Хлопчина і принцеса

Втім, то було легко сказати, та важко зробити. Цар-тигр навіть не хотів чути про це.

— Ти повинна залишитися в джунглях! Повинна! — заволав він страшним голосом.— Дарую тобі все своє неосяжне царство! Ось тобі царська корона! — І тигр простягнув Принцесі всипану діамантами й рубінами корону, але Принцеса відступила назад.

— Не треба мені твого царства! Я маю свого Принца! — Вона поклала руку на плече хлопчакові, а тигр сумно похилив царську голову. Що ж, на милування нема силування…

— Ідіть, куди хочете! — по якімсь часі гукнув він громовим голосом, і джунглі перед ними розступилися.

Знову вони були за столом у скляній вежі. Принцеса малювала, і на папері, наче за помахом чарівної палички, з’являлися гори, ліси. Чи були лані в тих лісах? А білки? Хлопчак не насмілювався запитати про це в Принцеси.

Може, білки вміють зачаровувати й перетворять його в дуба, а Принцесу в липу? Чи знову роз’єднають їх по різних вежах? Хлопчак трохи відступив убік і звідти розглядав Принцесу. Він не хотів, щоб вона бачила його злякане обличчя, й невдовзі подолав у собі страх і всміхнувся.

— Намалюй Місячну долину! І ще намалюй корабель, яким ми туди допливемо…— попросив хлопчак.

І в ту ж мить під пальцями Принцеси став народжуватися і оживати білий корабель. Але хлопчак ніяк не зважувався ступити на нього: корабель дуже нагадував йому з акваріума рибку. Був такий самий сріблястий, блискучий.

— Час, капітане, в плавання! Іди на мостик! — вигукнула Принцеса.— Нумо, сміливіше, корабель піднімає вітрила…

І хлопчак стрибнув на палубу. Довгим і приємним було їхнє плавання. Там, де вони пропливали, на берегах збиралося багато дітей; було багато пісень… Але наближалась уже й ніч, треба було відпочити. Хлопчак розклав на палубі похідне ліжко і ліг на самий краєчок. За плечима він почув подих Принцеси. Ах, яке було тихе й повне місячного сяйва море!

Скільки минуло днів? А може, місяців, років?..
У пронизану місячним промінням кімнатку зайшли мати й батько хлопчака.

— Поглянь! — здивовано вигукнула жінка.— Тут учора наче хтось був?

На столі, всипаному крихітками хліба, стояли дві порожні тарілочки, дві чашки з-під молока… а на самому краєчку ліжка спав їхній син.

Даремно вони перекладали його на середину ліжка — він знову посувався на самий краєчок. Мати здивовано всміхнулася. Бо що їй залишилося? Адже вона не бачила, що поруч з її маленьким сином спала Принцеса…

Сторінки: 1 2