TOU

Хочу Місяць

Казки Елеонор Фарджон

Місіс Джон Дженкінсон сховала обличчя у фартух і розплакалася.

— Нічого, Джонні, зовсім нічого! Усі куховарки в королівстві подали у відставку.

— Та ти що, ма? — закричав Джонні, починаючи сердитися. — Коли це ми в хаті тримали куховарку? Ти ж сама завжди готувала!

— Ну то й що! — заперечила мати і, витираючи очі, гордовито подивилася на сина. — Якщо я готувала, отже, я куховарка і маю право, як і всі куховарки, подати у відставку.

— Але навіщо, ма?

— А як же інакше! Королівська Куховарка подала третього дня у відставку, а за нею і всі інші куховарки в королівстві. Не можу ж я відстати від них.

Джонні опустився на стілець поруч із батьком.

— Так, виходить, відпустка у мене зіпсована, — промовив він. — Але що найгірше, виходить, і в усіх наших хлопців відпустка зіпсована. Ні, ви собі не уявляєте, що є для солдата їжа, коли він приходить додому у відпустку.

— Не тільки для солдата у відпустці, — зауважив містер Джон Дженкінсон, попихкуючи люлькою, щоб приховати свої почуття, — для інших теж.

— А що ж ти робиш, татку, коли приходить час обідати? — запитав Джонні.

— Йду в шинок, — сказав містер Джон Дженкінсон.

— Ну, пішли разом, — сказав Джонні.

І батько з сином, сумні, вирушили до сусіднього шинка.

А в шинку зібралися всі чоловіки села. Куди їм було ще піти, якщо жінки відмовилися для них готувати? І їхнє обурення проти жінок усе зростало. День у день чоловіки ставали все злішими і злішими, а жінки все упертішими та упертішими.

— Де сніданок? Де обід? Де вечеря? — сердилися чоловіки.

— Король же якось обходиться без сніданку, без обіду і без вечері, — заперечували жінки. — А чим ви кращі від Короля?

І вже по всій країні чоловіки збиралися в шинках, щоб висловлювати своє обурення. Нарешті вони вирішили: якщо так триватиме далі, і жінки не почнуть готувати, вони перестануть працювати.

— Тільки треба діяти дружно! — сказав батько Джонні. — Давайте всі перестанемо працювати Першого Квітня!

І його слово, наче лісова пожежа, облетіло всі міста і села в королівстві, і всі чоловіки, до одного, присяглися, якщо їх не почнуть годувати, Першого Квітня кинути роботу. А всі солдати, що прийшли додому на тижневу відпустку, присяглися, що, якщо їх не будуть годувати, вони не підуть воювати.

Перше квітня

І ось настало Перше Квітня.

Король сам зварив собі ранкову каву і, відсьорбнувши перший ковток, сказав:

— Сьогодні всі заарештовані будуть суворо покарані.

Королівський Генерал сам намазав хліб маслом і сказав:

— Сьогодні буде заарештований Хлопчисько, що чистить королівське срібло.

А всі чоловіки в королівстві сказали:

— Сьогодні ми кидаємо працювати.

І всі солдати заявили:

— Більше ми не будемо воювати.

А Місяць скликав дітей Темряви і сказав:

— Сьогодні ми вирішимо, права Ніч або не права.

І тут таке почалося…

Генерал наказав своїм полковникам повернути всіх солдатів з відпустки, щоб вони заарештували Хлопця, що чистить королівське срібло. Але солдати не захотіли.

— Чому? — запитав Генерал своїх полковників.

— Чому? — запитали полковники своїх солдатів.

Першим відповів барабанщик Джонні:

— Тому що солдат — такий же чоловік, як усі, а всі чоловіки присяглися Першого Квітня кинути роботу.

— Чому? — запитали полковники, гнівно тупнувши шпорами.

— Тому що, поки королівська Куховарка не почне готувати для Короля, всі жінки в королівстві не стануть готувати для чоловіків, а на порожній шлунок жоден чоловік не стане працювати.

Полковники доповіли про це Генералові, і Генерал, струснувши сердито своїми орденами і медалями, пішов сказати Королю, що треба негайно повернути королівську Куховарку.

Король негайно послав по Куховарку. Вона прийшла на кухню, побачила, що на плиту все ще крапає вода, а отже, розпалити вогонь буде неможливо, і сказала:

— Бачите, плита не горить, отже, я не можу готувати та йду.

— Стривай! — сказав Король і наказав своєму Генералові:

— Заарештуйте мою Куховарку!

— Не можу, ваша величносте, — сказав Генерал.

— Як так? — здивувався Король.

— З одного боку, я — королівський Генерал, що вірно, то вірно. Але в той же час я — чоловік, і поки моя дружина не почне мене годувати, я не можу працювати.

— А як же буде із заарештованими? — запитав Король. — Сьогодні їх повинні покарати!

— Доведеться їм залишитися безкарними, тому що ніхто в королівстві не працює, і нема кому їх карати.

— Але це ж кінець світу! — вигукнув Король.

І тут справді почався кінець світу, або, як кажуть вчені, затемнення Місяця.

Сонце зайшло на сході, собаки занявчали по-котячому. Зірки спустилися з неба і пішли гуляти по Землі, годинник опівдні продзвонив північ, Вітер подув зовсім не в той бік, півень прокричав своє кукуріку Місяцю, і Місяць зійшов над Землею, але не тим боком — не срібним, а темним, майже зовсім-зовсім чорним.

І тут відчинилися двері, і до приймальні Короля увійшла королівська Дочка, прямо, як була, у нічній сорочці.

Ніч права

Король кинувся до неї, пригорнув її до серця і спитав:

— Доню, де ти запропала?

— Я сиділа на димарі, тату, — відповіла Дочка короля.

— Навіщо ж ти сиділа на димарі, моя крихітко?

— Мені хотілося дістати Місяць, — відповіла принцеса. — Він такий гарний, такий круглий, весь срібний.

Сторінки: 1 2 3 4 5

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.3 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:
Журнал “Малятко “
№ 9-12 за 1990 р

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: