<

Хлопець з діжки

Фінська народна казка. Читати українською онлайн.

В одного подружжя народився син. Коли хлопчик почав ходити, батьки стали радитись, як ростити єдине дитя, щоб із нього виросла порядна людина.

– Давай посадимо сина в діжку й годуватимемо через ріг,– запропонував батько.

– Як саме? – здивувалася мати.

– Бач, коли він зростатиме в діжці, його омине всіляке зло.

І матері ця думка видалася мудрою. Отже, хлопця опустили у велику діжку й годували через ріг. Минуло кілька років, і хлопцева голова вже упиралася в покришку – так він виріс. Тоді батько розламав діжку й допоміг синові вибратися на світ Божий. Зросту син був високого, довгий, мов оглобля, але блідий і хирлявий. Він дивився на світ широко відкритими очима, й від здивування у нього відвисала щелепа.

– Ми вдосталь тебе годували й доглядали, сину,– сказав батько.– Тепер будь опорою своїм батькам. Іди до міста й продай масло.

Мати дала синові кошик із маслом і порадила:

– Продавай панам, вони дорожче заплатять. Впізнаєш їх по пишному вбранню і зверхньому погляду.

Хлопець поплентався до міста. Обіч він побачив стовп пофарбований червоною і білою фарбою, і дивився цей стовп , як здалося підліткові, серйозно й пихато.

«О, це напевно і є заможний пан»,– подумав хлопець. Він вклонився низенько й запитав:

– Чи не зволить пан купити масла?

Стовп ані слова не відповів юнакові, лише позирав на нього.

– Напевне, бідолашний пан німий! – поспівчував хлопець.– Але ж він таки масла хоче!

Юнак знайшов тріску і нею напхав масла в щілину збоку стовпа. Тоді з легким серцем повернувся додому й розповів, як продав масло першому ліпшому панові.

– А де ж гроші? – поцікавилася мати.

– Про це забув запитати, але він, може, заплатить завтра,– мовив син.

Як тільки стало займатися на день, хлопець закинув торбу на спину,

під пахву узяв палицю та й вирушив по борг.

Підійшовши до стовпа, він сказав:

– Ану плати за масло, яке ти вчора отримав!

А стовп ніби взагалі не чує хлопця.

Той уже сердито вигукнув:

– Коли не розумієш слів, заберу силоміць!

Та й почав гамселити по стовпу палицею, а згодом розхитав його і звалив. Стовп із тріскотом упав, а під ним – о диво! – заблищав скарб. Юнак набив свою торбу золотими й срібними монетами. Повернувшись додому, кинув торбу на стіл і похвалився:

– Це пан заплатив за масло. Щоправда, довелося притиснути…

Через кілька днів мати послала сина, який зріс у діжці, до міста продавати м’ясо.

– Кладу до твоєї торби добрячий кусень смаженини. Коли прийдеш до міста, то побачиш, що там усі пани походжають у пишному вбранні. Та не в кожного з них є навіть дрібні гроші в кишені. От священики надійніші й грошовитіші. Продай м’ясо комусь із них. Пастора впізнаєш по чорному каптану й білому комірцю,– повчала мати.

І от хлопчина прийшов до міста. Від навколишньої метушні й гамору голова в нього пішла обертом. Нарешті він побачив пастора: весь у чорному, лиш комірець білів на шиї. Схожий на того, що мати казала. Тільки язик висолоплений.

– Чи не бажає пан пастор купити м’яса? – чемно запитав хлопчина.

– Гав-гав! – обізвався пес й заметляв хвостом.

«Від проповідей, певне, захрип так, що не може до пуття розмовляти»,– подумав юнак і віддав м’ясо псові. Про плату, звісно ж, забув навіть зронити слово.

Повернувшись додому, сказав матері:

– Смаженину продав пасторові.

– А гроші де?

– Ох, як прикро! – схаменувся хлопець.– Знову забув спитати, одначе завтра піду й заберу.

Наступного дня горе-продавець подався до міста й на базарі відшукав

того самого пса, якому віддав м’ясо. Пес впізнав його, радо обнюхав ноги, сподіваючись на ще один ласий шматок.

Проте хлопець суворо мовив:

– Плати за м’ясо, яке з’їв учора! І вже!

Пес тільки заметляв хвостом і простягнув йому лапу.

– Е ні, тут підлещуванням не обійдешся! – вів своєї хлопець.– Доведеться тебе відвести на суд до короля.

– Куди це ти тягнеш Бровка? – поцікавилися перекупки, уздрівши, як парубок силоміць тягне пса.

– На суд до короля,– пояснив юнак.– Він купив у мене м’ясо, а грошей не заплатив.

Почувши це, люди вибухнули реготом:

– Та що це ти, добродію, надумав такого боржника волокти до короля? От насмішиш високий суд!

Пес став надто опиратися перед сходами королівського палацу. Хлопчина схопив його, закинув на плече й відчинив двері тронного залу.

Біля короля сиділа донька – єдина, але смертельно хвора дитина. Вона була сумна й мовчазна, як могила. Скільки пробували розсмішити її, але все марно. Володар пообіцяв неабияку винагороду тому, хто змусить доньку всміхнутися, або хоч зронити слово. До яких тільки витівок не вдавалися, але губи принцеси й не зворухнулися.

І от хлопець, який зріс у діжці, ступив до тронного залу. Король сидів на троні, придворні дами й пани тихо перемовлялися. Принцеса, як завжди, була німа й смутна.

Усі вмить звернули погляди на незнайомця.

Хлопець опустив пса на підлогу й промовив:

– Оцей пастор ошукав мене – купив м’ясо, але не заплатив, тож я привів його до короля на суд.

Це було настільки смішно, що всі зайшовся неймовірним реготом. І сталося дивовижне: лице смертельно хворої принцеси осяяла усмішка, і вона вигукнула:

– Це найсмішніше, що я будь-коли бачила!

– Королівна сміється! – закричали придворні пани.

– Принцеса розмовляє! – здивувалися дами.

– Хлопець заслуговує неабиякої винагороди! – ухвалив король. Королівський скарбник приніс юнакові гаманець, туго набитий золотом. Хлопчина відпустив пса, прийшов додому і сказав неньці:

– Пастор заплатив сповна – те м’ясо було варте остільки золота!

Подобається!

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
Волшебный короб” — збірка
Финские народные сказки

Упорядник Унелма Конкка

Видавництво  “Карелия”

Петрозаводськ, 1993 р.

Залишити коментар