Хлопчик, тролі і пригоди

Жив-був жвавий хлопчисько, який мріяв про пригоди. А де їх шукати? Звичайно, в дрімучому лісі. Ось він туди і пішов.

– Егей! – крикнув він, зайшовши подалі в гущавину. – Егегей! Є тут пригоди? А то вдома такі туга та нудьга, всі ходять немов у воду опущені. А все тому, що померла наша добра королева, ось країна і сумує. Король і принцеса в печалі, і народ теж. Але у принцеси з’явилася мачуха, і тепер вона всім заправляє. Подейкують, що вона відьма, але напевне ніхто не знає.

Хлопчик йшов все далі і далі в ліс.

– Егей! Егегей! Де ж ви, пригоди ?! Мати дала мені в дорогу сім бутербродів, а у мене вже залишилося лише два. Ей! Так коли ж ви почнетесь?

Сонце стало хилитися до заходу, а хлопчик все йшов і йшов далі і далі вглиб темного лісу.

– Пригоди! – кликав він. – Пригоди, починайтися вже! Вдома тільки туга та нудьга. Ось уже кілька днів, як пропала принцеса. Вона збирала квіти на лузі і раптом зникла. Кажуть, королева зачарувала її, щоб зробити принцесою свою власну дочку. Але точно ніхто не знає. Ось тепер і панують всюди тільки смуток та печаль.

Сутінки густішали. Хлопчик доїв останній бутерброд. Він втомився ходити по лісі, сів на камінь і задумався.

Чшу! Зашелестіло листя і затріщали гілки. Але хлопчик нітрохи не злякався: совість його була чиста, а значить, і боятися йому було нічого. Він сидів і чекав, коли почнуться пригоди: заради цього він і відправився в цю дорогу.

І тут повз нього перевальцем пройшов троль з мішком за спиною. Це був Великий Брат – старший з трьох тролів. Він був страшний-престрашний, а потворніше всього були його довгі волохаті вуха, які майже волочилися по землі.

– Уф-уф, пуф-пуф! – віддувався він на ходу.

– Добрий вечір, дядьку, – привітався з ним хлопчик.

Троль зупинився, поворушив вухами і подивився на хлопчика.

– Який ти карлик! – пробурмотів він.

– Зовсім я не карлик, я – хлопчик.

– Який ти хлопчик! – промовив троль. – Які у тебе бридкі маленькі вушка! Помилуйся на мої! Ось це вуха так вуха! Проти такої краси принцеса напевно не встоїть. А твої вуха зовсім нікуди не годяться.

– Я задоволений тим, що маю! – відповів хлопчик. – А що у тебе, дядьку, в мішку?

– У мене там повнісінько срібла, я його назбирав в лісі. А зверху припасений солодкий вуж – нехай принцеса поласує.

– Яка принцеса?

– Тс-с … все тобі треба знати! – Троль помахав вухами і лукаво подивився на хлопчика. – Мабуть, я міг би перетворити тебе в чорного ворона. Але так і бути – залишайся виродок виродком. Коли побачиш моїх братів, то передай їм, що я пішов додому на нашу гору. Прощавай!

– До побачення, дядьку! – відповів хлопчик.

І троль пішов, а хлопчик залишився сидіти на камені.

Чшу! Зашелестіло листя і затріщали гілки. Але і тепер хлопчик нітрохи не злякався.

З лісу з’явився ще один троль з мішком за плечима. Це був Середній Брат. Він теж був страшний-престрашний, і самим огидним у нього було довге, майже до самої землі підборіддя, все в бородавках.

– Уф-уф, пуф-пуф! – віддувався він на ходу.

– Добрий вечір, дядьку! – привітався хлопчик.

– Який ти карлик! – посміхнувся троль.

Він уперся підборіддям в землю і примружився.

– Зовсім я не карлик, я – хлопчик.

– Який ти хлопчик! – промовив троль. – Яке ж у тебе бридке маленьке підборіддя! Помилуйся на моє! Ось яке гарне! Проти такої краси принцеса напевно не встоїть. А твоє підборіддя зовсім нікуди не годиться.

– Я задоволений тим, що маю. А що у тебе, дядьку, в мішку?

– У мене там повнісінько золота. А зверху чудова зелена жаба – нехай принцеса поласує.

– Яка принцеса?

– Тс-с … все тобі треба знати! – Троль лукаво подивився на хлопчика. – А чи не бачив ти мого Великого Брата?

– А як же! Він велів передати, що пішов додому на гору!

– Тоді і мені треба поспішати! – сказав Середній Брат. – Якби я не поспішав, то перетворив би тебе в ворону. Але так і бути – залишайся виродок виродком.

І троль пошкандибав геть. А хлопчик залишився сидіти на камені. І знову зашелестіли листя і затріщали гілки.

З лісу з’явився ще один троль з мішком за плечима. Це був Молодший Брат. Він був страшний-престрашний, і самим огидним у нього був прищавий довгий ніс.

– Уф-уф, пуф-пуф! – віддувався він на ходу.

– Добрий вечір, дядьку! – привітався хлопчик.

– Який ти карлик! – хмикнув троль, зупинився і став принюхуватися.

– Зовсім я не карлик, я – хлопчик.

– Який ти хлопчик! – промовив троль. – Який же у тебе бридкий маленький ніс! Помилуйся моїм! Ось яким повинен бути ніс! Проти такої краси принцеса напевно не встоїть. А у тебе ніс зовсім нікуди не годяться.

– Я задоволений тим, що маю. А що у тебе, дядьку, в мішку?

– Мішок мій повний дорогоцінних каменів. А зверху лежить жирна смачна жаба – нехай принцеса поласує.

– Яка принцеса?

– Тс-с … все тобі треба знати! – І троль лукаво подивився на хлопчика. – А чи не бачив ти моїх братів?

– А як же! Вони веліли пере дати, що пішли додому на гору.

– Тоді і мені треба поспішати! – заспішив Молодший Брат. – Шкода, що я не маю часу, а то б я перетворив тебе в сороку. А тепер так і залишайся виродок виродком.

І троль пошкандибав геть. А хлопчик залишився сидіти на камені.

«Пригоди! – подумав він. – Ось вони і почалися. Піду я за тролями і дізнаюся, чим справа обернеться ».

І він обережно, крадькома, пішов за тролями.

Ох, як шаруділо листя і тріщали гілки! Але хлопчик не злякався.

У самій глибині дрімучого лісу стояла сіра гора – це і був замок тролів. Там в одній з кімнат нудилася в полоні принцеса, та найменша красуня принцеса, яка пропала, коли збирала квіти на лузі.

З одного боку в кімнаті була тераса зі сходами, а під самою стелею – одне-єдине віконце, через яке світили зірки.

Принцеса сиділа на підстилці з м’якого моху, але їй він здавався жорстким, адже вона звикла до пухових подушок. Стіл аж ломився від принесених тролями частувань: ковбаса з крові дракона і суп з жаб, смажені вуха кажанів і отруйна каша з блекоти …

Звичайно, принцеса ні до чого цього навіть не доторкнулася. Вона б швидше померла, ніж покуштувала подібні страви.

Принцеса не сміла говорити голосно, лише пошепки розмовляла вона з зірками і все питала їх:

– Коли ж прилетять лісові ельфи? Коли ж прилетять ельфи?

І ось з’явилися лісові ельфи – ціла процесія. Вони прослизнули крізь віконце і поцілували принцесу в очі і щоки. Гості принесли принцесі вдосталь ягід і фруктів, забрали незайману їжу тролів, попрощалися і полетіли.

Тут заскрипів залізний засув, і в кімнату ввірвалася стара тролиха. Вона була страшна-престрашна, вуха у неї були, як у Великого Брата, підборіддя – як у Середнього, а ніс – як у Молодшого.

– Фу! – сказала вона. – Фу, яке бридке свіже повітря! Доведеться мені ніс затиснути. Зачини вікно або краще перебирайся в мою кімнату. Ось там повітря чудове! Там, мабуть, тисячу років не провітрювали.

– Але мені подобається дивитися на зірки! – відповідала принцеса.

Вона не сміла зізнатися, що не переносить спертого повітря. Це б старій тролисі не сподобалося.

– Дивитися на зірки! – пробурчала тролиха. – Які дурниці! На що там дивитися! Мої печери повні срібла, золота і дорогоцінних каменів, які виблискують краще всяких зірок. Ну як тобі частування? – продовжувала стара, дивлячись на порожні миски. – Ось молодчина! Все з’їла. Ха-ха-ха!

Тролиха ходила по кімнаті і сміялася на все горло. Вона й не здогадувалася, що ельфи забрали троляче частування і нагодували принцесу ягодами. Поки вона ходила по кімнаті, пролунав стук у двері. Бум!

– Ніяк це Великий Брат! – зраділа тролиха і пішла відчиняти.

Увійшов старший троль, привітався і зняв мішок з плеча.

– Ось тут частування для принцеси! – сказав він і простягнув їй вужа.

І знову пролунав стук у двері. Бум бум!

– Схоже, це Середній Брат, – пробурмотіла стара і пішла відчиняти.

Увійшов середній троль, привітався і зняв з плеча мішок.

– Ось тут частування для принцеси! – сказав він і простягнув їй жабу.

І знову пролунав стук у двері. Бум бум бум!

– Здається, це Молодший Брат, – промовила тролиха і знову пішла відчиняти.

Увійшов молодший троль, привітався і зняв з плеча мішок.

– Ось тут частування для принцеси! – сказав він і простягнув їй ще одну жабу.

Довелося принцесі їм усім подякувати і прийняти подарунки. А стара тролиха носилася навколо і реготала на все горло.

– Ой, як я рада! – примовляла вона. – Ось ввечері і влаштуємо заручини! Принцеса побереться з одним з моїх синочків. Нехай сама вибирає, хто їй більше до серця. Звичайно, їй, мабуть, всі троє милі, але доведеться вибрати тільки одного.

І тролиха зареготала так, що їй довелося вхопитися за живіт, щоб не луснути. А синочки її посміхалися від вуха до вуха, адже кожен думав, що принцеса вибере саме його.

Принцеса була ледь жива від страху. Вона була одна-однісінька, і жодного друга поруч. Навіть ельфи більше не з’являлися. Тільки зірки сяяли на небі.

– Помилуйся на них! – Не вгамовувалася тролиха. – Помилуйся на моїх синочків! Таких красенів більше не знайдеш на всьому білому світі. Всі в матір!

Однак принцеса на тролів навіть не глянула. Зі сльозами на очах дивилася вона на зірки. Біда з нею сталася, і нема їй звідки чекати порятунку! Вона замкнена в замку у страшних тролів, і ніхто їй не допоможе … Раптом у віконці з’вилася чиясь голова. Невже ще один троль? Хоча, мабуть, він дуже схожий на звичайного хлопчика, навіть кивнув їй привітно.

– Ну, кого ж ти вибереш? – Не вгамовувалася тролиха. – Вирішуй! Мої синочки всі як на підбір, а вже як спритно шукають скарби! Всі троє готові одружитися. Молодшенькому виповниться наступного тижня дев’ятсот сорок сім років. І якщо все буде добре, то проживуть вони ще багато тисяч років. Ми, тролі, лише одного повинні боятися.

– Чого? – запитав Великий Брат.

– Хіба я вам не розповідала? – здивувалася стара. – Ну так з значить настала пора вам це дізнатися. Є одне закляття, яке наводить на тролів порчу. Ох, мені щоразу стає погано, коли я його згадую. Ось воно:

Свіжий вітер, прилітай!

Тролів геть з гори здувай!

Страшних, дурних, бридких і злих –

Не залиш сліду від них!

– Уф, ледь й справді не захворіла від цих слів! – поскаржилася тролиха. – Але це скоро пройде. А ви не бійтеся, синочки: закляття не шкодитиме, якщо його прочитає випадкова людина.

– А хто ж повинен його прочитати, щоб воно стало небезпечним? – запитав Середній Брат.

– Прийшов час вам і це дізнатися! – відповідала баба. – Якщо його прочитає хлопчик, який не боїться ні тролів, ні темряви – тоді нам біда. Але я такого хлопчаки ні разу не зустрічала, та й не зустріну, сподіваюся. А якщо такий і з’явиться, скоріше його зачаруйте, щоб він не встиг і рота розкрити.

– Бачив я сьогодні ввечері в лісі одного хлопчика, – сказав Великий Брат.

– І я! – підхопив Молодший. – І він зовсім не боявся тролів!

– І темряви теж! – додав з переляком Середній.

– Ой, біда яка, страх один! – заметушилася тролиха і забігала по кімнаті. – Ну чому ж ви його відразу не зачарували?

– Але ми так поспішали! – відповідали брати. – Ми ж поспішали до принцеси.

– Уф, тепер мені й справді стало не по собі! – промовила тролиха. – А втім, дивись, і обійдеться. Чого нам боятися цього хлопчиська ?! Він же не знає закляття! Значить, все в порядку! Ох, тепер мені ніби то полегшало.

І тролиха зареготала на все горло і застрибала по кімнаті.

– Ой, ми ж забули про заручини! – схопилася раптом вона. – Ну що, принцеса, вибрала вже?

Однак бідолаха як і раніше сиділа і дивилася на зірки, а по щоках її котилися величезні сльози. Ніколи жодна принцеса не знала такого горя! І ні до кого було їй звернутися за допомогою. Втім, той троль в віконці кивав їй привітно і здавався цілком милим. І ось що дивно: він був дуже схожий на сина королівського сторожа – того самого, з яким вона так часто разом бавилась. Але це напевно лише тролячі чари. І допомоги від нього чекати не варто …

– Ну що ж ти мовчиш? – смикала її тролиха. – Ти що, заснула? А ну я тебе вщипну разочок!

І вона з такою силою вщипнула принцесу за руку, що та аж скрикнула від болю.

– Або ти боїшся? Тоді я сама за тебе виберу. Отримуй мого старшенького! Ну що, задоволена тепер?

– Ні! – крикнула принцеса. – Ні і ні! Не вийду я заміж за цих бридких тролів! Я хочу додому. І їсти огидну тролячу їжу не стану. І повітрям спертим дихати теж не можу.

– Ось, значить, як! – прошипіла стара, позеленівши від злості. – Ось, значить, як! Ну додому ти більше не повернешся! Там тепер королевою моя сестричка, а вона не гірша за мене. Це вона відіслала тебе сюди і зовсім не бажає твого повернення. Тому що тепер її дочка стане принцесою і отримає в спадок все королівство. Ха-ха-ха! Не бачити тобі більше рідного замку! Будеш жити тут, в моїй кімнаті! Повітря там цілком свіже. Я тебе навчу хорошим манерам. Це тобі потрібно. Стану годувати тебе нашою їжею по сім разів на день і, трохи що не так, буду щипати тебе, а ні, то познайомлю з різкою, що стоїть в кутку.

Тролиха схопила принцесу і потягла за собою.

– Шуруй в мою кімнату! Там не поніжишся на м’якому моху!

Однак раптом з віконця почувся чийсь голос – звичайний хлоп’ячий голос, – але тролиха відразу випустила руку принцеси і завмерла разом з синами, немов скам’яніла.

Свіжий вітер, прилітай!

Тролів геть з гори здувай!

Страшних, дурних, бридких і злих –

Не залиш сліду від них!

І тут же подув із заходу свіжий вітер, відчинив двері навстіж і вмить забрав геть стару тролиху і її синів. Все сталося так швидко, що ніхто й помітити не встиг, куди вони поділися.

Але маленьку принцесу вітер не зачепив.

А незабаром в дверях з’явився хлопчик і ввічливо їй вклонився. Це був той самий син сторожа, який відправився на пошуки пригод.

– Не бійтеся, принцесо! – сказав він. – Тепер тролів і сліду не буде, більше вони ніколи не повернуться. А ми вирушимо назад в наше королівство і прихопимо з собою все їхнє золото, срібло і дорогоцінні камені.

– Дякую, добрий хлопчику! – відповідала принцеса. – Мені було так гірко і страшно! Я думала, що і ти теж троль.

Почувши ці слова, хлопчик розсміявся, і сказав так:

– Це була справжня пригода!

І ясно було, що він цим дуже задоволений.

Між тим в рідному королівстві, в замку і в місті, панувало сум’яття: нова правителька повеліла, щоб відтепер всякий сум за колишньою королевою і її зниклою дочкою був забутий. І одночасно наказано було оголосити про те, що країна отримала нову принцесу, дочку нової королеви і пасербицю короля: вона і стане спадкоємицею трону.

– Ту-ті-лі-ту! – гули труби на вулицях і площах. Прапори і вимпели злітали в небо, а люди знову діставали яскравий одяг, як їм і було наказано. – Ту-ті-лі-ту!

Лише король самотньо сидів у кутку і грав зі скіпетром і державою.

Печаль його була така велика, що він впав у дитинство. Він відповідав лише «так» на все, що пропонувала королева, тому вона заправляла тепер усім в королівстві.

«Королева – тролиха! Королева – чаклунка! » – думали люди.

Однак ніхто не міг судити напевно, і ніхто не наважувався вимовити це вголос.

А в одному з покоїв королева допомагала дочці наводити красу. Ніколи жодній покоївці не дозволялося бути присутнім при цьому.

– Закрийте всі вікна і провалюйте! – наказувала зазвичай королева.

Покоївки закривали вікна і поспішали забратися геть з очей.

– Фу, яке бридке свіже повітря! – бурчала королева, коли вони з донькою залишилися одні. – Фу, дихати неможливо! Мені прям погано стає. Але скоро ми заведемо тут інші порядки. Завтра ж я віддам наказ забити всі вікна в королівстві. А потім накажу обнести стіною всю державу, щоб ніякі вітри сюди не залітали. Ну, моя дівчинка, – продовжувала вона, – давай вмиємо тебе губкою.

– Ні! – заволала дочка. – Не хочу я митися!

– Потерпи, недовго залишилося, – вмовляла її мати. – Ну ще один раз! Ось проголосять тебе принцесою і спадкоємицею, і можеш більше не митися. Тоді ми взагалі звелимо спалити всі губки і мочалки. І повісимо замки на колодязі. Це все дурні людські домисли, ніби треба вмиватися. Ну ж бо! Тільки не кричи!

Однак дочка все одно волала як різана. Тільки тролі можуть так кричати, коли їх змушують митися чистою водою.

– Ну ось, тепер все готово, – сказала королева. – Такою ти цим людям напевно сподобаєшся. Хоча мені здається, що до умивання ти була набагато красивішою.

Тролиха нарядила дочку в найкрасивіше плаття принцеси, але миліше та від цього не стала. Троля ні шовк, ні оксамит не прикрасять.

– Накапай пару крапель скипидару на носовичок, – порадила королева. – Коли ти вийдеш на свіже повітря, зможеш зрідка прикладати хустку до носа, щоб привести себе до тями.

І королева з донькою вийшли на терасу замку, де мало відбутися святкування. Король вже був там – сидів на троні, поруч стояв трон королеви, а тролина дочка сіла у них в ногах. Придворні в яскравих уніформах встали за спинами короля і королеви, а солдати з блискучими рушницями вишикувалися чотирикутником на площі перед замком. За солдатами щільним натовпом стояв звичайний люд – всі в яскравому одязі, як і було наказано. Майоріли прапори і вимпели, гриміли труби: «Ту-ті-лі-ту!»

Але справжніх веселощів не було. Король сидів темніше хмари і грав скіпетром і державою, придворні здавалися наляканими до смерті, солдати забули про поставу, а люди, які зібралися перед замком, дивилися на все сумно, немов охоплені важким горем.

Так і було насправді. Люди сумували  за доброю королевою, яка померла, і за красунею принцесою, яка зникла. Шкода їм було і доброго короля, який впав у дитинство. Однак вони боялися нової королеви і її дочки, яка ось-ось повинна була стати спадковою принцесою.

– Така потвора! – шепотілися на площі, але голосно це сказати ніхто не посмів. – Така потвора! Ну вилитий троль! Невже вона стане нашою принцесою? Який жах!

А як дивно королева з донькою вели себе! Сиділи, притиснувши хустки до носів, наче їм нудно було.

Сторінки: 1 2