TOU

Хочу Місяць

Казки Елеонор Фарджон

Такий круглий, весь срібний

Якось увечері Дочка короля визирнула у вікно і побачила на небі красивий круглий, срібний Місяць. Вона простягла вгору руки, але дотягнутися до Місяця не змогла.

Тоді вона піднялася на горище, приставила стільця до відкритого люку і вилізла на дах. Але й звідти дістати Місяця не змогла.

Вона видерлася на найвищий димар, але до Місяця все одно не дістала і гірко-гірко заплакала.

Пролітав повз неї Кажан і спитав:

— За чим ти плачеш, Дочка короля?

— Хочу Місяць, а дістати не можу, — відповіла принцеса.

— Мабуть, і я не зможу, — зітхнув Кажан. — Але я полечу і попрошу Ніч, вона тобі допоможе.

Кажан полетів, а Дочка короля залишилася на даху гірко плакати за Місяцем.

Настав ранок, вже зовсім розвиднілося, прокинулася Ластівка, що жила під дахом. Вона побачила Дочку короля і спитала:

— За чим ти плачеш?

— Хочу Мі-і-ісяць… — відповіла принцеса.

— Гм, особисто я віддаю перевагу Сонцю, — зауважила Ластівка. — Але все одно я зараз полечу і попрошу День, він тобі допоможе.

І Ластівка полетіла назустріч Дню.

А в королівському палаці тим часом почався жахливий переполох. Нянька пішла будити Дочку короля і знайшла її ліжко порожнім.

Вона одразу ж прибігла до Короля і затарабанила у двері кулаками:

— Прокиньтеся, прокиньтеся, вашу Дочку вкрали!

Король у нічному ковпаку вискочив із ліжка і закричав у замкову шпарину:

— Хто?

— Хлопчисько, що чистить срібний посуд, — відповіла Нянька. — Ще минулого тижня пропала срібна тарілка. Хто вкрав тарілку, той вкрав і принцесу.

— Посадити Хлопчину до в’язниці! — наказав Король.

Нянька прожогом кинулася до казарм і наказала Генералові заарештувати Хлопця, що чистить королівське срібло.

Генерал надів шпори та еполети, пристебнув шпагу, всі свої ордени та медалі і дав солдатам наказ вирушати по домівках на тижневу відпустку.

Навіщо?

Ну як же, щоб попрощатися спочатку з рідною ненькою.

— Хлопчиська ми заарештуємо Першого Квітня, — оголосив Генерал і замкнувся у своєму кабінеті обмірковувати план операції.

А Нянька повернулася до палацу і доповіла про все Королю. Король від задоволення потер руки.

— Отак йому і треба! — сказав він. — Першого Квітня ми його заарештуємо. А поки нумо шукати принцесу.

І Король послав по свого Головного детектива і розповів йому, що сталося. Головний детектив зробив розумне обличчя і сказав:

— Перше — треба знайти ключ до таємниці. Друге — зняти відбитки пальців.

— Чиїх? — запитав Король.

— Кожного і кожного, — відповів Головний детектив.

— Навіть моїх? — запитав Король.

— Звичайно! — вигукнув Головний детектив. — Адже ваша величносте — перша людина в державі. Ясна річ, ми почнемо з вас.

Король зрадів і простягнув Головному детективові два великих пальця.

Головний детектив розвів у тарілці чорну сажу, і Король приготувався бува занурити в неї свої великі пальці, як раптом з’явилася королівська Куховарка і сказала:

— Я подаю у відставку!

— Чому? — запитав Король.

— Тому що, скільки не б’юся, ніяк не можу розпалити плиту, — сказала Куховарка. — А якщо плита не горить, мені тут нема чого робити.

— Чому ж плита не горить? — запитав Король.

— Тому що вода! Я її витираю та витираю, а вона все крапає та крапає з димаря прямо на плиту, і вогонь не горить. А без вогню обід не приготуєш, адже вірно? Отже, я йду.

— Коли? — запитав Король.

— Цієї ж хвилини, — сказала Куховарка.

— Ні, спочатку залиш відбитки пальців, — сказав Король.

— А це боляче? — спитала Куховарка.

— Що ти, анітрохи, — сказав Король. — Тільки лоскотно.

Куховарка залишила відбитки великих пальців і пішла упаковувати свої скрині та кошики.

Щойно рознеслася звістка, що королівська Куховарка подає у відставку, як усі куховарки в королівстві теж подали у відставку, тому що королівський дім для всіх приклад — для герцогів і для графів, для булочників і кравців, для всіх Джонні, Джеків і Джоннів. Ну хіба це не безглуздя?

І ось що з цього вийшло…

Ніч не права

Полетів Кажан на пошуки Ночі, щоб розповісти їй про Дочку короля. Але знайти Ніч було нелегко, хоча тут і там вже виднілася нічна тінь. Нарешті, кажан зустрів Ніч у лісі.

Вона наводила там свій лад. Якщо якась квітка забула закрити очі на ніч, вона тихенько дмухала на неї, і квітка згортала свої пелюстки. Якщо дерево тремтіло уві сні усіма своїми листочками, Ніч лагідно торкалася його, і воно переставало тремтіти. Якщо пташеня пищало у гнізді, вона гладила його по спинці, і воно знов засинало.

А от Сову або Нічного метелика Ніч будила:

— Не дрімайте, вставайте, літайте!

І Сова залишала своє затишне дупло, а Нічний метелик — зелений листок, і летіли по різних нічних справах.

Кажан опустився на плече Ночі.

— Тобі що, малятко? — запитала Ніч.

— Я прилетів сказати, що Дочка короля хоче Місяць!

— Місяць? З неба Місяць? — здивувалася Ніч. — Ні, я не можу обійтися без Місяця, так і передай Дочці короля.

— Ах, вона гірко-гірко плаче і просить у тебе Місяць, добра матінко Ніч, — сказав Кажан.

— Як не соромно! — розсердилася матінка Ніч. — Ти тільки подумай, що вийде, якщо всі матері будуть давати дітям все, що вони надумають попросити! Назви мені хоч одну серйозну причину, чому я маю віддати Доньці короля Місяць, тоді подивимося.

Сторінки: 1 2 3 4 5

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.3 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:
Журнал “Малятко “
№ 9-12 за 1990 р

1 Коментар
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: