TOU

Хлопчик, тролі і пригоди

Вальтер Стенстрем

Жив-був жвавий хлопчисько, який мріяв про пригоди. А де їх шукати? Звичайно, в дрімучому лісі. Ось він туди і пішов.

– Егей! – крикнув він, зайшовши подалі в гущавину. – Егегей! Є тут пригоди? А то вдома такі туга та нудьга, всі ходять немов у воду опущені. А все тому, що померла наша добра королева, ось країна і сумує. Король і принцеса в печалі, і народ теж. Але у принцеси з’явилася мачуха, і тепер вона всім заправляє. Подейкують, що вона відьма, але напевне ніхто не знає.

Хлопчик йшов все далі і далі в ліс.

– Егей! Егегей! Де ж ви, пригоди ?! Мати дала мені в дорогу сім бутербродів, а у мене вже залишилося лише два. Ей! Так коли ж ви почнетесь?

Сонце стало хилитися до заходу, а хлопчик все йшов і йшов далі і далі вглиб темного лісу.

– Пригоди! – кликав він. – Пригоди, починайтися вже! Вдома тільки туга та нудьга. Ось уже кілька днів, як пропала принцеса. Вона збирала квіти на лузі і раптом зникла. Кажуть, королева зачарувала її, щоб зробити принцесою свою власну дочку. Але точно ніхто не знає. Ось тепер і панують всюди тільки смуток та печаль.

Сутінки густішали. Хлопчик доїв останній бутерброд. Він втомився ходити по лісі, сів на камінь і задумався.

Чшу! Зашелестіло листя і затріщали гілки. Але хлопчик нітрохи не злякався: совість його була чиста, а значить, і боятися йому було нічого. Він сидів і чекав, коли почнуться пригоди: заради цього він і відправився в цю дорогу.

І тут повз нього перевальцем пройшов троль з мішком за спиною. Це був Великий Брат – старший з трьох тролів. Він був страшний-престрашний, а потворніше всього були його довгі волохаті вуха, які майже волочилися по землі.

– Уф-уф, пуф-пуф! – віддувався він на ходу.

– Добрий вечір, дядьку, – привітався з ним хлопчик.

Троль зупинився, поворушив вухами і подивився на хлопчика.

– Який ти карлик! – пробурмотів він.

– Зовсім я не карлик, я – хлопчик.

– Який ти хлопчик! – промовив троль. – Які у тебе бридкі маленькі вушка! Помилуйся на мої! Ось це вуха так вуха! Проти такої краси принцеса напевно не встоїть. А твої вуха зовсім нікуди не годяться.

– Я задоволений тим, що маю! – відповів хлопчик. – А що у тебе, дядьку, в мішку?

– У мене там повнісінько срібла, я його назбирав в лісі. А зверху припасений солодкий вуж – нехай принцеса поласує.

– Яка принцеса?

– Тс-с … все тобі треба знати! – Троль помахав вухами і лукаво подивився на хлопчика. – Мабуть, я міг би перетворити тебе в чорного ворона. Але так і бути – залишайся виродок виродком. Коли побачиш моїх братів, то передай їм, що я пішов додому на нашу гору. Прощавай!

– До побачення, дядьку! – відповів хлопчик.

І троль пішов, а хлопчик залишився сидіти на камені.

Чшу! Зашелестіло листя і затріщали гілки. Але і тепер хлопчик нітрохи не злякався.

З лісу з’явився ще один троль з мішком за плечима. Це був Середній Брат. Він теж був страшний-престрашний, і самим огидним у нього було довге, майже до самої землі підборіддя, все в бородавках.

– Уф-уф, пуф-пуф! – віддувався він на ходу.

– Добрий вечір, дядьку! – привітався хлопчик.

– Який ти карлик! – посміхнувся троль.

Він уперся підборіддям в землю і примружився.

– Зовсім я не карлик, я – хлопчик.

– Який ти хлопчик! – промовив троль. – Яке ж у тебе бридке маленьке підборіддя! Помилуйся на моє! Ось яке гарне! Проти такої краси принцеса напевно не встоїть. А твоє підборіддя зовсім нікуди не годиться.

– Я задоволений тим, що маю. А що у тебе, дядьку, в мішку?

– У мене там повнісінько золота. А зверху чудова зелена жаба – нехай принцеса поласує.

– Яка принцеса?

– Тс-с … все тобі треба знати! – Троль лукаво подивився на хлопчика. – А чи не бачив ти мого Великого Брата?

– А як же! Він велів передати, що пішов додому на гору!

– Тоді і мені треба поспішати! – сказав Середній Брат. – Якби я не поспішав, то перетворив би тебе в ворону. Але так і бути – залишайся виродок виродком.

І троль пошкандибав геть. А хлопчик залишився сидіти на камені. І знову зашелестіли листя і затріщали гілки.

З лісу з’явився ще один троль з мішком за плечима. Це був Молодший Брат. Він був страшний-престрашний, і самим огидним у нього був прищавий довгий ніс.

– Уф-уф, пуф-пуф! – віддувався він на ходу.

– Добрий вечір, дядьку! – привітався хлопчик.

– Який ти карлик! – хмикнув троль, зупинився і став принюхуватися.

– Зовсім я не карлик, я – хлопчик.

– Який ти хлопчик! – промовив троль. – Який же у тебе бридкий маленький ніс! Помилуйся моїм! Ось яким повинен бути ніс! Проти такої краси принцеса напевно не встоїть. А у тебе ніс зовсім нікуди не годяться.

– Я задоволений тим, що маю. А що у тебе, дядьку, в мішку?

– Мішок мій повний дорогоцінних каменів. А зверху лежить жирна смачна жаба – нехай принцеса поласує.

– Яка принцеса?

– Тс-с … все тобі треба знати! – І троль лукаво подивився на хлопчика. – А чи не бачив ти моїх братів?

– А як же! Вони веліли пере дати, що пішли додому на гору.

– Тоді і мені треба поспішати! – заспішив Молодший Брат. – Шкода, що я не маю часу, а то б я перетворив тебе в сороку. А тепер так і залишайся виродок виродком.

І троль пошкандибав геть. А хлопчик залишився сидіти на камені.

«Пригоди! – подумав він. – Ось вони і почалися. Піду я за тролями і дізнаюся, чим справа обернеться ».

Сторінки: 1 2 3 4 5

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:

Волшебные сказки Швеции Збірка

Художник Йон Бауер

Видавництво ”Рипол Классик”

м. Москва, 2010 р.

переклад на російську Ольга Мяэотс

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: