Хлібні крихти

Якось у Лондоні на Трафальгарській площі обідали сто голубів. На обід у них, як завжди, було пшоно.

Незабаром до них прилетіли ще голуби.

– Що це ви їсте? – спитали вони.

– Пшоно! Урр-урр-урр!

Потім прилетіли ще голуби.

– Ура! – зраділи вони. – Сьогодні на обід пшоно!

А потім прилетів голуб на ім’я Артур.

– Знову пшоно? – сказав він. – Набридло!

Він піднявся вгору і опустився на вершину колони, на якій стоїть статуя адмірала Нельсона.

– Ну, що за життя, мілорде! – поскаржився Артур Нельсону. – Щодня пшоно та пшоно. Терпіти його не можу!

– А що ти любиш? – Запитав адмірал Нельсон.

– Хлібні крихти! – Відповів Артур, – Немає нічого смачнішого білих хлібних крихт!

Адмірал Нельсон узяв підзорну трубу і оглянув вулицю Уайтхолл.

– Я бачу хлопчика, – сказав він. – Він іде вулицею і жує білу булку. Ось він зрівнявся з будівлею Королівської гвардії.

Артур злетів униз і йшов за хлопчиком, поки той не доїв свою булку. Але Артуру ані крихти не перепало.

Бідолашний Артур навіть розплакався. Поліцейський, що проходив повз, дуже здивувався.

– Отак диво! – сказав він. – Перший раз бачу голуба, що плаче.

Засмучений Артур повернувся до нельсонівської колони.

– Так, погані справи! – зітхнув адмірал Нельсон. – Що сказав поліцейський?

– Він сказав, що ніколи ще не бачив голуба, який плаче.

– Так-так, – сказав адмірал Нельсон.

– Не треба було мені плакати через крихти, – сказав Артур.

– Що правда, то правда, – погодився адмірал Нельсон. Все одно не поможе. Але я дещо придумав. Заглянь у кишеню мого мундиру, ти знайдеш там монету.

Її поклав туди робітник на щастя, коли ставили мою… тобто нельсонівську колону. Ти… – і він прошепотів Артурові щось на вухо.

– Блискуча ідея! – сказав Артур. – Дякую вам, мілорде.

Він узяв монету, полетів в крамницю на розі вулиці Стренда і купив собі булочку. А потім сів на підвіконня крамниці і почав її їсти. Дивлячись на нього, перехожі казали:

– Мабуть, голубові сподобалася булка. Значить, вона свіжа. – І багато хто заходив у булочну і купував булочки до чаю.

Булочник був дуже задоволений.

– Ти можеш щодня прилітати сюди, – сказав він Артуру, – і я даватиму тобі булочку до чаю. Кращої реклами для крамниці не придумаєш! А ось тобі ще одна булочка – за сьогоднішній день.

Артур схопив у дзьоб булочку і полетів до адмірала Нельсона.

– Спробуйте булочку, мілорде, – сказав він і відламав половину Адміралу Нельсону.

– Дякую! – сказав адмірал Нельсон.

– Погляньте на цих голубів, мілорде, – сказав Артур. – Вони знову жують пшоно. Особисто я віддаю перевагу булочкам.

– Я теж! – відповів адмірал Нельсон.