Хлопчик, який нічого не боявся

Казка Альфреда Смедберга. Читати українською онлайн.

Жив одного разу бідний селянин, і було у нього вісім вічно голодних діточок і одна єдина корова. Ясна річ, що діти зростали не в розкоші.

Але, на щастя, Ласка давала молока не менше, ніж сама доглянута корова на панському дворі. Без неї стільки ротів годі було б прогодувати. А яка вона була красуня та розумниця – у всій окрузі такої корови не знайти! Все розуміла, про що діти з нею розмовляли, а вже ті наговорити могли сім мішків гречаної вовни.

А як ласкаво і дбайливо обходилися діти зі своєю дорогою – не описати словами! Ласка жила в любові і турботі, хоч і була простою селянською коровою. Влітку їй дозволялося пастися на великому панському пасовиську, і кожен раз вона сама під вечір приходила додому – така це була добра і розумна худобина.

Але ось одного разу трапилася біда: Ласка не повернулася додому ввечері. Селянин півночі шукав корову, але повернувся ні з чим, тільки з сил вибився.

На наступний день рано вранці пішли вони з жінкою і старшими дітьми шукати Ласку на луг, прочесали його від краю до краю, але так і не знайшли своєї корівоньки.

Лише на лісової галявини помітили вони сліди Ласки на пухкій землі. А поруч інші – відбитки величезних незграбних лап з шістьма кігтями.

Жахнувся селянин: він відразу здогадався, хто тут побував. Не інакше як сам великий троль з Дрімучого лісу.

Тепер не важко було здогадатися, куди поділася корова. Ясна річ: великий троль вибрався зі своїх печер в Сірій горі, прийшов на пасовище і забрав її в своє лігво. Троль напевно дізнався, що Ласка – дає найбільше молока у всій окрузі.

У маленькій селянській хатинці запанували смуток і печаль. Діти плакали, а батько з матір’ю не могли  слова сказати від горя. Про продовження пошуків не могло бути й мови: ніколи ще жодна людина не насмілювався увійти в жахливі печери, де жили тролі.

Однак не тільки тролів треба боятися в густій лісовій гущавині. Там жили ще зеленоволоса чаклунка – Лісова Діва, як прозвали її люди, – злісний Пес Ненажерлива Паща і Ведмідь Клишоногий – кудлатий король лісу.

Серед дітей на хуторі ріс рожевощокий хлопчина на ім’я Ніссе, рівного якому не знайти було в семи навколишніх селах. Найдивовижніше в ньому було те, що він нічого на світі не боявся. А чому? Та тому, що у нього було добре серце. Він дбав про всяку живу тваринку, так що навіть найнебезпечніший звір не наважувався заподіяти йому зло. Тому Ніссе і не знав страху і не боявся нікого в Дрімучому лісі: ні вовків, ні ведмедів, ні чаклунок, ні тролів.

Коли Ніссе почув про зникнення Ласки, то жваво зібрався в дорогу – в печеру троля, щоб привести корову назад. Батько з матір’ю йому не перечили, вони знали: їх синові боятися нема чого, адже він завжди тримався ввічливо і був добрий з усіма.

Взяв Ніссе в руки палицю, сховав у кишеню кусень хліба і відправився в дорогу. І ось прийшов він до лісу. Непросто було йому пробиратися крізь повалені дерева, по ущелинах і камінню, через струмки і болота. Але Ніссе хоч і не вийшов зростом, зате був вертким і спритним. Він, немов риба, прослизав крізь густу гущавину і чагарники.

Йшов він йшов і зустрів чаклунку. Та сиділа на величезному камені і заплітала своє нечесане зелене волосся: довге-довге, аж до п’ят. Це була швидконога Лісова Діва з Дрімучого лісу.

– Що ти робиш в моєму лісі? – гукнула вона хлопчика, коли той проходив повз.

– Добра пані, я шукаю нашу корову, яку вкрав троль, – відповів Ніссе і хотів йти далі.

– Гей, постривай! – крикнула відьма і, зіскочивши з каменя, схопила його за комір.

Але тут її довге волосся заплуталися в гілках пухнастої ялинки. Лісова Діва зависла на гілці, так що ноги ледь торкалися землі, і не могла зійти з місця.

Вона почала битися і вириватися, кричала і шипіла від злості. Інший би тільки посміявся і подумав: «Так тобі і треба!» Однак Ніссе був не з таких.

– Ой, як мені вас шкода, матінко! – сказав він дбайливо. – Дайте я вам допоможу.

Він виліз на ялину і взявся розплутувати кошлаті пасма, і врешті-решт зняв чаклунку з дерева.

– Треба ж, який ти дивак – допоміг своєму ворогові! – здивувалася Лісова Діва. – Я  збиралася дати тобі прочухана, але раз ти мені допоміг, я тобі теж допоможу.

– Дякую за доброту, матінко! – зрадів Ніссе.

Тобі не впоратися з лісовою звіриною, якщо ти не навчишся розуміти їхню мову, – сказала Лісова Діва. – Ось тобі стеблинка чарівної трави, яку тільки я можу відшукати. Засунь її в вухо, і будеш розуміти все, про що говорять лісові звірі.

Хлопчик зробив так, як його навчила Лісова Діва, подякував їй і пішов далі. Пройшовши трохи, він зустрів величезного Пса Ненажерлива Паща: той скакав на трьох лапах і ревів від болю.

– Ой, бідненький песик, – від чистого серця пожалів його Ніссе, – де ж ти поранився? Може, я зможу тобі допомогти?

Хотів було Пес накинутися на хлопчика, але, почувши настільки люб’язні його слова, сів на задні лапи, зовсім як звичайнісінька собака.

– А ти ніби не схожий на інших людей, хлопчино, – пробурчав він.

– Може, і так, – відповів хлопчик. – Дай я подивлюся твою лапу, братику.

Пес простягнув передню лапу, і хлопчик побачив, що в неї вп’ялася величезна колючка. Він вийняв її, а потім приклав до рани шматочок вологого моху, примотавши його довгими травинками.

– Ой, як добре! – зрадів пес і знову встав на всі чотири лапи. – А я збирався відкусити тобі вуха, але тепер не стану. Куди ж ти йдеш?

– Я йду в печеру тролів за своєю пропавшою  коровою, – відповідав Ніссе.

– Ай-ай! – вигукнув пес і з жалем подивився на хлопчика. – Непроста це справа! З тролями змагатися – не в іграшки грати. Але ти вилікував мені лапу, і я, мабуть, піду з тобою покажу дорогу. Дивись, при нагоді зможу і допомогти.

Сказано зроблено. Пес Ненажерлива Паща побіг по переду, а хлопчик пішов слідом. Довго-довго йшли вони лісом і нарешті зустріли Медведя Косолапого: той шукав у моху журавлину.

– З цим краще на дорозі не зустрічатись, – попередив пес, – він не пожаліє ні людини, ні звіра.

– А мені він здається цілком незлим, хоч такий великий і кудлатий, – сказав хлопчик і пішов вперед.

Але тут ведмідь їх помітив, піднявся на задні лапи і з жахливим риком пішов назустріч.

– Ой, який же в тебе низький голос! – вигукнув хлопчик і простягнув йому долоню – привітатися. – Ти б міг співати басом в справжньому хорі.

– Ух! – пробурчав ведмідь, спустився на чотири лапи і перевальцем  підійшов ближче.

– Такого голосу спочатку і злякатися можна, – додав хлопчик, – але насправді ти дуже люб’язний, ось навіть вітаєшся зі мною обома лапами.

Ведмідь тільки-тільки зібрався проковтнути хлопчиська, але тут з лісу вибігла зеленоволоса чаклунка. Вона йшла за Ніссе, тримаючись на відстані, – хотіла подивитися, як все складеться в печері троля.

– Не чіпай хлопчика! – крикнула вона. – Він не такий, як інші люди!

– Не твоя справа! – прогарчав ведмідь і ще ширше роззявив пащу.

Тоді Лісова Діва схопила сучкувату гілляку і встромила її прямо в розкриту ведмежу пащу. Гілляка застрягла там, так що звір не міг ні кусатися, ні ревти.

– Ой! – сказав хлопчик. – Хіба можна так поводитися зі старим, який з самими мирними помислами підійшов до мене і хотів привітатися! Почекай, дідусю, може, я зможу тобі допомогти!

Ніссе підшукав відповідного розміру палицю і вставив її в ведмежу пащу як розпірку, Клишоногий сидів смирно і тільки стогнав. Хлопчик почав вертіти і тягнути гілляку, і в кінці кінців витягнув її.

– Спритно у тебе вийшло! – похвалив ведмідь. – А ти, як я подивлюся, хлопчисько непростий. Я ж збирався тебе з’їсти, але тепер відпущу. Надалі можеш не боятися Косолапого. Що ти робиш в лісі?

– Шукаю нашу корову, її вкрав троль, – відповідав Ніссе.

– Ах ось як! Славний хлопчик, не побоявся взятися за таку справу! – похвалив ведмідь. – Коли впораєшся з тролем з Дрімучого лісу, то ти хоробріший, ніж здаєшся. Мабуть, я піду з тобою, подивлюся, може, зможу чимось допомогти.

І вони всі разом вирушили в дорогу. Пес біг попереду, за ним йшов хлопчик, останнім шкандибав ведмідь. А зеленоволоса Лісова Діва кралася попереду всіх: їй хотілося дізнатися, що трапиться з хлопчиком далі.

Коли вони дійшли до гори, де була печера троля, вже починало темніти. Вхід був завалений величезними каменюками так, що залишалася лише маленька щілинка, в яку хіба що куріпка могла  прошмигнути.

– Ну ти тут, мабуть, пролізти зможеш, – розсудив Ведмідь Клишоногий, – а якщо троль спробує тебе образити, тільки крикни: «Мишко, сюди!» Вже тоді я дам йому гарненького прочухана, обіцяю.

– Навряд чи це знадобиться, – відповів хлопчик. – Але все одно дякую.

Ніссе прошмигнув у вузьку щілину і опинився в величезній печері. Троль сидів біля вогнища і гриз кістку.

«Ой, який маленький збиточник!» – заревів троль

Вигляд у нього був страшний: довжелезний ніс, волохаті лапи і жовто-зелені котячі очі. А в кутку – ви тільки полюбуйтеся! – стояла Ласка і жувала колючі будяки, які троль нарвав для неї в лісі.

– Ой, який маленький збиточник! – заревів троль, схопив Ніссе однією лапою і поставив на стіл. – Звідки ти взявся?

– Добрий, люб’язний троль, – почав Ніссе ввічливо, – я прийшов за нашою коровою, яка випадково зайшла в цю печеру.

– Ну можеш так вважати, – хмикнув троль. – Річ у тім, хлопче, що мені потрібно молоко, і старій моїй також. Отже нічого в тебе не вийде. А з тебе, вийде непогана печеня на вечерю. Ось прийде стара і скоренько тебе засмажить.

– Тут ти помиляєшся, – заперечив Ніссе. – Чи зможеш ти так погано обійтися з маленьким хлопчиком, який тобі нічого поганого не зробив.

– Що за дурниці ти верзеш ?! – закричав троль. – Ясна річ, ми тебе засмажимо! Ти що, не боїшся?

– Я тебе зовсім не боюся, – відповідав Ніссе сміливо. – Ти зовсім не такий поганий, як прикидаєшся. Я ж бачу.

– Ну і ну, в житті такого хлопчини не бачив, – пробурмотів здивовано троль. – Мати, йди-но сюди та розпали вогонь!

Тролиха вискочила з бічної печери і заметушилася біля вогнища.

– Яка ви добра, матінко! Добре, що ви піклуєтесь за свого старого, – похвалив її хлопчик. – Ну а нам з Ласкою пора до дому.

Але тут троль схопив хлопчика за тонку талію і хотів уже кинути в кашу.

Ось яка справа: доброта і шляхетність здатні підкорити серце навіть лісового звіра, але троль цінує лише грубу силу. Зрозумів це Ніссе і закричав:

– Мишко, допоможи! Мишко, допоможи!

Ви б бачили, що тут почалося! Величезними лапищами ведмідь розкидав каменюки, що закривали вхід, і увірвався до печери, а за ним – Лісова Діва і Пес Ненажерлива Паща.

Ведмідь схопив троля за комір і кинув його на землю. Хлопчик звільнився і відскочив у кут. Пес вчепився в шкіряну куртку тролихи, так що стара впала в діжку з водою, що стояла біля вогнища. Ви б чули, з яким кумедним звуком вона шубовснула і як вода бризнула аж до стелі! Тим часом Лісова Діва підбігла до Ласки і розв’язала мотузку, якою та була прив’язана.

Ніссе жваво забрався корові на спину і вхопився за її довгі роги.

– Спасибі за допомогу! – крикнув він. – Тільки не заподійте великої шкоди сімейству тролів!

А потім до Ласки:

– Вперед, моя корівонька! Скачи!

Задерши хвіст, Ласка пустилася тікати. А Ніссе у неї на спині розмахував шапкою і кричав: – Ура!

Вони мчали галопом по камінню і купинах, і коли зійшло сонце, цілі та неушкоджені дісталися додому.

Чи варто говорити, як там було весело!

А троль злякався не на жарт: треба ж, Ніссе своїм добросердям зміг заручитися підтримкою його найвірніших друзів з лісу. Так що він з тих пір і носа не показував на панському пасовиську.

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

3 / 5. Рейтинг: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:

 Волшебные сказки Швеции Збірка

Художник Йон Бауер

Видавництво ”Рипол Классик”

м. Москва, 2010 р.

переклад на російську Ольга Мяэотс

Залишити коментар