Хлопчик з пустим квітковим горщиком

Давним-давно жив у країні мудрий і щасливий король. Лише одно затьмарювало його старість — у нього не було дітей. І ось одного разу король подумав: “Виберу я найчеснішу в країні дитину і всиновлю її”. Він наказав роздати всім дітям квіткове насіння і оголосив:

— Той, хто виростить із цього насіння найкрасивіші квіти, буде для мене сином чи дочкою.

Всі діти посадили насіння і поливали його вранці та ввечері.

Сон Ір теж старанно доглядав насіння. Але минуло десять днів, минуло півмісяця, місяць, а насіння в горщику все ще не пускало паростки.

“Як дивно”, – дивувався Сон Ір. Нарешті він спитав у матері:

— Чому в мене насіння не проростає?

І мати, теж стурбована цим, сказала:

— Посади насіння в іншу землю.

Сон Ір пересадив насіння, але воно так і не проросло.

Настав день, коли король мав дивитися квіти. Безліч дітей у ошатному одязі вийшли надвір, тримаючи перед собою горщики з квітами. Кожному хотілося стати наслідним принцом. Але що ж це? Чому король, оглядаючи квіти, проходив повз усіх дітей і на обличчі у нього не було й тіні радості?

Раптом біля одного будинку він побачив Сон Іра, який стояв з порожнім горщиком і плакав . Король наказав покликати до нього хлопчика.

— Чому ти стоїш із порожнім горщиком? — спитав він.

Сон Ір, схлипуючи, розповів, як він посіяв насіння, але воно не проросло, мабуть, у покарання за те, що він якось потайки зірвав яблуко в чужому саду.

Почувши цю відповідь, король узяв Сон Іра на руки і сказав:

– Ось мій чесний син!

Люди загомоніли:

— Чому король усиновив хлопчика з порожнім горщиком?

І король пояснив:

– Люди! Насіння, яке роздали дітям, було варене.

І тоді всі схвально закивали. А в дітей, що стояли з прекрасними квітами, від сорому запалали щоки: адже всі вони посадили інше насіння.