Хлопчик, тролі і пригоди

Казка Вальтера Стенстрема. Читати українською онлайн.

Жив-був жвавий хлопчисько, який мріяв про пригоди. А де їх шукати? Звичайно, в дрімучому лісі. Ось він туди і пішов.

– Егей! – крикнув він, зайшовши подалі в гущавину. – Егегей! Є тут пригоди? А то вдома такі туга та нудьга, всі ходять немов у воду опущені. А все тому, що померла наша добра королева, ось країна і сумує. Король і принцеса в печалі, і народ теж. Але у принцеси з’явилася мачуха, і тепер вона всім заправляє. Подейкують, що вона відьма, але напевне ніхто не знає.

Хлопчик йшов все далі і далі в ліс.

– Егей! Егегей! Де ж ви, пригоди ?! Мати дала мені в дорогу сім бутербродів, а у мене вже залишилося лише два. Ей! Так коли ж ви почнетесь?

Сонце стало хилитися до заходу, а хлопчик все йшов і йшов далі і далі вглиб темного лісу.

– Пригоди! – кликав він. – Пригоди, починайтися вже! Вдома тільки туга та нудьга. Ось уже кілька днів, як пропала принцеса. Вона збирала квіти на лузі і раптом зникла. Кажуть, королева зачарувала її, щоб зробити принцесою свою власну дочку. Але точно ніхто не знає. Ось тепер і панують всюди тільки смуток та печаль.

Сутінки густішали. Хлопчик доїв останній бутерброд. Він втомився ходити по лісі, сів на камінь і задумався.

Чшу! Зашелестіло листя і затріщали гілки. Але хлопчик нітрохи не злякався: совість його була чиста, а значить, і боятися йому було нічого. Він сидів і чекав, коли почнуться пригоди: заради цього він і відправився в цю дорогу.

І тут повз нього перевальцем пройшов троль з мішком за спиною. Це був Великий Брат – старший з трьох тролів. Він був страшний-престрашний, а потворніше всього були його довгі волохаті вуха, які майже волочилися по землі.

– Уф-уф, пуф-пуф! – віддувався він на ходу.

– Добрий вечір, дядьку, – привітався з ним хлопчик.

Троль зупинився, поворушив вухами і подивився на хлопчика.

– Який ти карлик! – пробурмотів він.

– Зовсім я не карлик, я – хлопчик.

– Який ти хлопчик! – промовив троль. – Які у тебе бридкі маленькі вушка! Помилуйся на мої! Ось це вуха так вуха! Проти такої краси принцеса напевно не встоїть. А твої вуха зовсім нікуди не годяться.

– Я задоволений тим, що маю! – відповів хлопчик. – А що у тебе, дядьку, в мішку?

– У мене там повнісінько срібла, я його назбирав в лісі. А зверху припасений солодкий вуж – нехай принцеса поласує.

– Яка принцеса?

– Тс-с … все тобі треба знати! – Троль помахав вухами і лукаво подивився на хлопчика. – Мабуть, я міг би перетворити тебе в чорного ворона. Але так і бути – залишайся виродок виродком. Коли побачиш моїх братів, то передай їм, що я пішов додому на нашу гору. Прощавай!

– До побачення, дядьку! – відповів хлопчик.

І троль пішов, а хлопчик залишився сидіти на камені.

Чшу! Зашелестіло листя і затріщали гілки. Але і тепер хлопчик нітрохи не злякався.

З лісу з’явився ще один троль з мішком за плечима. Це був Середній Брат. Він теж був страшний-престрашний, і самим огидним у нього було довге, майже до самої землі підборіддя, все в бородавках.

– Уф-уф, пуф-пуф! – віддувався він на ходу.

– Добрий вечір, дядьку! – привітався хлопчик.

– Який ти карлик! – посміхнувся троль.

Він уперся підборіддям в землю і примружився.

– Зовсім я не карлик, я – хлопчик.

– Який ти хлопчик! – промовив троль. – Яке ж у тебе бридке маленьке підборіддя! Помилуйся на моє! Ось яке гарне! Проти такої краси принцеса напевно не встоїть. А твоє підборіддя зовсім нікуди не годиться.

– Я задоволений тим, що маю. А що у тебе, дядьку, в мішку?

– У мене там повнісінько золота. А зверху чудова зелена жаба – нехай принцеса поласує.

– Яка принцеса?

– Тс-с … все тобі треба знати! – Троль лукаво подивився на хлопчика. – А чи не бачив ти мого Великого Брата?

– А як же! Він велів передати, що пішов додому на гору!

– Тоді і мені треба поспішати! – сказав Середній Брат. – Якби я не поспішав, то перетворив би тебе в ворону. Але так і бути – залишайся виродок виродком.

І троль пошкандибав геть. А хлопчик залишився сидіти на камені. І знову зашелестіли листя і затріщали гілки.

З лісу з’явився ще один троль з мішком за плечима. Це був Молодший Брат. Він був страшний-престрашний, і самим огидним у нього був прищавий довгий ніс.

– Уф-уф, пуф-пуф! – віддувався він на ходу.

– Добрий вечір, дядьку! – привітався хлопчик.

– Який ти карлик! – хмикнув троль, зупинився і став принюхуватися.

– Зовсім я не карлик, я – хлопчик.

– Який ти хлопчик! – промовив троль. – Який же у тебе бридкий маленький ніс! Помилуйся моїм! Ось яким повинен бути ніс! Проти такої краси принцеса напевно не встоїть. А у тебе ніс зовсім нікуди не годяться.

– Я задоволений тим, що маю. А що у тебе, дядьку, в мішку?

– Мішок мій повний дорогоцінних каменів. А зверху лежить жирна смачна жаба – нехай принцеса поласує.

– Яка принцеса?

– Тс-с … все тобі треба знати! – І троль лукаво подивився на хлопчика. – А чи не бачив ти моїх братів?

– А як же! Вони веліли пере дати, що пішли додому на гору.

– Тоді і мені треба поспішати! – заспішив Молодший Брат. – Шкода, що я не маю часу, а то б я перетворив тебе в сороку. А тепер так і залишайся виродок виродком.

І троль пошкандибав геть. А хлопчик залишився сидіти на камені.

«Пригоди! – подумав він. – Ось вони і почалися. Піду я за тролями і дізнаюся, чим справа обернеться ».

І він обережно, крадькома, пішов за тролями.

Ох, як шаруділо листя і тріщали гілки! Але хлопчик не злякався.

У самій глибині дрімучого лісу стояла сіра гора – це і був замок тролів. Там в одній з кімнат нудилася в полоні принцеса, та найменша красуня принцеса, яка пропала, коли збирала квіти на лузі.

З одного боку в кімнаті була тераса зі сходами, а під самою стелею – одне-єдине віконце, через яке світили зірки.

Принцеса сиділа на підстилці з м’якого моху, але їй він здавався жорстким, адже вона звикла до пухових подушок. Стіл аж ломився від принесених тролями частувань: ковбаса з крові дракона і суп з жаб, смажені вуха кажанів і отруйна каша з блекоти …

Звичайно, принцеса ні до чого цього навіть не доторкнулася. Вона б швидше померла, ніж покуштувала подібні страви.

Принцеса не сміла говорити голосно, лише пошепки розмовляла вона з зірками і все питала їх:

– Коли ж прилетять лісові ельфи? Коли ж прилетять ельфи?

І ось з’явилися лісові ельфи – ціла процесія. Вони прослизнули крізь віконце і поцілували принцесу в очі і щоки. Гості принесли принцесі вдосталь ягід і фруктів, забрали незайману їжу тролів, попрощалися і полетіли.

Тут заскрипів залізний засув, і в кімнату ввірвалася стара тролиха. Вона була страшна-престрашна, вуха у неї були, як у Великого Брата, підборіддя – як у Середнього, а ніс – як у Молодшого.

– Фу! – сказала вона. – Фу, яке бридке свіже повітря! Доведеться мені ніс затиснути. Зачини вікно або краще перебирайся в мою кімнату. Ось там повітря чудове! Там, мабуть, тисячу років не провітрювали.

– Але мені подобається дивитися на зірки! – відповідала принцеса.

Вона не сміла зізнатися, що не переносить спертого повітря. Це б старій тролисі не сподобалося.

– Дивитися на зірки! – пробурчала тролиха. – Які дурниці! На що там дивитися! Мої печери повні срібла, золота і дорогоцінних каменів, які виблискують краще всяких зірок. Ну як тобі частування? – продовжувала стара, дивлячись на порожні миски. – Ось молодчина! Все з’їла. Ха-ха-ха!

Тролиха ходила по кімнаті і сміялася на все горло. Вона й не здогадувалася, що ельфи забрали троляче частування і нагодували принцесу ягодами. Поки вона ходила по кімнаті, пролунав стук у двері. Бум!

– Ніяк це Великий Брат! – зраділа тролиха і пішла відчиняти.

Увійшов старший троль, привітався і зняв мішок з плеча.

– Ось тут частування для принцеси! – сказав він і простягнув їй вужа.

І знову пролунав стук у двері. Бум бум!

– Схоже, це Середній Брат, – пробурмотіла стара і пішла відчиняти.

Увійшов середній троль, привітався і зняв з плеча мішок.

– Ось тут частування для принцеси! – сказав він і простягнув їй жабу.

І знову пролунав стук у двері. Бум бум бум!

– Здається, це Молодший Брат, – промовила тролиха і знову пішла відчиняти.

Увійшов молодший троль, привітався і зняв з плеча мішок.

– Ось тут частування для принцеси! – сказав він і простягнув їй ще одну жабу.

Довелося принцесі їм усім подякувати і прийняти подарунки. А стара тролиха носилася навколо і реготала на все горло.

– Ой, як я рада! – примовляла вона. – Ось ввечері і влаштуємо заручини! Принцеса побереться з одним з моїх синочків. Нехай сама вибирає, хто їй більше до серця. Звичайно, їй, мабуть, всі троє милі, але доведеться вибрати тільки одного.

І тролиха зареготала так, що їй довелося вхопитися за живіт, щоб не луснути. А синочки її посміхалися від вуха до вуха, адже кожен думав, що принцеса вибере саме його.

Принцеса була ледь жива від страху. Вона була одна-однісінька, і жодного друга поруч. Навіть ельфи більше не з’являлися. Тільки зірки сяяли на небі.

– Помилуйся на них! – Не вгамовувалася тролиха. – Помилуйся на моїх синочків! Таких красенів більше не знайдеш на всьому білому світі. Всі в матір!

Однак принцеса на тролів навіть не глянула. Зі сльозами на очах дивилася вона на зірки. Біда з нею сталася, і нема їй звідки чекати порятунку! Вона замкнена в замку у страшних тролів, і ніхто їй не допоможе … Раптом у віконці з’вилася чиясь голова. Невже ще один троль? Хоча, мабуть, він дуже схожий на звичайного хлопчика, навіть кивнув їй привітно.

– Ну, кого ж ти вибереш? – Не вгамовувалася тролиха. – Вирішуй! Мої синочки всі як на підбір, а вже як спритно шукають скарби! Всі троє готові одружитися. Молодшенькому виповниться наступного тижня дев’ятсот сорок сім років. І якщо все буде добре, то проживуть вони ще багато тисяч років. Ми, тролі, лише одного повинні боятися.

– Чого? – запитав Великий Брат.

– Хіба я вам не розповідала? – здивувалася стара. – Ну так з значить настала пора вам це дізнатися. Є одне закляття, яке наводить на тролів порчу. Ох, мені щоразу стає погано, коли я його згадую. Ось воно:

Свіжий вітер, прилітай!

Тролів геть з гори здувай!

Страшних, дурних, бридких і злих –

Не залиш сліду від них!

– Уф, ледь й справді не захворіла від цих слів! – поскаржилася тролиха. – Але це скоро пройде. А ви не бійтеся, синочки: закляття не шкодитиме, якщо його прочитає випадкова людина.

– А хто ж повинен його прочитати, щоб воно стало небезпечним? – запитав Середній Брат.

– Прийшов час вам і це дізнатися! – відповідала баба. – Якщо його прочитає хлопчик, який не боїться ні тролів, ні темряви – тоді нам біда. Але я такого хлопчаки ні разу не зустрічала, та й не зустріну, сподіваюся. А якщо такий і з’явиться, скоріше його зачаруйте, щоб він не встиг і рота розкрити.

– Бачив я сьогодні ввечері в лісі одного хлопчика, – сказав Великий Брат.

– І я! – підхопив Молодший. – І він зовсім не боявся тролів!

– І темряви теж! – додав з переляком Середній.

– Ой, біда яка, страх один! – заметушилася тролиха і забігала по кімнаті. – Ну чому ж ви його відразу не зачарували?

– Але ми так поспішали! – відповідали брати. – Ми ж поспішали до принцеси.

– Уф, тепер мені й справді стало не по собі! – промовила тролиха. – А втім, дивись, і обійдеться. Чого нам боятися цього хлопчиська ?! Він же не знає закляття! Значить, все в порядку! Ох, тепер мені ніби то полегшало.

І тролиха зареготала на все горло і застрибала по кімнаті.

– Ой, ми ж забули про заручини! – схопилася раптом вона. – Ну що, принцеса, вибрала вже?

Однак бідолаха як і раніше сиділа і дивилася на зірки, а по щоках її котилися величезні сльози. Ніколи жодна принцеса не знала такого горя! І ні до кого було їй звернутися за допомогою. Втім, той троль в віконці кивав їй привітно і здавався цілком милим. І ось що дивно: він був дуже схожий на сина королівського сторожа – того самого, з яким вона так часто разом бавилась. Але це напевно лише тролячі чари. І допомоги від нього чекати не варто …

– Ну що ж ти мовчиш? – смикала її тролиха. – Ти що, заснула? А ну я тебе вщипну разочок!

І вона з такою силою вщипнула принцесу за руку, що та аж скрикнула від болю.

– Або ти боїшся? Тоді я сама за тебе виберу. Отримуй мого старшенького! Ну що, задоволена тепер?

– Ні! – крикнула принцеса. – Ні і ні! Не вийду я заміж за цих бридких тролів! Я хочу додому. І їсти огидну тролячу їжу не стану. І повітрям спертим дихати теж не можу.

– Ось, значить, як! – прошипіла стара, позеленівши від злості. – Ось, значить, як! Ну додому ти більше не повернешся! Там тепер королевою моя сестричка, а вона не гірша за мене. Це вона відіслала тебе сюди і зовсім не бажає твого повернення. Тому що тепер її дочка стане принцесою і отримає в спадок все королівство. Ха-ха-ха! Не бачити тобі більше рідного замку! Будеш жити тут, в моїй кімнаті! Повітря там цілком свіже. Я тебе навчу хорошим манерам. Це тобі потрібно. Стану годувати тебе нашою їжею по сім разів на день і, трохи що не так, буду щипати тебе, а ні, то познайомлю з різкою, що стоїть в кутку.

Тролиха схопила принцесу і потягла за собою.

– Шуруй в мою кімнату! Там не поніжишся на м’якому моху!

Однак раптом з віконця почувся чийсь голос – звичайний хлоп’ячий голос, – але тролиха відразу випустила руку принцеси і завмерла разом з синами, немов скам’яніла.

Свіжий вітер, прилітай!

Тролів геть з гори здувай!

Страшних, дурних, бридких і злих –

Не залиш сліду від них!

І тут же подув із заходу свіжий вітер, відчинив двері навстіж і вмить забрав геть стару тролиху і її синів. Все сталося так швидко, що ніхто й помітити не встиг, куди вони поділися.

Але маленьку принцесу вітер не зачепив.

А незабаром в дверях з’явився хлопчик і ввічливо їй вклонився. Це був той самий син сторожа, який відправився на пошуки пригод.

– Не бійтеся, принцесо! – сказав він. – Тепер тролів і сліду не буде, більше вони ніколи не повернуться. А ми вирушимо назад в наше королівство і прихопимо з собою все їхнє золото, срібло і дорогоцінні камені.

– Дякую, добрий хлопчику! – відповідала принцеса. – Мені було так гірко і страшно! Я думала, що і ти теж троль.

Почувши ці слова, хлопчик розсміявся, і сказав так:

– Це була справжня пригода!

І ясно було, що він цим дуже задоволений.

Між тим в рідному королівстві, в замку і в місті, панувало сум’яття: нова правителька повеліла, щоб відтепер всякий сум за колишньою королевою і її зниклою дочкою був забутий. І одночасно наказано було оголосити про те, що країна отримала нову принцесу, дочку нової королеви і пасербицю короля: вона і стане спадкоємицею трону.

– Ту-ті-лі-ту! – гули труби на вулицях і площах. Прапори і вимпели злітали в небо, а люди знову діставали яскравий одяг, як їм і було наказано. – Ту-ті-лі-ту!

Лише король самотньо сидів у кутку і грав зі скіпетром і державою.

Печаль його була така велика, що він впав у дитинство. Він відповідав лише «так» на все, що пропонувала королева, тому вона заправляла тепер усім в королівстві.

«Королева – тролиха! Королева – чаклунка! » – думали люди.

Однак ніхто не міг судити напевно, і ніхто не наважувався вимовити це вголос.

А в одному з покоїв королева допомагала дочці наводити красу. Ніколи жодній покоївці не дозволялося бути присутнім при цьому.

– Закрийте всі вікна і провалюйте! – наказувала зазвичай королева.

Покоївки закривали вікна і поспішали забратися геть з очей.

– Фу, яке бридке свіже повітря! – бурчала королева, коли вони з донькою залишилися одні. – Фу, дихати неможливо! Мені прям погано стає. Але скоро ми заведемо тут інші порядки. Завтра ж я віддам наказ забити всі вікна в королівстві. А потім накажу обнести стіною всю державу, щоб ніякі вітри сюди не залітали. Ну, моя дівчинка, – продовжувала вона, – давай вмиємо тебе губкою.

– Ні! – заволала дочка. – Не хочу я митися!

– Потерпи, недовго залишилося, – вмовляла її мати. – Ну ще один раз! Ось проголосять тебе принцесою і спадкоємицею, і можеш більше не митися. Тоді ми взагалі звелимо спалити всі губки і мочалки. І повісимо замки на колодязі. Це все дурні людські домисли, ніби треба вмиватися. Ну ж бо! Тільки не кричи!

Однак дочка все одно волала як різана. Тільки тролі можуть так кричати, коли їх змушують митися чистою водою.

– Ну ось, тепер все готово, – сказала королева. – Такою ти цим людям напевно сподобаєшся. Хоча мені здається, що до умивання ти була набагато красивішою.

Тролиха нарядила дочку в найкрасивіше плаття принцеси, але миліше та від цього не стала. Троля ні шовк, ні оксамит не прикрасять.

– Накапай пару крапель скипидару на носовичок, – порадила королева. – Коли ти вийдеш на свіже повітря, зможеш зрідка прикладати хустку до носа, щоб привести себе до тями.

І королева з донькою вийшли на терасу замку, де мало відбутися святкування. Король вже був там – сидів на троні, поруч стояв трон королеви, а тролина дочка сіла у них в ногах. Придворні в яскравих уніформах встали за спинами короля і королеви, а солдати з блискучими рушницями вишикувалися чотирикутником на площі перед замком. За солдатами щільним натовпом стояв звичайний люд – всі в яскравому одязі, як і було наказано. Майоріли прапори і вимпели, гриміли труби: «Ту-ті-лі-ту!»

Але справжніх веселощів не було. Король сидів темніше хмари і грав скіпетром і державою, придворні здавалися наляканими до смерті, солдати забули про поставу, а люди, які зібралися перед замком, дивилися на все сумно, немов охоплені важким горем.

Так і було насправді. Люди сумували  за доброю королевою, яка померла, і за красунею принцесою, яка зникла. Шкода їм було і доброго короля, який впав у дитинство. Однак вони боялися нової королеви і її дочки, яка ось-ось повинна була стати спадковою принцесою.

– Така потвора! – шепотілися на площі, але голосно це сказати ніхто не посмів. – Така потвора! Ну вилитий троль! Невже вона стане нашою принцесою? Який жах!

А як дивно королева з донькою вели себе! Сиділи, притиснувши хустки до носів, наче їм нудно було.

Та так воно і було насправді! Тролі страшно мучились на свіжому повітрі, і якби не смердючі носові хустки, вони б просто не витримали.

– Ну думаю, можна починати, – прошипіла королева королю.

– Так, так, – кивнув король.

Він завжди відповідав королеві тільки «так, так», що б та не говорила.

– Мабуть, краще я сама звернуся до народу, – сказала королева.

– Так, так, – погодився король.

І труби заграли новий сигнал: «Ту-ту-ли-ту!» А потім тролиха встала і виголосила промову. Вона так красиво говорила про колишню королеву – ту, що померла. Гіркі сльози текли у неї по щоках, але ніхто не вірив, що вона плакала від чистого серця. Говорила вона і про зниклу принцесу, і знову на очах її блищали сльози. Однак і на цей раз ніхто не повірив в її щирість.

– І ось тепер, – підсумувала тролиха, – король велить, щоб принцесою стала моя дочка. Але поки принцеса виросте, країною управляти буду я, оскільки король відчуває, що занадто старий, і бажає піти на спокій.

Вона запевнила всіх, що буде хорошою королевою. Їй краще, ніж будь-кому відомо, чого хочуть піддані. Так що ті, хто буде слухняним і поступливим, будуть жити прекрасно. Але за всякий непослух стануть жорстоко карати.

Чаклунка закінчила промову, перший міністр вийшов вперед, надів корону на королівську дочку і махнув народу, щоб той кричав «Ура», та й сам закричав з усієї сили. А придворні за ним слідом: вони не сміли не послухатися. Однак люди на площі мовчали. У всіх було важко на душі, а з важким серцем важко кричати «ура».

А ще люди не кричали тому, що в цей самий момент помітили, як по дорозі наближається до міста довгий караван і одразу прямує до замку. Віз за возом, кожен везе пара коней. На найпершому сиділа дівчинка, як дві краплі води схожа на зниклу принцесу, так що не важко було здогадатися, хто це була така. А поруч з нею – славний хлопчина, ну прямо вилитий синок сторожа королівського замку.

Слідом їхала валка, завантажена сріблом, золотом і дорогоцінним камінням. Люди розступилися, даючи їм дорогу. Вони не вірили своїм очам.

– Невже це справжня принцеса? – шепотілися вони. – А це хіба не син сторожа? А на возах, схоже, срібло, золото і дорогоцінні камені.

Сторож з дружиною теж стояли в натовпі.

– Так це ж наш син! – закричали вони. – І принцеса справжнісінька!

І тут почалося справжнє радість: люди замахали шапками і закричали «Ура» – знову і знову: така їх охопила радість.

«Невже це вони мене так вітають? – подумала королева. – Мене і нову принцесу! »

Однак тут тролиха помітила вози, що під’їжджали до парадного ганку. Нічого подібного вона в житті не бачила! На першому возі сиділа справжня принцеса, яку чаклунка хотіла замкнути в горі у своєї сестри.

«Як вона сюди дісталася?» – тролиха позеленіла зі злості.

І тут хлопчик заговорив:

– Здрастуйте, король і люди добрі! Я вирушив на пошуки пригод, і ось повернувся додому з принцесою.

– Ура! ура! – закричали люди.

– Королева, що стоїть там, на терасі, – продовжував хлопчик, – насправді чаклунка, вона сестра баби тролихи, що жила в сірій горі. А дочка її – справжній троль.

– Ми так і думали! – закричали в юрбі.

І тут диво! – тролиха і її дочка раптом перетворилися … або, може, люди просто вперше побачили те, чого раніше не помічали.

У обох з’явилися довжелезні вуха, які майже волочилися по землі, а підборіддя і носи виявилися такими величезними і потворними – просто страх! Тролі закрутилися-закрутилися, розмахуючи вухами, немов крилами, і зашипіли крізь зуби.

Уф, жах який! Король від жаху впустив скіпетр і державу, придворні закричали і полізли під стільці, солдати, вже на що були сміливі, теж подумали: чи не пуститися їм навтьоки? – а люди в натовпі стиснулися і намагалися сховатися один за одним.

Тільки хлопчик, той самий, шукач пригод, не злякався. Він знав чарівне заклинання і поспішив крикнути:

Свіжий вітер, прилітай!

Тролів геть з гори здувай!

Страшних, дурних, бридких і злих –

Не залиш сліду від них!

І в ту ж мить налетів західний вітер і підхопив тролів за вуха. Свішш – їх і слід прохолов! Все сталося так швидко, що ніхто не встиг помітити, куди вони поділися. Але західний вітер більше нікому шкоди не заподіяв – ні королю, ні принцесі, ні хлопчикові, ні придворним, ні солдатам. А як не стало більше тролів, то і страх у всіх пропав. Люди кричали від радості і сміялися, солдати знову встали струнко, міцно стискаючи рушниці, придворні виповзли з-під стільців і взялися як ні в чому не бувало розмовляти про погоду.

Старий король обіймав принцесу, сміявся і плакав від щастя.

І ось що чудово – розум знову до нього повернувся. Чаклунські чари були зруйновані: більше він не стане сидіти в кутку, граючи скіпетром і державою. Він ще раз обняв дочку і поцілував у чоло. А потім обійняв і хлопчика і поплескав його по спині, як той того і заслуговував.

– Хай живе король! – кричали люди. – Хай живе принцеса! Хай живе хлопчик, який вирушив на пошуки пригод!

– Так, це була гарна пригода! – сказав король так голосно, що всі почули. – Це було славна пригода! А славна пригода має мати славний кінець. Мені здається, моя дочка думає так само, як я. Хлопчик отримає руку принцеси і стане мої спадкоємцем. Він не боїться ні тролів, ні темряви, любить свіже повітря і вмивається без капризів. Прийде термін, і з нього вийде хороший король.

Хлопчик ввічливо подякував королю і поступив так, як йому підказували його хороші манери: поцілував королю руку, а принцесу поцілував в губи.

– Я буду завжди піклуватися про тебе! – пообіцяв він. – Дбати і охороняти від тролів. А коли стану королем, ти будеш сидіти тільки на пухових подушках.

Тут закінчується одна пригода і починається інша, як це буває і в житті. Нова пригода теж стане казкою, але це буде вже інша історія.

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

0 / 5. Рейтинг: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:

Волшебные сказки Швеции Збірка

Художник Йон Бауер

Видавництво ”Рипол Классик”

м. Москва, 2010 р.

переклад на російську Ольга Мяэотс

Залишити коментар