TOU

Хлопчик, який нічого не боявся

Альфред Смедберг

Жив одного разу бідний селянин, і було у нього вісім вічно голодних діточок і одна єдина корова. Ясна річ, що діти зростали не в розкоші.

Але, на щастя, Ласка давала молока не менше, ніж сама доглянута корова на панському дворі. Без неї стільки ротів годі було б прогодувати. А яка вона була красуня та розумниця – у всій окрузі такої корови не знайти! Все розуміла, про що діти з нею розмовляли, а вже ті наговорити могли сім мішків гречаної вовни.

А як ласкаво і дбайливо обходилися діти зі своєю дорогою – не описати словами! Ласка жила в любові і турботі, хоч і була простою селянською коровою. Влітку їй дозволялося пастися на великому панському пасовиську, і кожен раз вона сама під вечір приходила додому – така це була добра і розумна худобина.

Але ось одного разу трапилася біда: Ласка не повернулася додому ввечері. Селянин півночі шукав корову, але повернувся ні з чим, тільки з сил вибився.

На наступний день рано вранці пішли вони з жінкою і старшими дітьми шукати Ласку на луг, прочесали його від краю до краю, але так і не знайшли своєї корівоньки.

Лише на лісової галявини помітили вони сліди Ласки на пухкій землі. А поруч інші – відбитки величезних незграбних лап з шістьма кігтями.

Жахнувся селянин: він відразу здогадався, хто тут побував. Не інакше як сам великий троль з Дрімучого лісу.

Тепер не важко було здогадатися, куди поділася корова. Ясна річ: великий троль вибрався зі своїх печер в Сірій горі, прийшов на пасовище і забрав її в своє лігво. Троль напевно дізнався, що Ласка – дає найбільше молока у всій окрузі.

У маленькій селянській хатинці запанували смуток і печаль. Діти плакали, а батько з матір’ю не могли  слова сказати від горя. Про продовження пошуків не могло бути й мови: ніколи ще жодна людина не насмілювався увійти в жахливі печери, де жили тролі.

Однак не тільки тролів треба боятися в густій лісовій гущавині. Там жили ще зеленоволоса чаклунка – Лісова Діва, як прозвали її люди, – злісний Пес Ненажерлива Паща і Ведмідь Клишоногий – кудлатий король лісу.

Серед дітей на хуторі ріс рожевощокий хлопчина на ім’я Ніссе, рівного якому не знайти було в семи навколишніх селах. Найдивовижніше в ньому було те, що він нічого на світі не боявся. А чому? Та тому, що у нього було добре серце. Він дбав про всяку живу тваринку, так що навіть найнебезпечніший звір не наважувався заподіяти йому зло. Тому Ніссе і не знав страху і не боявся нікого в Дрімучому лісі: ні вовків, ні ведмедів, ні чаклунок, ні тролів.

Коли Ніссе почув про зникнення Ласки, то жваво зібрався в дорогу – в печеру троля, щоб привести корову назад. Батько з матір’ю йому не перечили, вони знали: їх синові боятися нема чого, адже він завжди тримався ввічливо і був добрий з усіма.

Взяв Ніссе в руки палицю, сховав у кишеню кусень хліба і відправився в дорогу. І ось прийшов він до лісу. Непросто було йому пробиратися крізь повалені дерева, по ущелинах і камінню, через струмки і болота. Але Ніссе хоч і не вийшов зростом, зате був вертким і спритним. Він, немов риба, прослизав крізь густу гущавину і чагарники.

Йшов він йшов і зустрів чаклунку. Та сиділа на величезному камені і заплітала своє нечесане зелене волосся: довге-довге, аж до п’ят. Це була швидконога Лісова Діва з Дрімучого лісу.

– Що ти робиш в моєму лісі? – гукнула вона хлопчика, коли той проходив повз.

– Добра пані, я шукаю нашу корову, яку вкрав троль, – відповів Ніссе і хотів йти далі.

– Гей, постривай! – крикнула відьма і, зіскочивши з каменя, схопила його за комір.

Але тут її довге волосся заплуталися в гілках пухнастої ялинки. Лісова Діва зависла на гілці, так що ноги ледь торкалися землі, і не могла зійти з місця.

Вона почала битися і вириватися, кричала і шипіла від злості. Інший би тільки посміявся і подумав: «Так тобі і треба!» Однак Ніссе був не з таких.

– Ой, як мені вас шкода, матінко! – сказав він дбайливо. – Дайте я вам допоможу.

Він виліз на ялину і взявся розплутувати кошлаті пасма, і врешті-решт зняв чаклунку з дерева.

– Треба ж, який ти дивак – допоміг своєму ворогові! – здивувалася Лісова Діва. – Я  збиралася дати тобі прочухана, але раз ти мені допоміг, я тобі теж допоможу.

– Дякую за доброту, матінко! – зрадів Ніссе.

Тобі не впоратися з лісовою звіриною, якщо ти не навчишся розуміти їхню мову, – сказала Лісова Діва. – Ось тобі стеблинка чарівної трави, яку тільки я можу відшукати. Засунь її в вухо, і будеш розуміти все, про що говорять лісові звірі.

Хлопчик зробив так, як його навчила Лісова Діва, подякував їй і пішов далі. Пройшовши трохи, він зустрів величезного Пса Ненажерлива Паща: той скакав на трьох лапах і ревів від болю.

– Ой, бідненький песик, – від чистого серця пожалів його Ніссе, – де ж ти поранився? Може, я зможу тобі допомогти?

Хотів було Пес накинутися на хлопчика, але, почувши настільки люб’язні його слова, сів на задні лапи, зовсім як звичайнісінька собака.

– А ти ніби не схожий на інших людей, хлопчино, – пробурчав він.

– Може, і так, – відповів хлопчик. – Дай я подивлюся твою лапу, братику.

Пес простягнув передню лапу, і хлопчик побачив, що в неї вп’ялася величезна колючка. Він вийняв її, а потім приклав до рани шматочок вологого моху, примотавши його довгими травинками.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.8 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:

 Волшебные сказки Швеции Збірка

Художник Йон Бауер

Видавництво ”Рипол Классик”

м. Москва, 2010 р.

переклад на російську Ольга Мяэотс

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: