TOU

Хочу лiтати

Анатолій Костецький

Це була робота Корнелiя, котрий, певне, всю нiч водив дiдугана лiсом. Зрозумiло, котовi це – дрiбничка, а от дiдовi – ну й ну! Вiн чiплявся за кожний корiнь та пеньок, падав у колючi ожиновi заростi, на повному ходу налiтав на стовбури дубiв та сосен чи ускакував у шипшиновий кущ. Одне слово, коли б це був не Капiтон, йому варто було б щиро поспiвчувати.

– А, це ти, любесенький! – зрадiв дiдуган, коли побачив Кучму. – Заходь, заходь, дорогесенький! А я саме про тебе думочку думав: i чого хлопчичок не приходить до мене?

– Я принiс вам свiй сон! – мовив Кучма.

– Це добре, – зрадiв дiд. – Це дуже-дуже мудре рiшення! – I Капiтон потер руки. – А де ж вiн?

Володька простяг йому пробiрку.

– Ай, який чудовий хлопчичок! – залопотiв дiд. – А який у нього сончик гарнюсiнький! – Вiн вихопив пробiрку й побiг вiдразу ж до шафи устромляти її в штатив.

– Ось, – трохи згодом пiдiйшов вiн до Володьки, – ось тобi й грошенята – на цукерочки чи на цигарочки, хе-хекс!.. Як ти любиш старенького пенсiонерчика, молодчиночка! – I раптом засичав на Володьку: – Ну, досить балачок, iди вже! А завтра теж сон принось зранку!.. – Вiн ткнув Володьцi в руки пробiрку та грубо пiдштовхнув його до дверей.

Ми сидiли в кущах неподалiк вiд вiкна i все чули.

Раптом крiзь прочинене вiкно ми побачили, як Капiтон, щось наспiвуючи пiд носа, витяг iз шафи пробiрку з Володьчиним, як вiн гадав, сном.

Ми затамували подих, а дiдуган вiдкоркував нетерпляче пробiрку i припав до неї своїм хижим, жадiбним носом.

Ааа-пп-чхи-ии!!! – раптом вибухнуло в його кiмнатi, i ще луна вiд того чхання не встигла влягтися, як навздогiн за першим пролунало друге, а за ним – трете, четверте й далi – ааапчхи!!! Аа-пп-чхи-ии!!

Ми пiдскочили до самiсiнького вiкна i вже смiливо залiзли всередину. Там, у кiмнатi, в шкiряному крiслi сидiв маленький Капiтон i голосно чхав. I з кожним разом вiн меншав i меншав! Ось вiн чхнув -i зробився завбiльшки з кота. Ось iще раз – i вже як миша… Ось вiн, нарештi, вже як мураха. Ми ледь почули останнє тоненьке, мов дзижчання комарика, “аа-пчхи” – i дiдуган зник! Назавжди!

Ми не змовляючись подбiгли до шафи й заходились вiдкорковувати пробiрки й випускати з них сни, якi цей дiдуган устиг понабирати у бiдолашних дiтлахiв.

– Отримуй свiй сон, Iринко!

– I ти, Васильку!

– I ти, Оксанко!..

– А ось i мiй, рiднесенький! – раптом вигукнув Борька, схопивши пробiрку зi своїм сном. – Ох, i спатиму ж я сьогоднi! – засмiявся вiн. – Красота!

Ми повипускали всi сни i, радiснi, вийшли надвiр.

Ви питаєте, як ми перемогли Капiтона? А дуже просто! У пробiрку, яку продав дiдовi Кучма, Iгор насипав звичайного молотого перцю. Адже вiн виглядав точнiсiнько так само, як i порошок дiдугана. Отак-от!..

Ми весело крокували нашим провулком – тепер уже вп’ятьох! – i голосно виспiвували нашу пiсеньку. Ми посмiхалися один до одного, до всiх перехожих, що траплялися нам назустрiч, i нам ставало ще краще! Адже ми тепер чудово знали: дiдугана переможено, нашi сни – з нами! А поки снитимуться кольоровi, запахущi, травневi сни – лiтати нам i лiтати!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Пригодам – ура!“
Збірка
Анатолiй Костецький
Видавництво: “Веселка”
м. Київ, 1995 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: