналася, де поділися царевичі й царівна.— Тепер я буду наймиліша і найгарніша в світі!
Минуло два дні; на третій день цариця відчинила вікно та й питається:

— Скажи мені, сонце,
хто на світі наймиліший,
хто на світі найгарніший?
Я чи падчерка моя?
А сонце відповідає:
Ти зваблива і вродлива,
А царівні все ж не рівня!

Цариця не знаходила собі місця. І нарешті пішла до чаклунки, щоб та зарадила її горю.
А царівна із братами ішли, ішли лісом, аж поки дійшли до моря. На березі вони побачили велику, красиву хату. Постукали, але ніхто не відчиняв. Раптом царевичі вгледіли у дверях ключ. Відімкнувши хату, вони зайшли всередину. А там — ні душі.
Поселилися в цій хатині бідолашні діти. Брати щодня ходили на полювання, а сестрі наказували:
— Ти нікого без нас у хату не впускай!

Якось царівна стояла біля вікна, коли бачить — у дворі баба із кошиком у руках.
— Каблучки, сережки, браслети, ланцюжки, брошки, чотки! — вигукувала вона, а; побачивши дівчину у вікні, покликала: — Виходь, вибереш, що тобі до вподоби.
— Не можу,— відповіла дівчина,— брати мені наказали не виходити і нікого не впускати.
Баба засміялася:
— Це не біда! Спусти мені мотузок через вікно, а я прив’яжу каблучку з діамантом. Якщо сподобається, забереш собі.
Зрадівши, царівна спустила мотузок. Витягла каблучку й відразу наділа на палець. Ту ж мить вона замертво впала додолу.

Увечері повернулися брати. А сестри чомусь ніде не видно. Заходились шукати і знайшли її, нерухому, на підлозі. Хоч як вони старались оживити сестру — нічого не допомагало. Раптом менший брат побачив каблучку і здивувався:
— Що це за каблучка? Раніше я її в сестриці не бачив!
— І ми не бачили,— підтримали інші.

Тільки менший брат зняв з її пальця каблучку, як царівна вдихнула повітря, щоки враз налилися рум’янцем, вона розплющила очі і прошепотіла:
— Ой! Де я?
Брати кинулися обнімати, цілувати сестру.
— Що з тобою трапилося? — допитувалися вони.— Ти нас перелякала до смерті. Звідки у тебе ця каблучка?
Царівна розповіла братам свою пригоду.
— Гляди.— наказували вони,— іншого разу від баби нічого не бери і не говори з нею!
— Добре,— відповіла царівна.

А то приходила їхня мачуха, якій допомогла чаклунка. Повернувшись від царівни, мачуха наступного дня відчинила вікно і питається:

— Скажи мені, сонце,
хто на світі наймиліший,
хто на світі найгарніший?
Я чи падчерка моя?
А сонце відповідає:
Ти зваблива і вродлива,
А царівні все ж не рівня!

— Яка я нещасна! — скрикнула цариця.— Значить, дівчисько живе!

Знову пішла мачуха до царівни.
— Гребінці, шпильки! — вигукувала вона.
Царівна підійшла до вікна, дивиться — а у дворі вже не баба, а дід. Це її заспокоїло.
— Я хочу придбати гребінець, бо в мого зовсім зуби поламались,— каже вопа дідові.
— Виходь до мене і вибереш, який на тебе дивиться,— відповів той.
— Як же я вийду, коли мені брати заборонили виходити і наказали нікого не впускати?
— Не біда! — зрадів дід.— Спусти мені мотузок, а я прив’яжу тобі гребінець.

Витягла дівчина нагору гребінець і аж розгубилася.
— Який гарний! — сплеснула вона руками.— Я ніколи такого не бачила.

Царівна підбігла до дзеркала, доторкнулася гребінцем до своїх золотавих кіс — і замертво впала на підлогу.
Увечері повернулися брати і знайшли її бездиханну. Всі старання царевичів оживити сестру були марними, вона навіть не поворухнулася. А менший брат бачить — біля сестри гребінець. Він хотів її причесати, а вона раптом вдихнула повітря і прошепотіла:
— Де я?
— З братами, сестрице! — вигукнули хором царевичі.— Але скажи, де ти взяла цей гребінець?
Коли царівна розповіла їм про торговця, брати знову застерегли її:
— Це вчащає до нас якийсь чаклун. Бережися його, сестричко! Не обзивайся ні до бабів, ні до дідів.

Через кілька днів мачуха відчинила вікно і запитала у сонця, хто на світі наймиліший, хто на світі найгарніший. А сонце відповіло:

Ти зваблива і вродлива,
А царівні все ж не рівня!

Розгнівалася цариця, перекинулась на гарненьку дівчинку, поклала в кошик яблук і знову пішла до царівни.
— Люди добрі, якщо ви тут є, дайте напитися води! — просила дівчинка.— Я здалеку прибилася.
Виглянула царівпа у вікно і, побачивши миле дівча, весело засміялася:
— Зачекай, зараз подам,— озвалась вона.
Поставила глечик з водою в кошик і спустила дівчинці.
Дівчинка напилася і поклала у кошик червоне яблуко.
— Спасибі тобі! — сказала царівні.— А це ось гостинець. Скуштуй яблучко, воно смачне-смачне!
Як побачила царівна червонобоке яблуко, аж слинка в неї потекла. Не витерпіла і з’їла його. Та проковтнувши останній шматок, вона замертво впала додолу.
Увечері повернулися брати. Застали вони неживу сестру. Що тільки не робили, аби врятувати її,— нічого не допомагало.
Царевичі плакали три дні і три ночі. Потім замкнули хату, забили вікна, а ключ кинули в море. Поїхали нони світ за очі.
Минуло чимало часу. Якось до берега, на якому раніше жили брати з сестрою, причалив корабель. Це був корабель царевича сусідньої держави. Він любив подорожувати, полювати в гарних лісах. 1 цього разу царевич, побачивши великий густий ліс, зрадів:
— Оце місце для полювання! А о и і хатина, завітаймо туди, може, там і зупинимося.
Зійшли вони на берег і прямо до хатини, але двері були замкнені, а вікна забиті.
— Прикро, що ніхто тут не живе,– мовив царевич.
Вони вже збиралися йти звідси, коли підбіг юнга.
— Я знайшов ключ у воді біля берега, спробуйте, царевичу, може, відімкнете…

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: